"Українська мова – це вже поезія". Про Євгена Маланюка

 1 лютого 1897 року народився Євген Маланюк, український письменник та поет, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик, сотник Армії УНР та "Імператор залізних строф"


Однією з найвизначніших особистостей України ХХ століття був Євген Маланюк (1897-1968). Вітри історії занесли козацького правнука далеко від рідних країв, проте не вивітрили з його серця палкого почуття до рідної землі і пам’яті якого він роду. Поетові випала нелегка доля емігранта. Він змушений був залишити Вітчизну і більше ніколи не повертатися додому. Та рідну Україну він постійно мав у своєму серці і вів з нею нескінченний поетичний діалог. Маланюк був високоосвіченою людиною, вільно володів кількома мовами, бездоганно знав світову історію, європейську культуру і літературу. Всі, хто зустрічався з Маланюком, згадували про нього як про чарівного співрозмовника, ерудита і незвичайну людину.

Сьогодні-Всесвітній день читання вголос

 1 лютого проводиться Всесвітній день читання вголос. Це день, присвячений силі грамотності та тієї радості, яка виникає, коли ми розповідаємо вголос історії в сім'ї, класі і суспільстві. Свято започатковане некомерційною організацією LitWorld і спонсорується Scholastic. Ці лютневі заходи у першій декаді місяця мають традиційний щорічний характер.

Читання вголос розвиває швидкість мовлення. Це розширює словниковий запас. Гарне читання вголос потребує часу. Це не те, що можна квапити або втискати. Необхідно обговорювати, ділитися почуттями і робити прогнози. Процес покращує розуміння й активне слухання. Читання вголос знижує стрес і робить нас щасливими.

Запам'ятовування є найсильнішим під час безпосереднього читання вголос, що свідчить про те, що вплив відбувається не тільки від чуття слів, а й від їхнього вимовляння. Це пояснюється тим, що усне проголошення слова створює досвід, що запам'ятовується, - явище, яке дослідники називають "ефектом виробництва".

Читання вголос також має безліч переваг. Воно допомагаєрозвивати навички мислення, зміцнює навички слухання і підвищує грамотність. Читання вголос - це також чудовий спосіб встановити міцний сімейний зв'язок!

Сьогодні, у Всесвітній день читання вголос,у бібліотеці користувачі бібліотеки ліцею вголос читали твори сучасних українських дитячих письменників.Учні 4-А класу відвідали шкільну бібліотеку, де на інтерактивному занятті, поринули у чарівний світ книги.

Всі учасники заходу були в захваті від такої пізнавальної інформації та спільного читання.

В знак вдячності четвертокласники подарували бібліотеці книги, які зацікавлять своїми творами дітей їхнього віку.

 

 

Інформаційні матеріали до Дня пам'яті Героїв Крут–2023

Бій за майбутнє

За набої в стінах Софії,
За криваву скруту Крут, —
Хай московське серце Росії
Половецькі пси роздеруть.

                                                                                                                   Євген Маланюк 

29 січня в Україні відзначають річницю бою під Крутами, який для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність, прикладом для сучасних захисників України, як успішно боротися проти численного ворога.

Тоді, 105 років тому, українські вояки й добровольці зупинили на кілька днів наступ більшовиків на Київ.У той час в Бересті тривали переговори між Українською Народною Республікою та країнами Четверного союзу щодо мирного договору. 9 лютого 1918 року його підписали. Цей документ визнав незалежність Української Народної Республіки і став підставою для надання військової допомоги Україні у відбитті російської агресії.

 Події Української революції засвідчили: державність без армії неможлива, а сміливість та жертовність крутянців зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України.Міжнародне визнання української незалежності – це те, чим завдячуємо героям Крут.

Бій під Крутами був оборонною операцією, яка зупинила на кілька днів наступ переважних сил ворога. Ця битва символізує патріотизм, стійкість і самопожертву української молоді в боротьбі за державність.

Проголошення 22 січня 1918 року незалежності Української Народної Республіки й перше у ХХ столітті її офіційне визнання утвердило на політичній карті світу нашу державу. Хоч вона проіснувала три роки, але був час безперервної боротьби за її збереження. І тоді – понад 100 років тому, й тепер –  ворог той самий. Нинішні захисники України завершують справу крутянців. 

Бій під Крутами – бій за майбутнє України. Завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ відповідно до Брестського договору 1 березня 1918 року українці звільнили від більшовиків Київ, а у квітні – майже всю Україну. В першій у XX столітті війні з російським агресором – радянською Росією – перемогла Українська Народна Республіка.

У Крутах вирішувалася доля молодої української держави. Кілька сотень відважних юнаків та чоловіків зробили свій вибір – виступили проти російської військової агресії, стали на захист України. Вони були різного походження: діти селян, робітників, священників; військові, студенти, гімназисти. Хтось мав бойовий вишкіл, а хтось уперше взяв до рук зброю. Але всі вони розуміли головне – Україна потребує їхнього чину.

Крути – символ боротьби за незалежність України у ХХ і ХХІ століттях. Подвиг крутянців, як і всіх Героїв визвольних змагань, став прикладом для захисників України в сучасній російсько-українській війні. Прикметно, що сміливість і жертовність крутянців порівнюють зі сміливістю та витривалістю оборонців Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут у публіцистиці часто називають «першими кіборгами».

На початку березня 2022 року неподалік місця подвигу Героїв Крут знову відбулися бої захисників України з російськими окупантами, які наступали на Київ. Через 104 роки під Крутами наші війська зупинили наступ ворога, завдали йому болючих втрат, захистили місто Ніжин на Чернігівщині.

Після оборони Бахмача й бою під Крутами російські окупанти почали боятися українських оборонців. Так само під час повномасштабного вторгнення у 2022 році після оборони Києва, Чернігова, Сум, Харкова й Маріуполя російський агресор став  боятися захисників України.

Крути – місце катувань і розстрілу 27 полонених студентської чоти, які, заблукали в темряві й повернулися до станції Крути, що на той час уже була зайнята більшовиками. За понад сто років у росіян не змінилися способи ведення війни. В сучасному збройному протистоянні армія РФ так само несе на окуповані території мародерство, масові вбивства, катування, ґвалтування, викрадення представників місцевого самоврядування, священників, журналістів, активістів. Рашизм – це геноцид.

Багато молодих патріотів – активних учасників відзначення дня пам’яті Героїв Крут зараз зі зброєю в руках крок за кроком наближають нашу перемогу над нащадками російсько-більшовицького агресора – рашистами. Тоді захисники української незалежності не змогли вистояти в боротьбі з переважними силами агресора. Сьогодні ми маємо завершити їхню справу. У нас є професійна, патріотична та вмотивована армія, міжнародна підтримка. І ми знаємо, що поразка у війні з Росією означає для українців репресії, Голодомор, депортації та знищення нашої ідентичності.  

Сьогодні на захист України стали тисячі українців, які ще вчора були мирними людьми: вчителі, студенти, менеджери, бізнесмени, історики, співаки. Щира вдячність усім, хто нині виборює нашу перемогу, право жити у вільній країні на своїй землі.  

Попри те, що за 100 років не змінився ні ворог, ні його методи війни, ми маємо реальний шанс завершити цю боротьбу. Бо наше суспільство зробило свій вибір на користь вільного демократичного розвитку власної держави. Й готове цей вибір захищати, кожен на своєму фронті – воєнному, волонтерському, історичному. 

Історична довідка

Ключовими подіями першого року Української революції 1917–1921 років стало постання Української Центральної Ради та створення нею Української Народної Республіки.

Більшовики, прийшовши до влади в Росії після жовтневого перевороту 1917 року, прагнули встановити контроль над Україною і розглядали Центральну Раду як серйозного суперника. У грудні 1917-го розпочали збройний наступ на Україну. В середині січня вони захопили майже все Лівобережжя та просувалися на Київ. У таких умовах війни Центральна Рада проголосила 22 січня 1918 року незалежність Української Народної Республіки.

Після захоплення Полтави вздовж залізниці на захід наступала так звана 1-ша Революційна армія, а з Гомеля на Бахмач – 2-га. Там, де сходилися дві залізничні колії, вони планували об’єднатися.

Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною на Чернігівщині був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. 25–27 січня вони разом з іншими військовими підрозділами та добровольцями героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Однак без артилерії під загрозою оточення оборонці вимушено відступили до станції Крути й стали укріплюватися.

28 січня в Бахмачі обидві радянські армії з’єдналися під командуванням Муравйова й почали рухатися в бік Києва. На підступах до столиці Муравйов закликав: «Товариші, я знаю, що багато хто з вас втомився, проте небагато вам працювати. Наше завдання – взяти Київ і тоді ви зможете повернутися додому. Багато вам довелося страждати, але вони кров’ю відповідатимуть за ваші страждання. Ми їм покажемо, дайте тільки добратися до Києва. Якщо буде потрібно, нічого не пошкодую: каменя на камені не залишу в Києві. Мешканців не жаліти, вони нас не жаліли, терпіли хазяйнування гайдамаків. Ми їх усіх перестріляємо та переріжемо. Ми їм покажемо, нема чого боятися кровопускання. Хто не з нами – той проти нас. Ви, доблесні товариші, ви мені допоможете взяти Київ, а там ви будете нагороджені…». 

Неймовірно, але через 104 роки, коли російські війська наближалися до Києва під час повномасштабного вторгнення, російський блогер-пропагандист, журналіст газети «Комсомольская правда» Мардан заявив: «Війна оголошена. Щось мені підказує, що тепер на Київ очікує справжнє пекло. Його братимуть максимально швидко й жорстко. Відключити електрику, водопостачання, знищити зв’язок. І вбомбити ЗСУ в кам’яний вік, навіть якщо вони будуть окопуватися десь у житловому масиві на Троєщині. З територіальною обороною армія поводитиметься так само, як у Грозному в 1995 році».  

Проте повернімося до подій 1918 року. 29 січня на станції Крути більшовицький наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців. Тож участь у бою брали чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького та 1-ша сотня Студентського куреня Січових стрільців (разом понад 500 воїнів і 20 старшин). На озброєнні вони мали 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд – звичайна артилерійська гармата, встановлена на залізничній платформі, гвинтівки. До них приєдналися близько 80 добровольців із загону Вільного козацтва з Ніжина.

29 січня 1918 року на залiзничнiй платформi в Крутах перебувало до 520 українських воїнів, юнаків і студентів, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію.Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко, уродженець села Дащенки з Чернігівщини. З єдиної гармати по ворогу стріляв його побратим, сотник Семен Лощенко, родом із села Іванівки на Луганщині. Завдяки вигідній позиції і героїзму українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії.

 Але одна студентська чота – 27 хлопців – заблукали в темряві й повернулися до станції Крути, яка вже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили.

Під Крутами загинуло, за різними оцінками, 70–100 українських оборонців. Сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського університету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Російські втрати тільки вбитими були щонайменше 300 загарбників.

Після визволення від російсько-більшовицьких окупантів, у березні 1918 року, тіла загиблих були перепоховані в Києві. 

Історики та києвознавці сходяться на тому, що 25 загиблих під Крутами поховали в братській могилі на Новому Братському кладовищі на Звіринці, а Володимира Шульгина та Володимира Наумовича – в одній труні в сімейному гробівці Наумовичів на Аскольдовій могилі. Потім родина перенесла труну на Лук’янівське кладовище. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі в Києві.

Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ був зупинений на кілька днів, доки тривали переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. Важливо було, щоб українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради. Це сталося й завдяки учасникам бою під Крутами. Перемовини закінчилися 9 лютого 1918 року підписанням Брестського мирного договору, за яким Четверний союз визнав УНР, а також надав грошову позику і збройну допомогу в боротьбі із зовнішнім агресором в обмін на 60 мільйонів пудів хліба та іншої продукції від УНР.

Тим часом 4 лютого 1918 року більшовицькі війська Муравйова підійшли до Києва. Через два дні почався масований артилерійський обстріл, ще через три дні муравйовці увірвалися в місто. 11 лютого 1918 року більшовики проголоcили в Києві Українську Робітничо-Селянську Республіку та її Народний секретаріат.

Але вже 1 березня 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ – відповідно до Брестського договору – українці визволили від більшовиків Київ, а у квітні – майже всю Україну. Отже, бій під Крутами став боєм за майбутнє України.

Міфи про бій під Крутами

Міф	Як було насправді
«Більшовицьким ордам»    протистояли 300 студентів і майже всі або загинули в бою, або потрапили в полон    і були закатовані.	З українського боку участь у бою брали чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького та 1-ша сотня Студентського куреня Січових стрільців – разом понад 500 вояків і 20 старшин. На озброєнні мали гвинтівки, 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд – звичайну 76-міліметрову артилерійську гармату, встановлену на залізничній платформі. Головною силою на полі бою були вихованці військових шкіл під командою досвідчених старшин. Втрати загиблими українців під Крутами становили, за різними оцінками, 70–100 оборонців, у тому числі 27 вояків Студентської чоти (тепер – взвод), які потрапили в полон і були вбиті. Тож у бою під Крутами загинули не 300 бійців, і тим більше не всі українські учасники зіткнення. Більшовиків загинуло щонайменше 300.
Крутянці – єдині оборонці Києва.	Наприкінці січня 1918 року в Києві й на найближчих підступах до столиці перебували Республіканський полк під командуванням Петра Болбочана, Синьожупанна та Сірожупанна дивізії, Січові стрільці. 30 січня до Києва добрався полк імені Костя Гордієнка під командуванням полковника (пізніше – генерала) Всеволода Петріва. Спільною проблемою для них стала нескоординованість командування. Згадані частини не вислали в напрямку Крут, оскільки в Києві тривав заколот пробільшовицьки налаштованих робітників заводу «Арсенал» – переважно росіян за походженням. Поки крутянці – і не тільки вони – стримували зовнішнього ворога на підступах до столиці, решта військ боролася з ворогом на власних, не менш важливих позиціях.
Відступ крутянців – прояв безнадійного героїзму.	Відступ крутянців не був безнадійним і безрезультатним: відходячи, вони зруйнували та пошкодили частину залізничного полотна. Так затримали наступ більшовиків, яким довелося витратити час на ремонт колії. Отже, бронепотяги більшовиків – на той час головна зброя – перетворювалися на тягар.
Традиційна версія переважно не     враховує контексту, в якому діяли крутянці.	Під час Крутянського бою в самому Києві тривали запеклі  сутички. Диверсією на залізничній колії крутянці затримали більшовицькі війська на кілька днів – до Києва більшовики змогли підійти 4 лютого 1918 року. За цей час із Києва були евакуйовані центральні органи влади, документи, цінності, відбувся організований відступ військ – тобто було зроблено все можливе, щоб швидко повернути втрачені позиції. Сам відступ не був надто глибоким – штаб військ УНР розташувався в селі Гнатівці під Києвом. Найголовніше – ця затримка дала можливість завершити переговори з кайзерівською Німеччиною про підписання мирного договору, що означало міжнародне визнання Української держави й автоматично вказувало, що більшовики є окупантами території суверенної держави.

Тематичні матеріали Українського інституту національної пам'яті

Методичні рекомендації до 100-річчя Української революції 1917–1921 років.

Читайте за посиланням

Перші кіборги. До річниці бою під Крутами. Інформаційні матеріали.

Читайте за посиланням 

Настільна гра «Українська революція 1917–1921».

Переглянути та завантажити

Інфографіка «Крути – бій за майбутнє».

Переглянути та завантажити

Схема бою під Крутами, що подавалася в праці Аверкія Гончаренка

Переглянути та завантажити

Про Крути з першоджерел

Читайте за посиланням

Соціальна реклама до Дня пам'яті Героїв Крут

Переглянути та завантажити

Корисні інтернет-посилання:

• В’ятрович Володимир. «Крути – бій за майбутнє» 

• «Завдяки Крутам УНР визнали державою»: інтерв’ю з професором Володимиром Сергійчуком        

• Михайло Ковальчук. «Бій під Крутами: відомі й невідомі сторінки»

• Ярослав Тинченко. «Життя після Крут. Як склалася доля учасників січневого бою»

• Андрій Любарець. «Бій під Крутами у історичній пам’яті»

• Аверкій Гончаренко. Бій під Крутами (спогади учасника)

• Михайло Михайлик. День 29 січня 1918 року (спогади учасника)

• Борис Монкевич. Бій під Крутами (спогади учасника)

• Ігор Лоський. Крути (спогади учасника)

• Файзулін Ярослав. «Бій під Крутами: як відрізнити історичну правду від міфу»

• Інтерв’ю з Ярославом Файзуліним. «Що спільного між героями Крут та «кіборгами» Донецького аеропорту?»

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті

На допомогу 3-класникам: легенди рідного краю

 Вивчаючи історію ми натрапляємо на велику кількість назв міст, містечок, сіл, річок, озер, урочищ тощо. Одні назви мають давнє походження і збереглися дотепер, інші назавжди зникли у вирі історичних подій. Всі ці географічні об’єкти об’єднуються поняттям топоніми, а наука, що їх вивчає називається топоніміка (від грецького topos – «місце, місцевість» і onima – «і’мя»).
Назви географічні об’єкти часто отримували в залежності від історичних подій, ландшафту, імен і прізвищ людей, від соціальної приналежності і роду занять жителів тощо. Нерідко ці назви залишили по собі відгомін у легендах і переказах. Останні є зразками фольклору, а він, в свою чергу, є складовою усних джерел історії.

Кожен, хто не байдужий до історії рідного краю, мабуть, не раз задавав собі такі питання: коли була заселена людьми наша місцевість, хто саме заснував поселення? Адже територія нинішньої Кіровоградщини була на перехресті багатьох історичних подій, не раз знаходилась в центрі національно-визвольної боротьби.
        Що нам відомо про наших далеких предків?
         „Хто ми? Хто наші предки?”, - запитує Ліна Костенко у відомій поемі-феєрії    „Скіфська Одіссея ”:
                         ... чому на землях цих, де Київ,
                        іще до літописних лихоліть,
                        так, наче нам хто чорну дірку виїв
                        у історичній пам’яті століть ?

Кожен народ має свої легенди. Легенда – один із важливих елементів національної самоідентифікації людини, інструмент, що пов’язує кожну особистість з історією становлення її нації.Легенди і перекази служать збереженню в пам’яті і передачі даних про історичне минуле народу, намагаються пояснити виникнення різних явищ природи, фіксують народні знання та уявлення тощо. Топонімічні легенди і перекази пов’язують походження певних загальновідомих і місцевих географічних назв з історичними особами і подіями. Вони розкривають їх на тлі певної доби в житті народу. Це досить численна група творів, бо з кожним селом, містом, річкою, горою і т.д. обов’язково пов'язаний якийсь переказ або легенда. Як правило, в глибині першого є певне історичне зерно, легенда ж користується домислом, в ній може бути щось фантастичне, неймовірне.

Несе свої води Синюха. Первісна назва Синіє Води (пор. ще Синиця, Синька), виникла через синій колір прісної води, що особливо впадало у вічі при переході до лісостепу від степу, з його, здебільшого іншого кольору і непридатними для вживання, водами річок Жовта, Зелена, Чорний Ташлик, Мертвовод та інших. Ще в XI-XII ст. вона із своєю притокою Вись для Київської Русі слугувала водним рубежем від нападу половців.

                  Ріки дитинства кришталеве лоно,
                        мов друге небо, світиться між  трав.
                        Була Синюха в давнину кордоном
                        двох дужих  ворогуючих держав.
                        І пращур мій, тут змурувавши хату,
                        у плині звичних клопотів і справ
                        тримав пістоля й шаблю на підхваті,
                        а в час тривожний у жупані й спав.
                        Середньовічний місяць блідочолий,
                        печально визираючи з-за хмар,
                        мов рахував могили в Дикім полі
                        по всіх нашестях турків і татар.
                                       А.Загравенко. Кордон

        Річка Сухий Ташлик – ліва притока Синюхи. Назва походить від тюркського: ташлик (дослівний переклад - кам’яний ) – Суха річка серед каменю.
        Річка Чорний Ташлик –права притока Синюхи – річка серед чорного каменю.
        Річка  Ятрань –права притока Синюхи. На грецькій мові Ятрань (ятер) – лікар. Чому саме так назвали річку? Бо тут на її берегах росла величезна кількість лікарських рослин, які греки використовували в медицині. Та й вода чиста, мов сльоза, повітря цілюще, наповнене духмяним ароматом.

Черпніть із Ятрані води,
Вдихніть пахучого настою,
де очі радують красою
і литий колос, і плоди.
Священні хліб наш і меди.
Священна велич супокою
над знаменитою рікою,
де чесних пращурів сліди.
І птахів спів на всі лади,
і синява над головою,
і дуб з осколком під корою –
усе це наше назавжди.
Черпніть із Ятрані води.
А.Загравенко. Ятранські ронделі

                              

       На правому березі Синюхи стоїть село Торговиця (Новоархангельський район). Перша згадка про Торговицю датується 1331 роком, хоча історія його сягає у далеку сиву давнину. Точну дату виникнення Торговиці ще не встановлено. Дехто запевняє, що ця подія трапилась „в літо 1032р”, коли Ярослав Мудрий почав ставити міста на Росії. Інші називають XII століття, коли на землях Київської Русі бурхливо виростали „гради” - міста. Давня Торговиця до монгольських часів мала своїх умільців-ремісників. З півночі сюди підступали ліси, що зумовило розвиток теслярства, бондарства, бортництва (розведення бджіл у бортах  для одержання меду). Жінки традиційно ткали полотно. На чорноземах збирали добрий урожай. А близькість кочового степу сприяло розвиткові скотарства. Отже у цих місцях було чим торгувати. На велелюдних торгах у Торговицю сходились жителі Галичини, Київщини, Волині, Владимиро-Суздальського князівства, волохи, литвини, угорці. Торговиця стала одним із осередків нової спільності: тут оселилися не тільки найсміливіші, а й вмілі люди, котрим треба було і господарювати, і боронити себе в разі потреби.
     

Легенди про назву Ятрань

• Колись давно, коли на наші землі нападали турки й татари, жила в селі дівчина на ім’я Ятрана. Вона була дуже гарна і розумна. Усі її в селі любили й поважали. Одного разу на село напали татари. Старих і малих жорстоко вбили, а молодих забрали в полон. За Ятраною гналися з арканами два татарини. Вона бігла до річки. Хотіла втопитися, щоб не стати полонянкою. Дівчина стрибнула у воду і втопилася, а за нею й татари.

Річка, яка протікала через село, не мала ніякої назви, і тому на честь цієї дівчини і названо її Ятранню. А два місточки, які є в нашому селі, то два татарини.

• У селі жила дівчина, яка провела свого коханого козака на війну. Він обіцяв, що незабаром повернеться і ні на трохи не забариться. Але проходив час, його ще так і не було.Минав час, дівчина за ним дуже сумувала і щосили благала у Бога його повернення. Щодня приходила до верби, біля якої вони розійшлися.Одного разу вона не повернулася, тому жителі села почали її шукати. Побачивши, що на тому місці, де вона була, утворилась велика, гарна і швидкоплинна річка, вони заплакали.
  

На честь цієї дівчини, яку звали Ятрань, назвали так і річку. А люди, які опромінили свої серця жалістю до дівчини, перетворились на верби. Вони й досі звиваються над рікою.

 

Кальниболота – село Новоархангельського району знаходиться на лівому березі Великої Висі . Вперше згадується у писемних джерелах 1736. За легендою тут була річечка з брудною водою схожа на калюжу та великі болота , від цих двох слів і утворилася  назва села. Деякі дослідники стверджують, що кальнами називали диких кіз, які водилися в цій місцевості. 

 

Від легенд про славетну столицю нашої рідної України, й до місцевих переказів про невеличкі міста та селища,річки та озера,про рослинний та тваринний світ,про явища природи можна дізнатися за посиланням http://kazkar.info/ua/legendi_ukra_ni/

Нові надходження

Книга-мандрівка. Незалежні

Ірина Тараненко, Марта Лешак, Єлизавета Нєвєжина

У 1991 році Україна повернула собі незалежність. Українці, які жили десятиліттями в тоталітарному режимі отримали можливість стати мешканцями демократичної країни. У книжці-мандрівці «Незалежні» зібрано найважливіші факти за 31 рік існування оновленої незалежної України – про те, як ми відроджували нашу країну, які помилки робили і які перемоги здобували, що готували і що одягали, що співали, читали, дивилися, як захищали свої свободи та як організовували революції. Кожен розгорт — «щоденник» одного року, з 1991-го по 2022-й, те, чим переймався і чому радів наш народ. Це не просто суспільно-політичне видання, а захоплива книжка для сімейного читання, і для дорослих, і для дітей.

Це книга-ностальгійка. Про часи, коли на полицях магазинів з’являлися перші снікерси та кока-кола, коли направо й наліво роздавали «наколоті апельсинки», чи коли рашистів від душі пригощали «бандерівським смузі». Книжка про рекорди і провали, покращення і зради, культові пісні, книжки, фільми... Все те, що зробило нас нами.

Ці дивовижні українці

Олена Шостко, Ірина Тараненко, Юлія Курова, Єлизавета Нєвєжина 

Ці дивовижні українці» — захоплива космічна мандрівка у світ України та людей, котрі її населяють. Космічна, бо Україна — це цілий всесвіт, де діє безвідмовний закон тяжіння українця до землі, де сяє, але не завжди гріє сонце свободи.
Тут тисячолітня історія та новітні українські ноу-хау, тут смачнюча бабусина їжа й таємничі прадавні символи. А все це разом складається в один неповторний код-орнамент, що поєднує нас у єдине ціле і робить українську галактику відмінною від інших. А ще мандрівка космічна тому, що українці — просто Космос! І цей проєкт — найкращий привід у цьому переконатись!

 

Книга-мандрівка. Україна

Ірина Тараненко, Юлія Курова, Марія Воробйова, Марта Лешак 

2 місце конкурсу «Найкращий книжковий дизайн – 2018», який проводився на VIII Міжнародному фестивалі «Книжковий Арсенал»

«Книга-мандрівка. Україна» — це 1200 непересічних фактів про Україну та українців. Тут можна відшукати не лише найдивовижніше, але й найважливіше, що варто знати про Україну: унікальні місця, де слід побувати, культурні здобутки, видатних особистостей та поворотні моменти, що вплинули на хід історії та життя кожного українця. Ця книга створена з відкриттів, з нею ви зможете поглянути на Україну по-новому. Це видання — не лише для дорослих, але й для родинного читання з дітьми, для українців і всіх, хто хоче дізнатися більше про нашу країну. Формат книги-мандрівки особливий — це не довідник і не підручник. Це карта-розповідь у форматі «едьютейнмент», на якій зазначені найцікавіші історико-географічні та статистичні факти про країну в авторських ілюстраціях.

 

Незавершена війна.Історія протистояння України з Росією в 2014–2015 роках

Олександр Сурков 

• Унікальна книга, яка наповнена детальним та хронологічним оглядом всіх військових операцій російсько-української війни 2014-2015 років.
• 250 ілюстрацій та карт бойових дій.

До уваги читачів - ґрунтовний аналіз бойових дій, що відбувалися в зоні проведення Антитерористичної операції в 2014-2015 роках. Ким, коли і за яких обставин ухвалювалися ключові для ходу гібридної війни рішення, як відновлювалася майже знищена за попередні роки українська армія, яку роль відігравали добровольчі формування, завдяки чому вдалося зупинити просування ворога вглиб країни - інформацію для висвітлення цих та низки інших важливих питань автор, офіцер оперативного резерву та військовий експерт Олександр Сурков, отримав безпосередньо від тих, хто від самого початку керував військами, планував бойові операції та брав на себе відповідальність за доленосні для країни події.
Книга призначена для широкого кола читачів, що прагнуть отримати об'єктивне уявлення загалом про "кухню" сучасної війни, а передусім - про "гарячу" фазу бойових дій на сході України.

 

Лютий лютий 2022. Свідчення про перші дні вторгнення

Дар'я Бура, Евгенія Подобна 

24 лютого 2022 року українці прокинулись в іншій реальності: небо розривало ревіння російських винищувачів, на українські міста летіли російські ракети, станції метро перетворились в укриття. В цій новій реальності більше не існувало поняття абсолютної безпеки.
Перші дні війни були дуже емоційними і страшними. Коли не знаєш, що робити, не встигаєш за новинами. А через ці новини не можеш нічого робити…
Щоб не дозволити нікому переписати нашу історію, вплести те, чого не існувало, як роблять росіяни, коли на чорне кажуть біле, ми вирішили зібрати спогади людей про перші дні повномасштабної війни. Щоб пам’ятати... 

Народні Герої України. Історії справжніх

 

Збірка містить три розділи та 45 історій про 45 людей — військових, волонтерів, медиків, журналістів, громадських діячів. Їхні свідчення у цій книзі доповнять новітню історію нашої країни та не дозволять її перекручувати. Кошти з продажу цього видання підуть на друк другої частини про Народних Героїв. 

 

 

 

 

 

 

Війна, що змінила Рондо

Романа Романишин, Андрій Лесів 

 

 «Війна, що змінила Рондо» – це книга про те, що війна не має серця і не розуміє жодної мови, зате торкається кожного і на всіх залишає шрами. Та якщо спільно збудувати машину світла і навчитися співати попри все, тоді навіть найтендітніші істоти зможуть вистояти й перемогти. А ще ця книга – це привід для вдумливої розмови з дітьми (або й зі собою) про те, що діється нині в країні чи й деінде у світі, у форматі чарівної історії, яка завжди залишає місце для надії та оптимізму.

 

 

 

Друга світова війна

Ентоні Бівор

Послуговуючись не лише відомими фактами, а й результатами найостанніших досліджень величезної кількості архівних документів, висновками сучасних авторитетних вчених і фахівців, спогадами людей, причетних до описуваних подій, автор трансформує картину глобального воєнного конфлікту планетарного масштабу у розповідь, що веде нас не лише до Лондона часів Черчілля, імператорського Токіо чи, скажімо, сталінської Москви, а й на узбережжя Нормандії, до Північної Атлантики та південної частини Тихого океану, пояснює, чому і як події, що там розгорталися, так тісно переплелися між собою, який вплив вчинили на історію всього людства, долі мільйонів людей.

Жоден інший історичний період не породив масштабніших дилем як для лідерів, так і для простих громадян, не представив стільки прикладів масових та особистих трагедій, продажності сильних світу цього, ідеологічного лицемірства й незбагненного садизму, з одного боку, та надзвичайного героїзму, самопожертви і людяності — з іншого.

Нотатки з кухні «переписування історії» Володимир В'ятрович Дослідження Голодомору та геноцидні студії

Це книжка не про переписування історії. Вона — про спроби українців написати історію власної держави. Звільнитися з полону думок «старшого брата» й досягнути справжньої незалежності — коли можеш розповідати свою історію від першої особи. Як історію України, а не Росії, Польщі чи ще когось на нашій землі. У ній автор зібрав низку власних публікацій — від початку 2000-х до нашого часу — та доповнив їх сучасним наративом. Це статті, колонки, інтерв’ю, у яких ідеться про національну самосвідомість, Голодомор, визвольну боротьбу й «людей волі», Помаранчеву революцію і Євромайдан, матеріали під грифом «цілком таємно», які одного дня стали «цілком нетаємними». Значну частину цієї історії автор ретельно дослідив, а ще частину — допомагав творити. Ось чому це книжка про минуле — автора, українців, минуле загалом, про історію як history і story, про колективне й особисте.

Володимир В’ятрович — історик, дослідник визвольного руху, громадський діяч. У 2014–2019 роках — голова Українського інституту національної пам’яті. Лауреат премії імені Василя Стуса, автор низки книжок, зокрема серії «Історія з грифом “Секретно”».

Дослідження Голодомору та геноцидні студії

Андрій Козицький 

Збірник присвячений дослідженню Голодомору та інших проблем, пов’язаних із геноцидними студіями. Розглядаються демографічні та соціо-культурні аспекти Голодомору-геноциду, методи та наративи заперечення Голодомору, інші питання дотичні до історії наймасштабнішого злочину, вчиненого проти українців у ХХ ст.

Другий тематичний блок збірника стосується дискусій навколо кваліфікації українсько-польського конфлікту на Волині періоду Другої світової війни. Більшість уміщених у книзі наукових статей були написані протягом 2016–2021 рр., частина дослідницьких робіт публікується уперше.

Видання призначене для істориків, журналістів, політологів, усіх, хто цікавиться проблемами вивчення історії Голодомору та геноцидів ХХ ст.

 

Україна в Першій світовій війні

Ігор Коляда, Володимир Малько

 Найдраматичнішими стали події Великої війни та її наслідки для українського народу, розділеного на східноєвропейському театрі воєнних дій кордонами ворогуючих імперій. Українські землі — один із основних воєнних театрів на сході Європи — зазнали значних руйнувань. Майже до самого кінця війни лінія фронту проходила через українську територію; ключове геополітичне розташування, а також значні природні та людські ресурси спричинили запеклу боротьбу за них Німеччини та Австро-Угорщини, з одного боку, і Російської імперії — з другого.

У книзі представлено детальний перелік подій глобального конфлікту, який точився на території України, аналіз глибинних причин, ролі й наслідків для нашої країни.

 

Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи

Сергій Плохій

Ця книга є першою історією Чорнобильської катастрофи від вибуху 26 квітня 1986 року до закриття станції у грудні 2000-го. Чим для України був Чорнобиль? Національною трагедією, величезною психологічною травмою, важкою ношею для економіки. Чорнобиль вибухнув не тільки через помилки персоналу, нехтування правилами безпеки і проблемами з конструкцією реактора, але також через систему, яка обгородила ядерну енергетику завісою секретності. Радянська система не дозволяла поширювати інформацію про попередні аварії навіть серед фахівців. Це зробило нову масштабну аварію неминучою.

Сьогодні реактори чорнобильського типу вже не будують, але авторитарні режими, які тримають повний контроль над інформацією, усе ще існують. Зрештою, і в Україні досі виробляють майже 50 % усієї електроенергії на атомних станціях. Нам є чим поділитися зі світом стосовно досвіду Чорнобиля, але є над чим задуматися і самим.

 

Білі плями історії України

 Посібник призначений для вчителів загальноосвітніх шкіл, коледжів та ліцеїв, які викладають історію, християнську етику, культурологію, релігієзнавство та літературу. Метою цього посібника є об’єктивне та детальне висвітлення подій, а також опис деяких постатей з історії християнства в Україні, про які є мало інформації у шкільних підручниках. Корисним він буде також для ширшого кола читачів. Посібник може стати важливим методичним орієнтиром для учнів шкіл і студентів вищих навчальних закладів та доповнити їхній науковий світогляд, незалежно від спеціальності, яку вони обрали.

Зимою в бункері

Патріотизм починається там, де людина усвідомлює своє місце в національному просторі. «З ким ти?!» — це питання стає руба, коли від життя до смерті залишається один крок… Твори, представлені у цьому виданні, розповідають про різні періоди боротьби українського народу за соціальне та національне визволення. Ці твори читаються з неослабним інтересом, наводять на роздуми і дарують надію... Адресовано широкому читацькому загалу.

 

Привид Києва

Мацуда Джюко

Відомий автор манґа Мацуда Джюко надихнувся подіями лютого 2022 року, коли під час жорсткої ескалації російсько-української війни небо над Києвом героїчно боронили українські пілоти 40-ї бригади тактичної авіації.

Подвиг українських асів породив легенду про Привида Києва, пілота МіГ-29, який за перші 30 годин російського вторгнення в Україну здобув шість повітряних перемог у небі над столицею: збив два Су-35, два Су-25, Су-27 і МіГ-29.

 

 

 

 

Мрія. Небесні авіалінії

Зоряна Живка

Ця казка має особливу історію. Вона народилася тоді, коли російські загарбники знищили найбільший у світі український літак-красень «Мрія». Але наші вороги не знали, що «Мрія» має незнищенну душу. І коли її зустрів у раю ангел, то сказав: «Добрий літаче, ти вірно служив людям, ніколи не скидав бомб на мирні міста, тому проси, що забажаєш...» і «Мрія» побажала, щоб... Але не будемо передчасно розкривати таємниці.

Запрошуємо і дітей, і батьків до читання про неймовірні пригоди «Мрії». Цю казку написала відома письменниця Зоряна Живка, яка зростала на розповідях своїх рідних, що створювали «Мрію». А малюнки до неї створила талановита художниця Богдана Бондар, яка з початку російсько-української війни малює у київських бомбосховищах з дітьми малюнки – зокрема і про Перемогу та відродження «Мрії».

Тематична виставка та огляд літератури "Україна - територія Гідності та свободи"

22 січня важливо говорити дві визначальні для державотворення історичні події ХХ століття: 

• 22 січня 1918 року – проголошення незалежності Української Народної Республіки;

• 22 січня 1919 року – проголошення Акта злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки.

22 січня 1918 року – на засіданні Малої Ради Української Центральної Ради було проголошено IV Універсал. Документ містив чотири головні напрями: проголошення самостійності Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.

Уперше в XX столітті Україна проголошувалася незалежною суверенною державою. 

Революційні події на Наддніпрянській Україні, проголошення української державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. 1 листопада 1918 року постала Західно-Українська Народна Республіка. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. Їх наслідком стало підписання 1 грудня 1918 року у Фастові “передвступного” договору між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу. 3 січня 1919 року Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу.

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.

В роки радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці “контрреволюційні свята” стерли із суспільної свідомості. Однак, пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Українську Державу зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Європи й Америки.
Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в столиці Карпатської України м. Хусті. Це була наймасовіша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців — понад 30 тис. осіб.
У 71-у річницю Акта злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій – “живий ланцюг” як символ єдності східних і західних земель та знак ушанування подій Української революції. Більше мільйона людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг,який починався в Івано-Франківську від Центрального народного дому (колишньої резиденції парламенту ЗУНР і місця ухвалення Акту Злуки), йшов через Стрий (звідси йшло його відгалуження на Закарпаття), Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва. Початок ланцюга в Івано-Франківську зумовлений тим, що саме Івано-Франківськ (тодішній Станіславів) у 1919 році був столицею ЗУНР. «Українська хвиля» простягалася на близько 700 кілометрів.Києва до Львова. Акція стала одним зі свідчень того, що українці подолали страх перед комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії.
Незалежність і соборність є запорукою виживання Української державності. Втрата Україною незалежності у результаті більшовицької окупації у довготерміновій перспективі призвела до мільйонних втрат від Голодомору, репресій та війн.

Термін «соборність» має кілька значень. Це й об’єднання в одне державне ціле всіх земель, заселених певною нацією на спільній території. І духовна консолідація всіх громадян держави, їх згуртованість, незалежно від національності. Соборність – це також територіальна цілісність держави. Тому звільнення від російського окупанта українських земель є нашою спільною метою. Важливо проаналізувати і врахувати помилки минулого: брак національної єдності на початку ХХ ст., брак досвіду і містечковість інтересів тодішніх українських керманичів призвели до втрати української державності.
Соборність невіддільна від державності, суверенітету й незалежності народу, які є фундаментом для побудови демократичної держави, запорукою виживання й існування нації.
Ідея соборності була й залишається базовою національною цінністю українців. А нині вона є передумовою успіху нашого спротиву зовнішній агресії.

Тест: Що ви знаєте про соборність?