Хотіла б я піснею стати…

5 лютого 2026 р. виповнюється 155 роки від дня народження  всесвітньо відомої української поетеси, письменниці, перекладачки, громадської та культурної діячки Лесі Українки (1871 – 1913).

Її твори – це голос нескореного духу, який лунає крізь час, не втрачаючи ні глибини, ні актуальності, ні сили та милозвучності. Її життя – це приклад мужності та гідності, жертовності та відданості. Геніальна літераторка, непересічна  дослідниця, унікальна людина. Вона стала символом жінки-Українки, яка, долаючи всі випробування долі, залишилася незламною та сповненої рішучості. Слово Лесі Українки – це не тільки зброя, що бореться за правду та справедливість, це наша історія і сьогодення, це сповнене переможної любові життя.

У шкільній бібліотеці учні 10-Б класу побували на літературній зустрічі, присвяченій 155-й річниці від дня народження Лесі Українки.Школярі дізналися цікаві факти про життєвий шлях  видатної української поетеси, грані  її таланту й захоплень, перипетій сімейного та особистого життя із використанням візуального ряду,поглянули на письменницю очима членів її родини й друзів, які залишили спогади про неї.
Звучали її твори, серед яких безсмертні рядки: «Я жива! Я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає…»

 Ця зустріч стала для учнів ще одним нагадуванням про силу українського духу та значення Лесиного слова у нашому сьогоденні.

 

Україна у вогні

Російсько-українська війна — це збройна агресія росії проти України, що розпочалася у лютому 2014 року з окупації Криму, переросла у війну на Донбасі, а з 24 лютого 2022 року — у повномасштабне вторгнення

. Станом на лютий 2026 року конфлікт триває, включаючи важкі бої, ракетні атаки та окупацію частин територій, що є найбільшим воєнним конфліктом в Європі з часів Другої світової війни. 

 Рішенням Верховної Ради України, у вівторок, 24 лютого, Національний день Молитви за Україну. За час війни ми побачили, що молитва є секретом стійкості українського народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

День чергової річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну… День, коли кожен із нас згадує, як усе починалося, і знову переживає той біль, тривогу й водночас неймовірну силу, що об’єднала наш народ.

А ще — це День Національної молитви за Україну, коли мільйони українців єднаються у спільному проханні про захист, мир і перемогу.

Саме в цей день учні 8-А класу зібралися в стінах нашої бібліотеки, щоб провести особливий бібліотечний урок про російсько-українську війну.

Це був не просто урок — це була розмова серця з серцем, відкрите й чесне обговорення подій, які торкнулися кожної української родини.

Ми згадували про те, як багато втратила Україна, і водночас — як вистояла. Говорили про подвиги наших захисників, про силу духу українського народу, про дітей, які подорослішали раніше, ніж мали б, і про мрії, які ми всі продовжуємо плекати, попри війну.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сьогодні ми молилися за Україну. За кожного воїна. За кожну дитину. За кожну родину, яка чекає й вірить.Молилися за те, щоб світло перемогло темряву, а мир повернувся в наші домівки.

Ми пам’ятаємо. Ми єднаємось. Ми незламні.

День Героїв Небесної Сотні

20 лютого щорічно відзначається День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні".

20 лютого 2014 року в середмісті столиці України загинула найбільша кількість осіб – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, відстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.

Події того дня стали кульмінацією Революції Гідності. За неповернення до пострадянської моделі відносин між владою та суспільством, відмову від "багатовекторності" у зовнішньополітичному курсі, утвердження розвитку України як демократичної європейської країни заплачено дуже велику ціну – людські життя.
Із метою вшанування пам’яті громадян, які загинули під час Революції Гідності у боротьбі за ідеали демократії, права та свободи людини, європейське майбутнє України, завдяки яким було змінено хід історії нашої держави, встановлено День Героїв Небесної Сотні.

Прем'єр-міністр Бельгії Гі Вергофстадт назвав Євромайдан найбільшою проєвропейською демонстрацією в історії ЄС. Це найтриваліший мітинг останнього часу. Безперервно простояв 92 доби. Для порівняння, 1989 року маніфестації з повалення комуністичного режиму в Чехії та Словаччині тривали 42 дні. В Румунії, які закінчилися самосудом і стратою диктатора, 11 днів.

  Цей Майдан став епіцентром кардинальних змін у країні. А зважаючи на її географічне розташування та зовнішні політичні процеси, можливо, й у регіоні. Він запустив процес не лише трансформації політичної сцени, а й соціальних і культурних перетворень.

Революція Гідності стала трансформаційним, героїчним  і драматичним феноменом для України. Український народ довів свою відданість свободі, свою гідність, заплативши однак за такі цінності найвищу ціну – життям 107 учасників акції протесту, Героїв України, названих Небесною Сотнею.

У день вшанування подвигу Небесної Сотні 20 лютого на місці, де під час Революції Гідності загинула найбільша кількість мирних протестувальників, відбудеться традиційний церемоніал вшанування Героїв, покладання квітів, молебень, лунає Дзвін пам'яті.

Також у цей день проходитиме «Ангели пам’яті» у Києві.Центральна подія всесвітньої тихої акції , започаткованої у 2014 році Анжелікою Рудницькою та присвяченої пам’яті загиблих під час Революції Гідності буде проходити на алеї Героїв Небесної Сотні. Долучитися до заходу і вшанувати пам’ять загиблих може кожен — достатньо виготовити паперового ангела та розмістити його у пам’ятному місці свого міста. 

Виставка присвячена учасникам Євромайдану

 

 "Народні Герої України. Історії справжніх" —

збірка нарисів та інтерв'ю (упорядник В. Кіртока), що розповідає про 45 українських військових, медиків, волонтерів та громадських діячів. Книга фіксує свідчення про мужність і самопожертву сучасних захисників України, багато з яких були активними учасниками Революції Гідності.

 Познайомитися з кожним з них, іноді навіть і посмертно, побачити обличчя цих людей, зазирнути в їхні очі за допомогою неперевершеного портретиста Романа Ніколаєва — важливо для кожного українця. Збірка містить три розділи та 45 історій для 45 людей — військових, волонтерів, медиків, журналістів, громадських діячів. Їхні свідчення в цій книжці доповнюють нову історію нашої країни та не дозволяють її перекручувати.

                           

                                       
 

Соня Кошкіна.

Майдан. Нерозказана історія

Книга , що розкриває закулісся Революції Гідності (2013-2014) через відверті інтерв'ю учасників подій з обох сторін барикад. Видання описує події від початку протестів через відмову від асоціації з ЄС до кривавих розстрілів, показуючи діяльність влади Януковича та опозиції.

Саме Революції Гідності, що тривала понад три місяці, та ідеалам свободи та гідності, за які він постав, присвячено  сайт і заклад Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності

Більше інформації про Революцію Гідності розміщено в інформаційно-методичних матеріалах тут

Про День Героїв Небесної Сотні можна дізнатися тут

 

19 лютого — День Державного Герба України

19 лютого українці вшановують один із ключових державних символів — Тризуб, офіційно затверджений Верховною Радою у 1992 році як Малий Державний Герб. Цей знак став уособленням нашої державності, сили й прагнення до свободи.

Тризуб — символ, що промовляє без слів

Для України Тризуб — це не просто графічний елемент.Це знак нашої гідності, нашої волі та історичної пам’яті.

У його плавних лініях — тисячолітня історія боротьби.

У золотому сяйві — віра у світле майбутнє.

У кожному його штриху — дух народу, який не скорився.Під знаком Тризуба обороняли Українську Народну Республіку, він був на нагородах і листівках Української повстанської армії, на лацканах піджаків учасників багатотисячних мітингів проти комуністичного тоталітарного режиму наприкінці 80-х.

Тризуб об’єднує українських патріотів, які сьогодні захищають наш суверенітет і територіальну цілісність України.У цей день ми вшановуємо всіх, хто відстоював і продовжує відстоювати право України мати свій символ та свою державу.

Походження тризуба

Корені цього знаку сягають глибин ранньої української історії.

Ще у період Київської Русі князі використовували подібні знаки на монетах, печатках та прикрасах. Особливо часто він зустрічається на предметах X–XI століть, що пов’язують із князем Володимиром Великим.

Для Рюриковичів Тризуб був не гербом у сучасному розумінні, а родовим знаком — символом влади, походження та легітимності. Форми його змінювалися у різних князів, але тричленна структура залишалась незмінною.  Тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському, збудованої в другій половині XI ст. Його зображення, як повідомляють зарубіжні українознавці, знайдено також на варязькому мечі, в гербі французької королеви Анни (дочки великого князя Ярослава Мудрого), на нагробнику святого Еріка (Швеція), що породичався з династією Володимира Святославича.
Після смерті Володимира Святославича знаки тризуба ще довгий час зберігалися на монетах великого князя Святополка (1015—1019 pp.), Ярослава Мудрого (1019–1054 pp.) і навіть тмутараканського князя Мстислава Хороброго. Зокрема, на монеті Ярослава Мудрого – зображення святого Георгія (друге, християнське ім'я цього князя), а на зворотній стороні – тризуба й напис «Ярославля серебро».

Від княжого знака — до герба незалежної держави

Після занепаду Київської Русі тризуб надовго зник із державної символіки. Його повернення відбулося лише у XX столітті, коли Україна знову почала боротися за власну державність.

Після Прийняття 22 січня 1918 р. IV Універсалу Центральної ради про проголошення України самостійною її голова М. Грушевський виступив з пропозицією взяти за герб УНР знак князівської влади часів Київської Русі – тризуб. Мотивував він тим, що "Українська народна республіка, ставши наново державою самостійною, незалежною, мусіла вибирати собі й державний герб.., найбільш натуральна річ для неї звернутися до тих старих державних знаків чи гербів, які вживалися нею за старих часів". 

На думку М. Грушевського, найкращий такий знак – тризуб, що вживався на монетах Володимира Святославича та його нащадків. Так і було ухвалено. Проекти герба, підготовлені художником В. Кричевським, були затверджені в березні 1918 р.
Ясна річ, у такому рішенні вирішальну роль відіграла концепція історика М. Грушевського, котрий вважав, що лише Українська Народна Республіка – «єдина спадкоємиця Русі» на право визнання знаку тризуба як «державного герба».
 

В СРСР Тризуб був заборонений. Для комуністичного режиму він лишався ознакою націоналізму. У 1960–1980 роках КГБ неодноразово займалося справами про використання націоналістичної символіки.

Коли Україна відновила незалежність у 1991 році, постало питання державних символів.  Постановою Верховної Ради України «про Державний герб України» від 19 лютого 1992 року N 2137-XII [7] затверджено Тризуб на герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України. Конституція України 28 червня 1996 року закріпила цей символ нашої держави. Питання про великий герб відкладено на майбутнє.

Значення українського тризуба

Існує кілька головних тлумачень цього знаку:
-спадкоємність державності від Київської Русі;
-ідея свободи: у його формах часто вбачають слово «воля»;
-єдність минулого, сучасного та майбутнього;
-образ сокола у стрімкому польоті — символ життя й сили.

Для українців тризуб давно перестав бути лише знаком. Це символ боротьби, який пережив заборони, переслідування і повернувся разом із незалежною державою.

Чому цей день особливо важливий зараз

У час війни державні символи стають ще вагомішими. Сьогодні тризуб — це знак незламності, честі та віри в перемогу.
Він присутній на формі військових, на прапорах, у документах і в серцях людей. Це не просто частина історії — це символ нашого сьогодення і нашого майбутнього.

Детальніше про історію Тризуба у випуску

  відеопроєкту«ІстФакт.Історія Тризуба»

ГЕРОЇ ПЕРШОЇ ПЕРЕМОГИ У БИТВІ, ЩО ТРИВАЄ

Битва за вільну Україну 18—21 лютого 2014 року

На ранок 18 лютого було заплановано «Мирний наступ» — багатотисячну ходу учасників Євромайдану до Верховної Ради України, де мала відкритися чергова сесія, на якій планувався розгляд питань щодо змін до Конституції України щодо обмеження повноважень Президента. Опозиційні фракції з самого ранку блокували сесійне засідання ВРУ, вимагаючи першим питанням порядку дня розгляд акту поновлення Конституції 2004 року. Але за вказівкою голови Верховної ради Володимира Рибака канцелярія ВРУ відмовлялася реєструвати цей документ, не згоджуючись на жодні компроміси. До кінця робочого дня сесійне засідання так і не почалося.

В очікуванні сесії, близько 8:30 протестувальники почали збиратися на майдані Незалежності, звідки десятитисячною колоною рушили до Верховної ради на вулиці Грушевського, з метою донесення вимог щодо повернення до Конституції зразка 2004 року та покарання винних у знущаннях з активістів Євромайдану.

На розі вулиць Грушевського та Кріпосного валу учасники демонстрації штурмували міліцейські автомобілі, що перегороджували шлях колоні, таким чином подолавши кордон внутрішніх військ. На вулиці Шовковничній проти демонстрантів бійці спецпідрозділу «Беркут» застосували спецзасоби: світлошумові гранати та помпові рушниці Форт-500Т, зокрема силовики піднялись на дах будинку по вул. Інститутській 17/5 і звідти кидали шумові гранати та стріляли з рушниці. З боку учасників «Мирного наступу» у сторону правоохоронців летить каміння та петарди, крім того, протестувальники підпалили дві вантажівки КАМАЗ, що блокували проїжджу частину. У МВС заявили, що протестувальники застосували проти співробітників відомства вогнепальну зброю. Згодом, після початку атаки з даху, протестувальники почали зносити усе з прилеглих дворів для побудови барикади. Проте невдовзі частина протестувальників піднялися на дах, вигнали бійців «Беркуту» феєрверками і підняли прапор України.

Події в інших районах міста до початку штурму

Сутички між силовиками та євромайданівцями відбулися також у Маріїнському парку з боку станції метро «Арсенальна»: з боку міліції летять світло-шумові гранати та коктейлі Молотова, з боку демонстрантів — коктейлі Молотова. Близько полудня з боку парку Слави до станції метро «Арсенальна» підійшли «тітушки» які від працівників МВС отримали близько 500 автоматів Калашникова (з набоями), світлошумові гранати, гумові кийки та інші спецзасоби. Вони намагалися кидати світло-шумові гранати у натовп, але були зупинені перехожими.

На вулиці Липській мітингарі захопили і закидали камінням та пляшками з запалювальною сумішшю офіс Партії регіонів, внаслідок чого у приміщенні спалахнула пожежа.

Близько 13 години «Беркут» почав відтісняти мітингарів по вулиці Інститутській у бік майдану Незалежності, відтіснивши протестувальників до Кріпосного провулку, перекривши вулицю Інститутську також зі сторони вулиці Липської. У свою чергу мітингарі розпочали спорудження барикад на перехресті вулиць Інститутської і Банкової з бруківки та у Маріїнському парку з підручних матеріалів. Під час вуличного протистояння на розі вулиць Інститутської та Шовковичної демонстранти захопили у полон чотирьох співробітників міліції.

Блокування транспорту

З 16 години рух київського метрополітену було повністю зупинено. Відповідно до розпорядження голови КМДА Володимира Макеєнка закриті усі три гілки через загрозу теракту. Пізніше у ЗМІ з'явилася інформація про рух потяга від станції «Дарниця» до станції «Хрещатик», у якому могли б перебувати загони бійців «Беркуту», однак, ця інформація не підтвердилася

Перекриття руху транспорту спричинило десятибальні затори в місті. Попри це, громадяни пішки йшли на Майдан аби приєднатися до протестувальників. Водночас ДАІ розпочало блокування під'їздів до Києва. 

Штурм майдану Незалежності

Будинок профспілок України у вогні, ранок 19 лютого.

Після успішного захоплення близько 16 години барикади на вулиці Грушевського, в районі Стадіону, «беркутівці» зібралися на Європейській площі та вулиці Трьохсвятительській, оточивши Український дім, зайнятий протестувальниками. Солдати ВВ зайняли і за допомоги комунальних службі МНС розтягнули барикаду на початку вулиці Хрещатик і підготувались до штурму барикади коло профспілок.

Близько 16 години міліції вдалося відтіснити мітингарів до Жовтневого палацу поблизу майдану Незалежності, де розпочали атаку проти учасників акції протесту. По вул. Інститутській «беркуту» одразу вдалось захопити барикади напроти виходу з метро і під навісним мостом, більше барикад перед Майданом не було, але за наказом керівників, силовики зупинилися, очікуючи падіння барикади на Хрещатику зі сторони Європейської площі. Цим скористались активісти оборони Майдану, їм між 16 та 19 годинами вдалося побудувати «останню» барикаду по вулиці Інститутській. Одним крилом вона спиралась на мікроавтобус 5 телеканалу, іншим — на стовп коло Майдану, і підходила впритул до наметового табору Майдану.

Міністерство внутрішніх справ спільно з Службою Безпеки України оприлюднили заяву, у якій відомствами висувалася вимога до мітингарів до 18 години припинити протистояння, інакше силовики обіцяли «навести порядок всіма засобами, передбаченими законом». Крім того у міліції повідомили про проведення антитерористичної операції на майдані Незалежності. Під час протистояння зі сцени на майдані лунали промови опозиційних політиків та громадських діячів, котрі намагалися координувати дії мітингарів.

О 18 почався штурм ВВ барикади зі сторони Європейської площі з використанням БТР, у якому перебував екіпаж «беркута». БТР оборонці майдану зустріли «коктейлями Молотова», і штурм захлинувся.

Близько 19-й години у ході антитерористичної операції з усіх боків на майдан Незалежності розпочався наступ силовиків. Політики, які керували справами Майдану, з різних причин його покинули, окрім того з Майдану відійшли «афганці», а Правий Сектор, який був сконцентрований на вул. Грушевського, відійшов до пл. Софіївська і не брав участі в обороні Майдану. Демонстрантів на Майдані перебувало близько 20 тисяч. Сутички вечора 18 лютого на Майдані Незалежності відбувалися як з боку вулиці Інститутської, так і з боку Європейської площі — протестувальникам вдалося стримати натиск силовиків.

З 19 години барикада по вул. Інститутській витримала безліч штурмів силовиків, які застосовували помпові рушниці і гранати російського виробництва, в тому числі РГД, оборонці застосовували бруківку і «коктейлі». Близько 30 силовикам, які застосовували «коктейлі» відібрані в оборонців Майдану, вдалося підпалити барикаду і табір. Після цього бар'єром між ворогуючими сторонами стало багаття, яке силовики намагалися гасити водометами, використовуючи місця без вогню для проникнення у табір оборонців Майдану. 

Зі сторони вулиці Інститутської було 3 водомети, було підтягнуто 2 БТРи. Один із бронетранспортерів протаранив барикаду мітингувальників з боку Європейської площі, після чого був підпалений демонстрантами за допомогою пляшок з займистою сумішшю, крім БТРу активісти підпалили 2 водомети. Крім техніки проти демонстрантів міліція застосовувала світло-шумові гранати, з боку протестувальників у «Беркут» летіла піротехніка. Повідомлялося про озброєння силовиків автоматами Калашнікова та кулеметом на тринозі.О 23:30 силовики повністю вимкнули світло на майдані.

У ході протистоянь міліція зайняла частину майдану з боку Будинку профспілок, прорвавши барикаду з боку Європейської площі за участі підкріплення, що надійшло від Жовтневого палацу. Штурмом передбачалося витіснити протестувальників на Михайлівську площу, а там вже стояли «тітушки», облаштовані засобами і зброєю. «Тітушками», сформованими МВС із кримінальних елементів, контролювалось перехрестя вулиць Володимирської та Великої Житомирської. Тут, цими пострілами впритул був убитий журналіст В'ячеслав Веремій. На місці вбивства журналіста ще 8 осіб отримали поранення. Повідомлялося про блокування невідомими з битами можливого шляху відходу протестувальників з майдану по вулиці Прорізній.

Підпал будинку профспілок

Близько півночі загорівся Будинок профспілок. За повідомленнями очевидців підпал здійснили «беркутівці» які занесли запалювальну суміш у білих каністрах на дах будинку, за іншою інформацією будівля зайнялася від коктейлю Молотова провокаторів.

Протестувальники розпочали евакуацію з приміщення, однак на 9 поверсі заблокованими лишилися люди, які почали вистрибувати з вікон на натягнутий євромайданівцями брезент. На місці пожежі працювали 20 одиниць пожежної техніки — перша машина приїхала близько 2 години ночі — та близько 100 пожежників. У ході гасіння пожежі вдалося врятувати 30 осіб (за іншими даними 41 особу), будівлю сильно пошкоджено вогнем: обвалилися перекриття між 4 і 5 поверхами. Народний депутат Сергій Соболєв заявив про можливі десятки (близько 40—50) загиблих у вогні, серед яких переважно поранені, котрих напередодні пожежі у будівлі перебувало близько сотні осіб, які не могли самостійно пересуватися. У своїй заяві депутат звинуватив бійців «Беркуту» у спланованій акції щодо підпалу будинку, які, за словами Соболєва, навмисно підпалили перший і останній (9-й) поверхи будівлі. 

Більше прочитати можна ТУТ:

https://shorturl.at/egLro

Традиції святкування Різдва в Україні

                                          

У цього свята багата історія, яку цікаво вивчати, і традиції, які змушують поринути в основи української традиційної культури.

 Із 2023 року святкування Різдва в Україні відбувається за новоюліанським календарем – 25 грудня. Тому Святий вечір випадає на 24 грудня. Це один з найбільш урочистих днів серед християнських традицій, який супроводжується масовими гуляннями та обрядами.

Святкуванню Різдва передує 40-денний піст, який починається 15 листопада і триває по 24 грудня.Різдво вважається другим після Великодня великим святом, з ним пов’язано чимало традицій та обрядів.

Святвечір: традиції та заборони напередодні Різдва

Традиційно Різдву передує тривалий сорокаденний різдвяний піст, який починається 15 листопада і закінчується 24 грудня. В цей період віряни відмовляються від споживання деяких продуктів, щоб очистити своє тіло та душу. Під час цього посту забороняється вживати м’ясні, молочні страви, а також яйця.

Напередодні Різдва Христового, український народ сідає за щедрий, але пісний стіл. Одна з головних традицій святкування Різдва — Святий вечір. Після наведення порядків у будинку українці готують дванадцять святкових страв на честь дванадцяти апостолів.

Святкування Різдва починається, коли на небі з’являється перша зірка, яка сповістила про народження Ісуса Христа.

У Святвечір вся родина збирається разом за одним столом.

За традицією, господині в Україні готують 12 пісних страв — на честь 12 апостолів. Одна з традиційних страв – кутя – готується з рису або пшениці, доповнюється родзинками, маком, горіхами та медом. Обов’язково мали бути борщ, риба, гриби, вареники з квасолею та капустою, картопля, узвар.

“Господиня пов’язалася хусткою, засукала рукави і заходилася готувати дванадцять святвечірніх страв: наставила узвар, варить горох, квасолю, смажить капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці. В усьому їй допомагають діти, а найбільше — старша дочка. В цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році”, — пише етнограф Олекса Воропай у нарисі “Звичаї нашого народу”, в якому ретельно підібрано звичаї та обряди різних регіонів України, що пов’язані з народним та релігійним календарями.

У цей час господар іде напувати худобу, дає їй свіжого сіна й стелить нову солому. Потім він відкидає сніг від хати, розчищує стежки й уважно оглядає все господарство. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом — позичене чи десь забуте.

Багатий Святвечір

Щойно на небосхилі з’являлася перша передвечірня зірка, всією родиною сідали за, як казали, багатий стіл. Він дійсно був багатим — із 12 різноманітних пісних страв, а звідси й назва “багата кутя” чи “багатий Святвечір”.

Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним — інші члени родини. Трапеза у передріздвяний вечір починається з молитви, а потім — куті. Варто зазначити, що алкоголь 6 січня пити заборонено.

Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем. Вставши, глава сімейства пропонував пом’янути покійників і запросити їх до Святої вечері. Вважалося, що саме в цей час всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, тому й звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви та клали ложки. Слідом за господарем уся родина виголошувала молитву.

Згідно з українською традицією, в цей вечір прийнято провідувати своїх батьків, хресних. Крім того, у Святвечір ходять колядувати.

Чого не можна робити 24 грудня: 

• займатися важкою роботою;
• багато розмовляти під час святкового застілля;
• виходити з-за столу під час трапези;
• незаміжнім не можна сидіти на розі столу;
• зустрічати Різдво з боргами та колишніми образами;
• йти далеко від будинку, тому що весь рік будеш блукати;
• садити за стіл непарну кількість людей, а якщо так сталося, потрібно додатково поставити ще один набір столового приладдя.

Що потрібно зробити в переддень Різдва:

• обов’язково одягнути світлий одяг, не можна, щоб вбрання було темним, особливо чорним;

• попросити вибачення у тих, кого ви скривдили;

• запалити в будинку свічки, щоб притягнути благополуччя.
• 
  

Прикмети на Святвечір

Небо на Святвечір всипане зірками – у цьому році буде багатий урожай.

Якщо в навечір’я Різдва побачити зірку, яка падає, і загадати бажання, воно обов’язково здійсниться.

На Святвечір прийнято запалювати в будинку свічки, щоб притягнути благополуччя та успіх.

Бути в цей вечір у чорному одязі – поганий знак, що віщує рік невдач і сліз.

Колядування

Улюбленою різдвяною традицією вважається колядування, а також вертеп. 

Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти йдуть колядувати вже на Святвечір; на колишній Гетьманщині, на Слобідській Україні та на Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослужіння. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят зранку. Колядують діти, дорослі парубки та дівчата. А на Галичині інколи колядують і ґазди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти.

Діти й дорослі розігрують сцени народження Христа, розносять домівками кутю та співають різдвяні пісні.Традиційно прийнято частувати колядників і давати їм гроші.