ГЕРОЇ ПЕРШОЇ ПЕРЕМОГИ У БИТВІ, ЩО ТРИВАЄ

Битва за вільну Україну 18—21 лютого 2014 року

На ранок 18 лютого було заплановано «Мирний наступ» — багатотисячну ходу учасників Євромайдану до Верховної Ради України, де мала відкритися чергова сесія, на якій планувався розгляд питань щодо змін до Конституції України щодо обмеження повноважень Президента. Опозиційні фракції з самого ранку блокували сесійне засідання ВРУ, вимагаючи першим питанням порядку дня розгляд акту поновлення Конституції 2004 року. Але за вказівкою голови Верховної ради Володимира Рибака канцелярія ВРУ відмовлялася реєструвати цей документ, не згоджуючись на жодні компроміси. До кінця робочого дня сесійне засідання так і не почалося.

В очікуванні сесії, близько 8:30 протестувальники почали збиратися на майдані Незалежності, звідки десятитисячною колоною рушили до Верховної ради на вулиці Грушевського, з метою донесення вимог щодо повернення до Конституції зразка 2004 року та покарання винних у знущаннях з активістів Євромайдану.

На розі вулиць Грушевського та Кріпосного валу учасники демонстрації штурмували міліцейські автомобілі, що перегороджували шлях колоні, таким чином подолавши кордон внутрішніх військ. На вулиці Шовковничній проти демонстрантів бійці спецпідрозділу «Беркут» застосували спецзасоби: світлошумові гранати та помпові рушниці Форт-500Т, зокрема силовики піднялись на дах будинку по вул. Інститутській 17/5 і звідти кидали шумові гранати та стріляли з рушниці. З боку учасників «Мирного наступу» у сторону правоохоронців летить каміння та петарди, крім того, протестувальники підпалили дві вантажівки КАМАЗ, що блокували проїжджу частину. У МВС заявили, що протестувальники застосували проти співробітників відомства вогнепальну зброю. Згодом, після початку атаки з даху, протестувальники почали зносити усе з прилеглих дворів для побудови барикади. Проте невдовзі частина протестувальників піднялися на дах, вигнали бійців «Беркуту» феєрверками і підняли прапор України.

Події в інших районах міста до початку штурму

Сутички між силовиками та євромайданівцями відбулися також у Маріїнському парку з боку станції метро «Арсенальна»: з боку міліції летять світло-шумові гранати та коктейлі Молотова, з боку демонстрантів — коктейлі Молотова. Близько полудня з боку парку Слави до станції метро «Арсенальна» підійшли «тітушки» які від працівників МВС отримали близько 500 автоматів Калашникова (з набоями), світлошумові гранати, гумові кийки та інші спецзасоби. Вони намагалися кидати світло-шумові гранати у натовп, але були зупинені перехожими.

На вулиці Липській мітингарі захопили і закидали камінням та пляшками з запалювальною сумішшю офіс Партії регіонів, внаслідок чого у приміщенні спалахнула пожежа.

Близько 13 години «Беркут» почав відтісняти мітингарів по вулиці Інститутській у бік майдану Незалежності, відтіснивши протестувальників до Кріпосного провулку, перекривши вулицю Інститутську також зі сторони вулиці Липської. У свою чергу мітингарі розпочали спорудження барикад на перехресті вулиць Інститутської і Банкової з бруківки та у Маріїнському парку з підручних матеріалів. Під час вуличного протистояння на розі вулиць Інститутської та Шовковичної демонстранти захопили у полон чотирьох співробітників міліції.

Блокування транспорту

З 16 години рух київського метрополітену було повністю зупинено. Відповідно до розпорядження голови КМДА Володимира Макеєнка закриті усі три гілки через загрозу теракту. Пізніше у ЗМІ з'явилася інформація про рух потяга від станції «Дарниця» до станції «Хрещатик», у якому могли б перебувати загони бійців «Беркуту», однак, ця інформація не підтвердилася

Перекриття руху транспорту спричинило десятибальні затори в місті. Попри це, громадяни пішки йшли на Майдан аби приєднатися до протестувальників. Водночас ДАІ розпочало блокування під'їздів до Києва. 

Штурм майдану Незалежності

Будинок профспілок України у вогні, ранок 19 лютого.

Після успішного захоплення близько 16 години барикади на вулиці Грушевського, в районі Стадіону, «беркутівці» зібралися на Європейській площі та вулиці Трьохсвятительській, оточивши Український дім, зайнятий протестувальниками. Солдати ВВ зайняли і за допомоги комунальних службі МНС розтягнули барикаду на початку вулиці Хрещатик і підготувались до штурму барикади коло профспілок.

Близько 16 години міліції вдалося відтіснити мітингарів до Жовтневого палацу поблизу майдану Незалежності, де розпочали атаку проти учасників акції протесту. По вул. Інститутській «беркуту» одразу вдалось захопити барикади напроти виходу з метро і під навісним мостом, більше барикад перед Майданом не було, але за наказом керівників, силовики зупинилися, очікуючи падіння барикади на Хрещатику зі сторони Європейської площі. Цим скористались активісти оборони Майдану, їм між 16 та 19 годинами вдалося побудувати «останню» барикаду по вулиці Інститутській. Одним крилом вона спиралась на мікроавтобус 5 телеканалу, іншим — на стовп коло Майдану, і підходила впритул до наметового табору Майдану.

Міністерство внутрішніх справ спільно з Службою Безпеки України оприлюднили заяву, у якій відомствами висувалася вимога до мітингарів до 18 години припинити протистояння, інакше силовики обіцяли «навести порядок всіма засобами, передбаченими законом». Крім того у міліції повідомили про проведення антитерористичної операції на майдані Незалежності. Під час протистояння зі сцени на майдані лунали промови опозиційних політиків та громадських діячів, котрі намагалися координувати дії мітингарів.

О 18 почався штурм ВВ барикади зі сторони Європейської площі з використанням БТР, у якому перебував екіпаж «беркута». БТР оборонці майдану зустріли «коктейлями Молотова», і штурм захлинувся.

Близько 19-й години у ході антитерористичної операції з усіх боків на майдан Незалежності розпочався наступ силовиків. Політики, які керували справами Майдану, з різних причин його покинули, окрім того з Майдану відійшли «афганці», а Правий Сектор, який був сконцентрований на вул. Грушевського, відійшов до пл. Софіївська і не брав участі в обороні Майдану. Демонстрантів на Майдані перебувало близько 20 тисяч. Сутички вечора 18 лютого на Майдані Незалежності відбувалися як з боку вулиці Інститутської, так і з боку Європейської площі — протестувальникам вдалося стримати натиск силовиків.

З 19 години барикада по вул. Інститутській витримала безліч штурмів силовиків, які застосовували помпові рушниці і гранати російського виробництва, в тому числі РГД, оборонці застосовували бруківку і «коктейлі». Близько 30 силовикам, які застосовували «коктейлі» відібрані в оборонців Майдану, вдалося підпалити барикаду і табір. Після цього бар'єром між ворогуючими сторонами стало багаття, яке силовики намагалися гасити водометами, використовуючи місця без вогню для проникнення у табір оборонців Майдану. 

Зі сторони вулиці Інститутської було 3 водомети, було підтягнуто 2 БТРи. Один із бронетранспортерів протаранив барикаду мітингувальників з боку Європейської площі, після чого був підпалений демонстрантами за допомогою пляшок з займистою сумішшю, крім БТРу активісти підпалили 2 водомети. Крім техніки проти демонстрантів міліція застосовувала світло-шумові гранати, з боку протестувальників у «Беркут» летіла піротехніка. Повідомлялося про озброєння силовиків автоматами Калашнікова та кулеметом на тринозі.О 23:30 силовики повністю вимкнули світло на майдані.

У ході протистоянь міліція зайняла частину майдану з боку Будинку профспілок, прорвавши барикаду з боку Європейської площі за участі підкріплення, що надійшло від Жовтневого палацу. Штурмом передбачалося витіснити протестувальників на Михайлівську площу, а там вже стояли «тітушки», облаштовані засобами і зброєю. «Тітушками», сформованими МВС із кримінальних елементів, контролювалось перехрестя вулиць Володимирської та Великої Житомирської. Тут, цими пострілами впритул був убитий журналіст В'ячеслав Веремій. На місці вбивства журналіста ще 8 осіб отримали поранення. Повідомлялося про блокування невідомими з битами можливого шляху відходу протестувальників з майдану по вулиці Прорізній.

Підпал будинку профспілок

Близько півночі загорівся Будинок профспілок. За повідомленнями очевидців підпал здійснили «беркутівці» які занесли запалювальну суміш у білих каністрах на дах будинку, за іншою інформацією будівля зайнялася від коктейлю Молотова провокаторів.

Протестувальники розпочали евакуацію з приміщення, однак на 9 поверсі заблокованими лишилися люди, які почали вистрибувати з вікон на натягнутий євромайданівцями брезент. На місці пожежі працювали 20 одиниць пожежної техніки — перша машина приїхала близько 2 години ночі — та близько 100 пожежників. У ході гасіння пожежі вдалося врятувати 30 осіб (за іншими даними 41 особу), будівлю сильно пошкоджено вогнем: обвалилися перекриття між 4 і 5 поверхами. Народний депутат Сергій Соболєв заявив про можливі десятки (близько 40—50) загиблих у вогні, серед яких переважно поранені, котрих напередодні пожежі у будівлі перебувало близько сотні осіб, які не могли самостійно пересуватися. У своїй заяві депутат звинуватив бійців «Беркуту» у спланованій акції щодо підпалу будинку, які, за словами Соболєва, навмисно підпалили перший і останній (9-й) поверхи будівлі. 

Більше прочитати можна ТУТ:

https://shorturl.at/egLro

Традиції святкування Різдва в Україні

                                          

У цього свята багата історія, яку цікаво вивчати, і традиції, які змушують поринути в основи української традиційної культури.

 Із 2023 року святкування Різдва в Україні відбувається за новоюліанським календарем – 25 грудня. Тому Святий вечір випадає на 24 грудня. Це один з найбільш урочистих днів серед християнських традицій, який супроводжується масовими гуляннями та обрядами.

Святкуванню Різдва передує 40-денний піст, який починається 15 листопада і триває по 24 грудня.Різдво вважається другим після Великодня великим святом, з ним пов’язано чимало традицій та обрядів.

Святвечір: традиції та заборони напередодні Різдва

Традиційно Різдву передує тривалий сорокаденний різдвяний піст, який починається 15 листопада і закінчується 24 грудня. В цей період віряни відмовляються від споживання деяких продуктів, щоб очистити своє тіло та душу. Під час цього посту забороняється вживати м’ясні, молочні страви, а також яйця.

Напередодні Різдва Христового, український народ сідає за щедрий, але пісний стіл. Одна з головних традицій святкування Різдва — Святий вечір. Після наведення порядків у будинку українці готують дванадцять святкових страв на честь дванадцяти апостолів.

Святкування Різдва починається, коли на небі з’являється перша зірка, яка сповістила про народження Ісуса Христа.

У Святвечір вся родина збирається разом за одним столом.

За традицією, господині в Україні готують 12 пісних страв — на честь 12 апостолів. Одна з традиційних страв – кутя – готується з рису або пшениці, доповнюється родзинками, маком, горіхами та медом. Обов’язково мали бути борщ, риба, гриби, вареники з квасолею та капустою, картопля, узвар.

“Господиня пов’язалася хусткою, засукала рукави і заходилася готувати дванадцять святвечірніх страв: наставила узвар, варить горох, квасолю, смажить капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці. В усьому їй допомагають діти, а найбільше — старша дочка. В цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році”, — пише етнограф Олекса Воропай у нарисі “Звичаї нашого народу”, в якому ретельно підібрано звичаї та обряди різних регіонів України, що пов’язані з народним та релігійним календарями.

У цей час господар іде напувати худобу, дає їй свіжого сіна й стелить нову солому. Потім він відкидає сніг від хати, розчищує стежки й уважно оглядає все господарство. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом — позичене чи десь забуте.

Багатий Святвечір

Щойно на небосхилі з’являлася перша передвечірня зірка, всією родиною сідали за, як казали, багатий стіл. Він дійсно був багатим — із 12 різноманітних пісних страв, а звідси й назва “багата кутя” чи “багатий Святвечір”.

Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним — інші члени родини. Трапеза у передріздвяний вечір починається з молитви, а потім — куті. Варто зазначити, що алкоголь 6 січня пити заборонено.

Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем. Вставши, глава сімейства пропонував пом’янути покійників і запросити їх до Святої вечері. Вважалося, що саме в цей час всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, тому й звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви та клали ложки. Слідом за господарем уся родина виголошувала молитву.

Згідно з українською традицією, в цей вечір прийнято провідувати своїх батьків, хресних. Крім того, у Святвечір ходять колядувати.

Чого не можна робити 24 грудня: 

• займатися важкою роботою;
• багато розмовляти під час святкового застілля;
• виходити з-за столу під час трапези;
• незаміжнім не можна сидіти на розі столу;
• зустрічати Різдво з боргами та колишніми образами;
• йти далеко від будинку, тому що весь рік будеш блукати;
• садити за стіл непарну кількість людей, а якщо так сталося, потрібно додатково поставити ще один набір столового приладдя.

Що потрібно зробити в переддень Різдва:

• обов’язково одягнути світлий одяг, не можна, щоб вбрання було темним, особливо чорним;

• попросити вибачення у тих, кого ви скривдили;

• запалити в будинку свічки, щоб притягнути благополуччя.
• 
  

Прикмети на Святвечір

Небо на Святвечір всипане зірками – у цьому році буде багатий урожай.

Якщо в навечір’я Різдва побачити зірку, яка падає, і загадати бажання, воно обов’язково здійсниться.

На Святвечір прийнято запалювати в будинку свічки, щоб притягнути благополуччя та успіх.

Бути в цей вечір у чорному одязі – поганий знак, що віщує рік невдач і сліз.

Колядування

Улюбленою різдвяною традицією вважається колядування, а також вертеп. 

Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти йдуть колядувати вже на Святвечір; на колишній Гетьманщині, на Слобідській Україні та на Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослужіння. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят зранку. Колядують діти, дорослі парубки та дівчата. А на Галичині інколи колядують і ґазди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти.

Діти й дорослі розігрують сцени народження Христа, розносять домівками кутю та співають різдвяні пісні.Традиційно прийнято частувати колядників і давати їм гроші.

 

День Збройних сил України

День Збройних сил України на тлі повномасштабної війни в нашій країні став одним із найважливіших свят у році. Це привід віддати данину поваги усім воїнам, які віддають усе, що в них є, для захисту держави.

ЗСУ — скелет української нації, який гарантує захист, стійкість і здатність здолати найскладніші випробування століття, щоб змінити світ.

З 1991 року ми святкуємо День Збройних сил України 6 грудня. Тоді парламент ухвалив закон про створення армії, а потім військовослужбовці склали присягу українській державі.

Українське військо спирається на багатовікову історію та славні традиції. Символічно збігається з початком Першого Зимового Походу армії УНР. Виставка «Українське військо: 1917–1921» Українського інституту національної пам’яті розповідає про початки Українського війська та його організацію, легендарних командирів, роди військ, однострої та відзнаки, зброю, найвизначніші військові формації та бойові операції 1917-1921 років, вшанування пам’яті і відновлення мілітарних традицій. https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-ukrayinske-viysko-1917-1921.

Про героїчну сторінку національно-визвольної боротьби Українського народу можна дізнатися з онлайн експозиції «УПА – відповідь нескореного народу» . https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-upa-vidpovid-neskorenogo-narodu

Виставка створена у співпраці Українського інституту національної пам’яті з Центром досліджень визвольного руху, Національним музеєм-меморіалом «Тюрма на Лонцького», Галузевим державним архівом Служби безпеки України.
20 розповідей про історію військових формувань на теренах України від часів Русі до сьогодення,переглянувши виставку «Воїни. Історія українського війська». Експозиція дає змогу зазирнути в минуле та подивитися, якими були однострої та зброя українських воїнів у різні історичні епохи. Світлини супроводжує інформація про тип військових організацій, чисельність і озброєння військ, методи воєнного мистецтва та найвизначніші битви. https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-voyiny-istoriya-ukrayinskogo-viyska
    

«Український Схід» – проєкт Національного музею історії України у Другій світовій війні про сучасну російсько-українську війну, про звитягу та жертовність патріотів, які на східних теренах нашої держави відстоюють її суверенітет у борні з агресором, про населення, яке страждає, виживає, бореться, про соціогуманітарні проблеми, породжені бойовими діями й тимчасовою окупацією.
                       

 

День Святого Миколая

Святий Миколай Чудотворець - один із найшанованіших українцями святих, який вважається покровителем моряків, невинно засуджених і мандрівників. Єпископ Миколай Мирлікійський був реальною історичною особистістю. Біблія описує його великі діяння: воскресіння померлих, допомога дівчатам із посагом, придушення конфліктів.

Згодом Миколай став відомим святим серед православних. Особливо його люблять діти, оскільки вірять, що добрий чудотворець дарує їм подарунки.

У нашій країні на це свято з великим нетерпінням чекають діти. За українськими традиціями Чудотворець відвідує кожну домівку і приносить подарунки малюкам. Тому дівчатка і хлопчики пам'ятають, коли в Україні День Святого Миколая, під подушкою варто шукати сюрприз.В Україні, Польщі та Словаччині діти чекають, коли прийде Святий Миколай і покладе подарунок під подушку, якщо діти були чемними протягом року. Напередодні свята діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями та вкидають їх у поштову скриньку, або кладуть на вікно. Діти, які поводилися погано, можуть очікувати знайти під подушкою різку або шматок вугілля. Різка слугує своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою та виправитися.

Кожна дитина чекає День святого Миколая. Але ж напередодні не завадить підготуватися – написати листа Миколаю, розфарбувати розмальовку, навести лад в оселі, розвісити гірлянди і прикраси, вивчити вірш.

 Йде до діток Миколай

Через поле, через гай
Йде до діток Миколай.

У білесенькій торбинці
Він усім несе гостинці.

То ж бринить від щастя край —
Тут ступає Миколай.

Хоч надворі і пороша,
Сніться діткам, сни хороші.

Бо з дарунками в торбинці,
Є чудові сни-гостинці.
                                                               Марія Пономаренко

 Є свято гарне в Україні

Є свято гарне в Україні.
Є свято казки чарівне.
Що Миколай в святій ряднині
Слухняним ласощі несе.

Це свято раз буває в році.
Воно нікого не мине.
Бо Миколай святий із неба.
В оселю кожну зазирне.

Отець святий про всіх все знає
Хоч любить нас, та бачить все.
Він чемних, лагідних вітає
І радість їм за це несе.

Прекрасне свято це у грудні
Приносить віру в чудеса.
І знають всі, що в тяжкі будні
Віра у святість все спасе,

У кожній країні є своє свято.
Там — Санта Клаус, в інших — Дід Мороз.
Ми любим Миколая. Нас багато.
Бо з нами — Матір Божа та Ісус Христос!
                                                                          Ірина Цельняк

Ходить він завжди вночі

Має від дверей ключі,
Знає, хто живе і де,
Як себе щодня веде.

Чемним діткам, хоч потроху,
В чобітки та у панчохи
Він кладе потішки,
А нечемним – мишки!
Хто це? Швидко відгадай!
Це наш любий... (Миколай)
                                                  Іван Бевз

 Зустріч

З нетерпінням я чекаю —
Нині свято Миколая.
Як надворі стане темно,
Він приходить потаємно.

Ще ніхто його не бачив,
Та у ліжечка дитячі
Він кладе під подушки
Подарунки і книжки.

Хочу я побачить чудо
І сьогодні спать не буду.
Довго-довго я не спав:
Все чекав, чекав, чекав...

Починаю вже дрімати...
Миколай зайшов в кімнату,
Він схилився наді мною
І лоскоче бородою.

Щось тихесенько шепоче.
Хочу я відкрити очі,
Та не можу, мабуть, сплю.
Миколая я люблю!
                                                   Віра Паронова

У ніч святого Миколая

Темна нічка за шибками.
Сон на крилах вже летить.
Небеса блищать зірками,
Та Івасик ще не спить.
У голівці сонні мрії...
... Хмари, небо, зорі, рай...
Білі ангели-лілеї,
А між ними Миколай...
На санчатах щедрі дари —
Вже готове все як слід.
Ангели стають у пари
І злітають вниз, на світ...
Миколай, дідусь старенький,
Ставить дари на столі,
А Івась питає неньки:
— Ненечко, чи це мені?
Темна нічка за шибками
Заглядає до вікон.
Спить Івасик біля мами,
Усміхаючись крізь сон...
                                                     Іванна Савицька

 Святий Миколай

Нічка зорі розсипає,
Тихо-тихо сніг лягає,
Він до кожного віконця
Диво-дивне наближає.

І Андрійко, і Марійка
Кожен з них чудес чекає,
Бо готуються зустріти
Час святого Миколая.

Знають діти: Миколай
Добрих, чемних поважає,
Гарним дітям у панчішку
Він дарунок укладає.
Хто не слухав – тому різку
Під подушкою ладнає.
                                                                   Наталя Яременко               

Добрий святий Миколай

Прийшла в гості нічка-чарунка
І сон сколихала над вушком.
Святий Миколай подарунки
Тихенько поклав під подушку.

Знаю тебе, добре знаю,
Щедрий святий Микалаю.
Чекає тебе зимова пора,
Жде з нетерпінням уся  дітвора.

Приніс ти цукерки в торбинці
Та іграшки дуже гарненькі.
Я вдячний тобі за гостинці.
Для мене ти, ніби рідненький.
                                                                               Володимир Кленц

 По дорозі йде дідусь з купою пакунків

По дорозі йде дідусь з купою пакунків —
Це несе вже Миколай дітям подарунки.

А хто буде маму й татка слухати щоденно,
То до того Миколай прийде недаремно.

Принесе він цілі міхи найкращих гостинців,
А для повної утіхи — ще й всім по ялинці.

І дівчаткам, і хлоп'яткам цукерки приносить,
Ще й у Бога для усіх здоров'ячка просить.

А хто щиро Миколая слухає і любить,
Того святий Миколай серцем приголубить.

Подай, Боже, нашим дітям у мирі зростати,
Щастя, злагоди й любові у достатку мати.
Автор невідомий

 Ішов Миколай лужком, бережком

Ішов Миколай лужком, бережком,
Святий Миколай лужком, бережком,
Від хати до хати із своїм мішком,
Ішов Миколай з червоним мішком.

Відчиняйте двері — йде Миколай,
Він благословить весь рідний наш край.
Пропаде руїна, а ненька – Україна
Буде процвітати із краю в край.

Вже у вашій хаті святий Миколай,
Поклоном, господар, його зустрічай.
В біді він розрадить і кожному порадить,
До смаку дарунки собі вибирай.

                                                               Слова народні

Читайте також: Найкращі дитячі книжки, які треба прочитати до Дня святого Миколая

 

Всесвітній день боротьби зі СНІДом

 

Здоров'я – одне з основних джерел радості, щасливого та повноцінного життя. Здоров'я – це стан життя і діяльності людини за умови відсутності хвороб, фізичних дефектів, психологічне, соціальне і духовне благополуччя.

Поріг ХХІ століття людство переступило з низкою жахливих хвороб. Особливо небезпечні ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) і його кінцева стадія СНІД( синдром набутого імунодефіциту). СНІД – особливо небезпечна хвороба, смертельна для людини.

 З 1988 року 1 грудня відзначають Всесвітній день боротьби зі СНІДом, що слугує справі зміцненню організованих зусиль у боротьбі з пандемією, яка поширюється у всіх регіонах світу.

  Зусилля вчених спрямовано на винайдення ефективних методів подолання СНІДу, однак поки що говорити про успіх, про перемогу над вірусом ВІЛ передчасно. За оцінками експертів, сьогодні понад 50 млн. жителів планети Земля є ВІЛ-позитивними, а понад 20 млн. - вражені СНІДом. Кожного дня у світі інфікується 15-16 тис. осіб, переважно молодого віку.

У всьому світі 1 грудня говорять про СНІД, про те, яку загрозу існуванню людства несе ця глобальна епідемія. Згадують і оплакують тих, хто вже помер або смертельно хворий, говорять про масштаби трагедії і про те, що ця чума ХХ, а тепер вже і ХХI століття загрожує існуванню людства…

СНІД – особливо небезпечна хвороба, яка несе смертельну загрозу людству. Це інфекційне захворювання здатне за 10 - 20 років поставити рід людський під реальну загрозу вимирання.

  Що потрібно знати про цю небезпечну хворобу?

  Вірус СНІДу дуже дрібний, набагато менший за бактерії, проте неймовірно підступний. Розмножується, тільки потрапивши в клітини білих кров’яних тілець людини – основних вартових її імунної системи. Вірус руйнує їх із середини. Наслідки цього жахливі: людина стає беззахисною перед будь-якою інфекцією

  Основні шляхи зараження ВІЛ-інфекцією:

- під час переливання донорської крові, зараженої вірусом імунодефіциту;

- при використанні нестерильного медичного інструментарію (шприців, системи для переливання крові та ін.);

- від ВІЛ-інфекції або хворої на СНІД матері дитині до, під час або після пологів.

Інкубаційний період від моменту зараження ВІЛ до перших проявів може бути як коротким – чотири-п’ять тижнів, так і дуже довгим – декілька років. За цей період збудник СНІДу руйнує лімфоцити, що неминуче призводить до глибоких змін усієї імунної системи хворої людини.  Та було б великою помилкою думати, що СНІД вибирає собі жертви тільки серед групи ризику. Ризик інфікування на ВІЛ із більшою чи меншою ймовірністю загрожує кожній людині. Вірус-убивця розповсюджується планетою з неймовірною швидкістю. Епідемія страшна не тільки смертями, а й тим, що призводить до тяжкої соціальної та економічної деградації суспільства.

ВІЛ-інфекція  не передається:

• через повітря;

• при розмові, кашлі і т. п.;

• при користуванні загальним посудом;

• через рукостискання;

• через поцілунок;

• через їжу;

• через предмети домашнього побуту;

• при купанні в басейні, душі;

• через спортивні предмети;

• через спілкування з домашніми тваринами;

• через укуси комах;

• при догляді за хворими.

Жодного випадку зараження Снідом не виникло при побутових контактах або при контактах на роботі.

Слабка поінформованість людей про шляхи передачі інфекції – це основна причина високих темпів поширення хвороби. 

Поради, які допоможуть Вам звести можливість зараження до мінімуму:

- будем інформовані;

- будем обачливі;

- будем розбірливі;

- будем чесними;

- будем обережними;

- не боятимемося лікарів.

На щастя, є ряд факторів, усвідомлення яких допомагає планувати і впроваджувати заходи, спрямовані на призупинення не тільки епідемії ВІЛ/СНІДу, а й епідемії страхів і чуток, якими переповнена вся історія виявлення і розвитку пандемії. Зокрема:

• шляхи передачі інфекції відомі, обмежені і можуть бути контрольовані людиною;

• розвиток інфекції можна вповільнювати медикаментозним шляхом, тим самим продовжуючи життя – так ВІЛ-інфекція перетворюється на варіант хронічної хвороби;

• у ході лікування концентрація вірусу в рідинах організму знижується, що майже унеможливлює передачу інфекції;

• зняття стигми з ВІЛ-інфікованості та ВІЛ-інфікованих поліпшує життя не тільки їм та їхньому оточенню, а й сприяє своєчасному зверненню за допомогою, уникненню ризикованих контактів тощо.

Від страху і стигматизації, пов'язаної з ВІЛ/СНІДом, людство поступово переходить до усвідомлення того, що для призупинення епідемії потрібно не тільки говорити про ВІЛ-інфекцію та про те, яка вона небезпечна. Вочевидь, настає час вчитися жити в світі, де носієм інфекції може виявитись будь-хто, жити в світі, де є ВІЛ.

16 днів проти насилля

 16 днів проти насилля – це міжнародна кампанія, спрямована на підвищення обізнаності про різні форми насильства та заохочення дій щодо їх попередження. Ця кампанія охоплює період з 25 листопада, Міжнародного дня боротьби проти насильства щодо жінок, до 10 грудня, Дня прав людини. Шкільна бібліотека – це не лише місце для здобуття знань, а й безпечний простір, де діти та підлітки можуть відчути себе захищеними та зрозумілими.а також простір, в якому багато книг з цієї тематики. Саме тому наша бібліотека приєдналась до проведення тижню "16 днів проти насилля" та підготувала інформаційно-книжкову виставку "Ти знаєш свої права,дитино?".

 

НЕХАЙ НАША ПАМ’ЯТЬ СТАНЕ ДІЄВОЮ

 Щороку в четверту суботу листопада в Україні та світі вшановують пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932–1933 років — одного з найжахливіших злочинів проти людяності ХХ століття. Пам’ять загиблих не просто від голоду внаслідок неврожаю, природного лиха, а жертв цілеспрямованого сталінського геноциду українців.

Цього року українці вчетверте вшановуватимуть пам’ять жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни з росією. Війни, яка знову супроводжується геноцидними практиками, – російський режим уже не приховує мети знищити українську ідентичність. 

Понад те – москва знову використовує їжу як зброю. Цього разу, щоб тиснути на міжнародну спільноту.
Злочини й трагедії, які розгортаються на наших очах, з усією наочністю демонструють: чесна пам’ять надзвичайно важлива. Ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені, а жертви – справедливо пошановані. Інакше непокаране зло повертатиметься знову і знову.
Як і нинішня війна росії проти України, геноцид на початку 1930-х років став відповіддю москви на прагнення українців бути господарями на своїй землі. Україна з її ресурсами була конче необхідна сталінському режиму як упокорена частина імперії.

Метою злочину, вчиненого комуністичним тоталітарним режимом, було знищення українського народу як національної групи. Це сталося після того, як українці під час Української революції не змогли вистояти у збройній боротьбі проти більшовицької агресії. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент – вбивство голодом. Режим створив умови, несумісні з життям, через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та районів, заборону виїзду із охопленої голодом України, а також репресії. 

Ухвалення постанови про «закон про п’ять колосків», запровадження режиму «чорних дошок», що вело до повної блокади населених пунктів, та запровадження натуральних штрафів із конфіскацією всього продовольства. У 1933 році в Україні було заборонено виїзд селян, а тих, кого затримали, силоміць повертали в села, прирікаючи на голодну смерть. 

 За менш ніж календарний рік (1932–1933) загинули мільйони людей, і жах Голодомору полягав у надзвичайно великій смертності серед дітей. Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду, а масову смертність називали «продовольчими труднощами». Попри це, завдяки роботі західних журналістів (таких як Малколм Маґґерідж та Ґарет Джоунз) та українських діячів, включаючи митрополита Андрея Шептицького, інформаційна блокада була частково подолана.

Сьогодні рашисти, як спадкоємці того тоталітарного режиму, знову коять злочини проти людяності на українській землі. Як Сталін у XX столітті, так і путін у XXI вдалися до геноцидів, оскільки інші методи упокорення українського народу не спрацювали. Сучасна російсько-українська війна спрямована на винищення українців як самобутнього народу. Наша пам’ять про Голодомор є чинником суспільної мобілізації українців і світової спільноти для протидії агресору. 

 Вшанування пам’яті та заклик до дії:

 У 2006 році Голодомор був визнаний Законом України геноцидом. 

На сьогодні Голодомор визнали актом геноциду на парламентському рівні 28 держав, а також Європейський Парламент та ПАРЄ та  Балтійська Асамблея.

 Закликаємо: 

• У  суботу 22 листопада о 16-й годині згадати мільйони жертв у Загальнонаціональній хвилині мовчання.

• З настанням темряви запалити свічки пам’яті на підвіконнях — у власних домівках чи офісах. 

• Кожен вогник у вікні — це вияв нашої скорботи, пам’яті і віри в майбутнє.

Виставка літератури в бібліотеці про Голодомор

 Список інформаційних матеріалів до роковин Голодомору 1932–1933 років, які допоможуть дізнатися більше про Голодомор:

Їжа як зброя. Що ви маєте знати про Голодомор(Український інститут національної памʼяті)

Інформаційні матеріали до 92-х роковин Голодомору 1932–1933 років
Історія Голодомору(Музей Голодомору)

Голодомор: пам'ять дає силу

«Вбивство голодом». УІНП презентує нове відео до Дня пам'яті жертв Голодомору 1932-33 років

Голодний Дух - День пам'яті жертв Голодомору

Вбиті Голодомором: реальна кількість жертв в Україні та докази штучності

Голодомор.Великий голод

Вічна пам'ять багатомільйонним жертвам голодоморів в Україні. Україна пам’ятає - світ визнає.