Зі святом!!!

 

Струни Кобзаревого серця

"Встала весна, чорну землю

Сонну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила;

І на полі жайворонок,

Соловейко в гаї

Землю, убрану весною,

Вранці зустрічають"...    

       

Щовесни Україна знову відкриває для себе слово великого Кобзаря

Є імена, що назавжди вписані в історію нашого народу. Є слова, що й через століття звучать сильно, щиро і правдиво. Серед них — слово Великого Кобзаря, геніального поета, художника і пророка українського народу — Тараса Шевченка. Його поезія — це голос України, її біль, надія і незламна віра в майбутнє.

Запрошуємо читачів відвідати книжкову виставку, присвячену Тарасу Шевченку,щоб ще раз доторкнутися до безсмертної Шевченкової спадщини.

На виставці представлені твори Кобзаря, цікаві матеріали про життя і творчість поета, а також видання, що допоможуть по-новому відкрити для себе велич його слова.

Щороку в березні проходять заходи із вивчення і популяризації спадщини великого Кобзаря.В нашій бібліотеці проходить цикл  заходів «У житті, у творчості, у спогадах», зокрема:учні 6-Б класу ознайомилися з життям та творчою спадщиною Тараса Шевченка, переглянули слайд-презентацію про долю відомого поета, слухали і самі читали вірші славетного Кобзаря,  а потім узяли участь у конкурсі «Чи знаю я твори Т.Г. Шевченка?» та вікторині про життєвий шлях поета. З великим задоволенням діти переглянули книги тематичної виставки «Тебе не забули,Тарасе…»

 

Для учнів 4-А та 2-А класів відбувся літературний захід «Струни Кобзаревого серця», присвячений творчості великого українського поета — Тараса Григоровича Шевченка.Учні мали змогу ближче познайомитися з життєвим шляхом Кобзаря, дізнатися цікаві факти з його біографії та поринути у світ його поезії.

Особливо зворушливо звучали вірші Шевченка у виконанні четвертокласників. Маленькі читці передали щирість, глибину та силу поетичного слова, яке і сьогодні надихає любити Україну, рідну мову та свою землю.

Захід пройшов у теплій, щирій атмосфері та залишив у серцях дітей багато світлих вражень.

Нехай слово Кобзаря і надалі звучить у серцях юних читачів!

Результати вибору електронних версій оригінал-макетів підручників для 4,7,9 класів

Після ознайомлення  з підручниками для 4,7 та 9 класів, поданими на конкурсний відбір,в електронному форматі та онлайн-презентацій авторських концепцій підручників учителі нашого ліцею здійснили якісний та усвідомлений вибір підручників для наших учнів.

 

 

 Результати вибору електронних версій оригінал-макетів підручників для 4класу

Результати вибору електронних версій оригінал-макетів підручників для 7класу 

 Результати вибору електронних версій оригінал-макетів підручників для 9 класу

 

Т.Г.Шевченку-212!

                    Не поет- бо це ж до болю мало,

Не трибун — бо це лиш рупор мас,
І вже менш за все — "Кобзар
Тарас"
Він, ким зайнялось і запалало.
Скорше — бунт буйних майбутніх
рас,
Полум'я, на котрім тьма розтала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ.
Лютий зір прозрілого раба,
Гонта, що синів свяченим ріже,
У досвітніх загравах — степа
З дужим хрустом випростали крижі.

А ось поруч — усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.

                                                                                            Євген Маланюк           

Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими. 

Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко. Батько Тараса був хліборобом, до того ж умів читати й писати.
Тарасові було два роки, родина переїхала до села Кирилівка.У 1822 році батько віддав сина в науку до дяка.
1823 року померла мати Тараса. Батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині точилися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми.

Після смерті батька мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у кирилівського дяка-п'яниці Петра Богорського. У 1829 році Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом переїхав з ним до Петербурга. У 1832 році пан віддав Шевченка  до живописних справ цехового майстра Ширяєва ,здібності до малярства виявилися в Тараса дуже рано, а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту. Хлопець чимало малював з натури.
1836 року Т.Г. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим.
1838 року впливові покровителі Шевченка, викуповують молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за немалу на той час суму – 2500 рублів. Щоб її здобути, Карл Брюллов написав портрет Василя Жуковського – вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, у котрій взяла участь царська родина.
Після викупу Шевченко оселився на  4-й лінії Васильєвського острова у будинку № 100. Незабаром він став студентом Петербурзької академії мистецтв, а вже там – улюбленим учнем Брюллова.
Будучи вже неабияким портетистом, упродовж навчання він опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графіка.
23 червня (5 липня) 1838 року за рисунок з гіпсових фігур на місячному екзамені  в Академії мистецтв Шевченкові виставлено номер тринадцятий.
13 (25) травня 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав до України. Відвідав відставного поручника й українського поета Віктора Забілу на його хуторі Кукуріківщина під Борзною.
У червні 1843 побував у Києві, де познайомився з Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем, і на Полтавщині відвідав Євгена Гребінку в його Убіжищі.
У лютому 1844 р. повертається до Петербурга закінчити навчання в Академії мистецтв. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск "Живописной України", до якого увійшли офорти: "У Києві", "Видубецький монастир у Києві", "Старости", "Судня рада", "Дари Богданові і українському народові", "Казка".
У квітні 1845 р. Шевченко приїздить на Україну, щоб постійно тут жити і працювати. За дорученням Київської Археологічної комісії зарисовує історичні пам'ятки. Того ж року пише поезії "Не женися на багатій...", "Не завидуй багатому..." та містерію "Великий льох", поеми "Наймичка", "Кавказ", вступ до поеми "Єретик" та всесвітньо відомий «Заповіт».
У цей же період Тарас Григорович знайомиться з Костомаровим, формуються його політичні погляди. Він вступає в «Кирило-Мефодіївське товариство». За епіграму на імператрицю і революційний настрій віршів збірки «Три літа» в березні 1847 року поета заарештовують і відправляють на заслання до Орської фортеці, де він повинен служити солдатом. Крім того, Микола І своїм указом заборонив Тарасу Шевченку писати і малювати, що для нього було досить гнітюче.
За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у "Більшу книжку" свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: "Неофіти", "Юродивий", триптих "Доля", "Муза", "Слава". Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.
У 1859 році Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли виїхати до Петербурга.
4 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання академіка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря».
26 лютого (10 березня) 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів  (13 березня) його було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.
Після того як п'ятдесят вісім днів прах Т. Г. Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу у квітні того ж року, перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.

Очима Воїна. історія України, яку не розкажуть підручники

Його називали поетом. Насправді він був загрозою для імперії. Цей фільм — про Тараса Шевченка, якого ви не знали.

Біографія справжнього Шевченка. Машина часу

 СРСР – перетворив Шевченка на суворого, страшного, ненависного учням шкіл бронзового ідола. Таким же важким і нудним для шкільного вивчення Шевченко чомусь залишається і сьогодні. У чергову річницю Тараса Машина часу пропонує вам біографію справжнього Шевченка – людини з непростим характером, франта та любителя випити, шанувальника жінок і талановитого оповідача, зокрема анекдотів про, цитуємо: “москалів”.

 

Маленьким діткам про великого Тараса

Шевченкознавці. Вікторина "Чи знаєш ти Шевченка?" 

 

Як Тарас Шевченко став зіркою.

Квіз-вікторина "Тарас Шевченко"

 

Хотіла б я піснею стати…

5 лютого 2026 р. виповнюється 155 роки від дня народження  всесвітньо відомої української поетеси, письменниці, перекладачки, громадської та культурної діячки Лесі Українки (1871 – 1913).

Її твори – це голос нескореного духу, який лунає крізь час, не втрачаючи ні глибини, ні актуальності, ні сили та милозвучності. Її життя – це приклад мужності та гідності, жертовності та відданості. Геніальна літераторка, непересічна  дослідниця, унікальна людина. Вона стала символом жінки-Українки, яка, долаючи всі випробування долі, залишилася незламною та сповненої рішучості. Слово Лесі Українки – це не тільки зброя, що бореться за правду та справедливість, це наша історія і сьогодення, це сповнене переможної любові життя.

У шкільній бібліотеці учні 10-Б класу побували на літературній зустрічі, присвяченій 155-й річниці від дня народження Лесі Українки.Школярі дізналися цікаві факти про життєвий шлях  видатної української поетеси, грані  її таланту й захоплень, перипетій сімейного та особистого життя із використанням візуального ряду,поглянули на письменницю очима членів її родини й друзів, які залишили спогади про неї.
Звучали її твори, серед яких безсмертні рядки: «Я жива! Я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає…»

 Ця зустріч стала для учнів ще одним нагадуванням про силу українського духу та значення Лесиного слова у нашому сьогоденні.

 

Леся, яку варто читати сьогодні!

25 лютого народилася жінка, яку радянська система спробувала перетворити на “хворобливу поетесу”.
Не вийшло.
Бо Леся Українка — це не про страждання.
Це про силу мислення.
Про небезпечну свободу.
Про інтелект, який не вкладається в рамки.

Ось що варто знати про неї насправді.
 Вона не ходила до школи — і стала однією з найосвіченіших жінок Європи
Леся (Лариса Косач) не навчалася в офіційній школі. Не через бідність — через принцип.
Її мати, Олена Пчілка, свідомо не віддала дітей у русифіковану імперську систему. Освіта була домашньою — але на рівні університету.
До дорослого віку Леся володіла: українською,польською,німецькою, французькою,англійською,італійською,болгарською,російською, латинською, давньогрецькою.
Вона перекладала Гомера, Гайне, Байрона.
У 19 років написала для молодших родичів підручник з історії стародавнього світу.
Це була не “хвора поетеса”.
Це була мислителька європейського масштабу.
 Вона була політично небезпечною
Її тексти читала і відстежувала царська цензура.
Леся співпрацювала з українськими соціал-демократичними колами, перекладала Маркса, листувалася з Михайлом Драгомановим, брала участь у культурно-політичному русі.
Її “Бояриня” — це не побутова драма.Це текст про колоніальну залежність і втрату ідентичності.
Її “Оргія” — про митця в умовах імперії.
Її “Кассандра” — про правду, яку суспільство не хоче чути.

Вона писала не “про квіточки”.Вона писала про свободу — і це було небезпечно.
 Вона не була тендітною тінню.Так, у неї був туберкульоз кісток.
Так, вона пережила десятки операцій.Так, біль супроводжував її роками.
Але водночас:
• вона подорожувала Європою;
• жила в Грузії та Єгипті;
• працювала неймовірно продуктивно;
• писала складні філософські драми.
Її інтелект був настільки сильним, що сучасники називали її “єдиним чоловіком серед українських поетів” — комплімент, який тоді означав силу характеру.
 Її любові були живими, не підручниковими
Її перше велике почуття — Михайло Славинський. Нерозділене.
Потім — Сергій Мержинський. Вона доглядала його до смерті. Саме в ніч його агонії написала “Одержиму”.Це була не салонна поезія.
Це був текст, народжений з любові й смерті в одній кімнаті.
Згодом вона вийшла заміж за Климента Квітку — етнографа й музикознавця, який підтримував її до останнього подиху.
Її любов — це не романтика.Це глибина і трагізм.
 Її похорон боялися.1913 рік. Київ.
Царська влада заборонила будь-які промови.
Боялися, що похорон перетвориться на політичну демонстрацію.
Труну несли жінки — акторки, соратниці, подруги.
Це був символ.Присутні співали “Вічная пам’ять”.
Довго.Вперто.
Мовчки протестуючи.

Леся, яку варто читати сьогодні!
Вона не писала про слабкість.
Вона писала про вибір.
“Contra spem spero” — це не красивий латинський вислів.
Це філософія життя людини, яка роками жила з болем — і не дозволила йому визначити себе.
“Я в серці маю те, що не вмирає” — це не пафос.
Це внутрішній стрижень.

Леся Українка — це: інтелект,європейська культура, антиколоніальне мислення, жіноча сила без істерики, політична гострота та  глибока філософія.

Вона не була “бідною хворою поетесою”.
Вона була небезпечною для системи.
І саме тому її так довго спрощували.
Сьогодні варто повернути її справжню.
Не ікону.
Не портрет із класу.
А живу, складну, сильну Лесю.
І перечитати.

Україна у вогні

Російсько-українська війна — це збройна агресія росії проти України, що розпочалася у лютому 2014 року з окупації Криму, переросла у війну на Донбасі, а з 24 лютого 2022 року — у повномасштабне вторгнення

. Станом на лютий 2026 року конфлікт триває, включаючи важкі бої, ракетні атаки та окупацію частин територій, що є найбільшим воєнним конфліктом в Європі з часів Другої світової війни. 

 Рішенням Верховної Ради України, у вівторок, 24 лютого, Національний день Молитви за Україну. За час війни ми побачили, що молитва є секретом стійкості українського народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

День чергової річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну… День, коли кожен із нас згадує, як усе починалося, і знову переживає той біль, тривогу й водночас неймовірну силу, що об’єднала наш народ.

А ще — це День Національної молитви за Україну, коли мільйони українців єднаються у спільному проханні про захист, мир і перемогу.

Саме в цей день учні 8-А класу зібралися в стінах нашої бібліотеки, щоб провести особливий бібліотечний урок про російсько-українську війну.

Це був не просто урок — це була розмова серця з серцем, відкрите й чесне обговорення подій, які торкнулися кожної української родини.

Ми згадували про те, як багато втратила Україна, і водночас — як вистояла. Говорили про подвиги наших захисників, про силу духу українського народу, про дітей, які подорослішали раніше, ніж мали б, і про мрії, які ми всі продовжуємо плекати, попри війну.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сьогодні ми молилися за Україну. За кожного воїна. За кожну дитину. За кожну родину, яка чекає й вірить.Молилися за те, щоб світло перемогло темряву, а мир повернувся в наші домівки.

Ми пам’ятаємо. Ми єднаємось. Ми незламні.