На допомогу 3 - класникам! Червона книга України

https://uk.wikipedia.org/wiki/
 http://redbook-ua.org/
http://redbook-ua.org/animals/region/kirovogradska

"Популярні" тварини Червоної книги України :

http://redbook-ua.org/item/bison-bonasus-linnaeus/ 

На допомогу 5-тикласникам ! Євген Гуцало

 

Гуцало Євген

Гуцало Євген Пилипович – український кіносценарист, журналіст, а також поет і прозаїк доби течії т. зв. «шістдесятників» у національній літературі.
Дитинство видатного письменника пройшло у с. Старий Животів на Вінниччині у родині сільських інтелігентів. Батьки присвячували достатньо часу для розвитку та навчання хлопця. Тож, після закінчення середньої школи з відзнакою, він подався до столиці здобувати вищу освіту. Однак, мрія стати журналістом здійснилася не одразу: не пройшовши занадто великий конкурс до Київського університету, через рік йому вдалося почати навчання у Ніжині та цілком поринути у вир літературної творчості.
Період активної творчої діяльності припав на т. зв. «хрущовську відлигу», завдяки чому автор міг майже безперешкодно, без суворої радянської цензури минулих років, друкувати збірки оповідань («Яблуко з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку земного», «Запах кропу»). Як молодого перспективного літератора, його запрошують у складі делегації до Франції, а його ім’я стає відомим не тільки на теренах Батьківщини, а й за її межами. Однак, в державі настає період застою, що безперечно відображається і на творчості письменників. І лише за часів «українського відродження» відбувається деякий творчий сплеск.
Останні роки життя Є. Гуцало страждає на тяжку хворобу, що зрештою, призводить до його смерті на початку липня 1995 року.

 

ЄВГЕН ГУЦАЛО
СІМ'Я ДИКОЇ КАЧКИ

Добре дихалося зранку в старому дубовому лісі. Повітря пахло зволоженим листям, воно голубіло між стовбурами, і далина над верхівками дерев була кришталево чиста, криш­талево дзвінка, Юрко йшов по стежині, що пролягала між за­ростями кінського щавлю, що світилася білим піском поміж великими, із тремткими краплинами в жолобках, лопухами, і в його душі було так само ранково й прохолодно, як у літ­ньому лісі. Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити. Вудочка, як великий промінь, лежала на його плечі, вудочка обіцяла йому такі радощі, що в передчутті їх Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати.
Він не втримався, щоб не крикнути, «А-а-а!» — легко й сріблисто вирвалося з його грудей, покотилося колесом по стежці й погасло в гущавині попереду. Ліс на хвилю заслу­хався, а потім зразу і збайдужів. «А-а-а!» — вже лункіше крикнув він, і тепер навколишня тиша немов кинулася стрімголов увсібіч, перелякана і тремтяча. «А-а-а!» — закри­чав на повні груди хлопець, і голос, неначе вибух, порскнув угору й по боках, а Юрко зостався в пустці, яка все збіль­шувалась, бо грім одкочувався все далі й далі, поки весь ліс не перетворився на величезну пустку.

14 березня - день визволення Новоархангельська

Саме 14 березня 1944 року, в результаті кривавих боїв, від фашистів було звільненоНовоархангельський район. Пам’ять про героїв-визволителів живе в серцях вдячних нащадків, тому Новоархангельськ, як гідний спадкоємець урочисто відзначає 72-ту річницю звільнення краю та низько схиляє голови перед героями.

Летять і летять роки. Летять, летять, мов журавлині ключі, в далекий вирій. Летять і відлітають у вічність… Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за визволення нашого краю.

Дорогою ціною заплатив наш народ у цій найстрашнішій за всю історію війні. Вічна слава всім, хто поліг смертю хоробрих в бою, у партизанських загонах, у гітлерівських катівнях і таборах смерті, пішов із життя від ран, хвороб, голоду!
 

Клавдія Байраченко
http://librarychl.kr.ua/pro_bib/zelena-brama.php
http://www.specnaz.ru/articles/203/8/1886.htm

30 липня 1941 року німецькі загарбники захопили Новоархангельськ. Більше двох з половиною років (31 місяць і 12 днів) селище було окуповане. Неволю, муки принесли новоархангельцям фашистські орди. Вони катували людей, гнали в Німеччину на каторжні роботи, грабували і спалювали хати. 1056 жителів району опинилися в далекій чужині за колючим дротом. В селі фашисти створили 2 табори військовополонених, та на цьому не припинилися звірства, 1254 було розстріляно, над 322 жорстоко познущалися.

Шевченківські дні у школі

Напевне, в Україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок «Кобзаря» Тараса Шевченка. Творчість цього поета байдужим не залишає нікого. Син кріпака, сирота змалку, талановитий юнак, що не має змоги розвинути свій талант художника… Про ці факти з життя Тараса Григоровича ми знаємо давно. Повторюємо їх як завчену раз і назавжди інформацію, анітрохи не замислюючись над їх справжньою сутністю: яку ж силу духу слід мати, щоб у таких умовах не зламатися, не збайдужіти душею, не зчерствіти серцем, а все думати і піклуватися про свій народ?

  Перші березневі дні на нашій землі пов’язані з іменем Тараса Григоровича Шевченка, його славою, його духом, його мудрістю, його любов’ю до України.  Щороку в шкільній бібліотеці відзначають  день народження Кобзаря. І цього року заздалегідь в читальному залі бібліотеки оформлено книжково-ілюстративну виставку «Струни Кобзаревого серця». Цікаво пройшов усний журнал для п'ятикласників  «Піснею до серця, серцем до народу» (вірші Т. Г. Шевченка покладені на музику, перегляд відеороликів). 11 березня учні 11 класів долучилися до перегляду документального фільму  "Великі українці. Тарас Шевченко" та переглянули мультимедійну презентацію про життя і творчість поета і художника.

https://uk.wikipedia.org/wiki/

ttp://taras-shevchenko.in.ua/

http://taras-shevchenko.in.ua/virshi-shevchenka.html

http://shevchenko.ukrlib.com.ua/?lang=ua

http://poetry.uazone.net/kobzar/zmist.html
http://www.univ.kiev.ua/ua/geninf/osobystosti/shevchenko/ 

                         Тарас Шевченко

(1814-1861)

 Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині.

Дитячі роки проходять у селі Керелівка.

Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка.

Залишившись сиротою, іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва.

Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.

1828 року взяли козачком (слугою) до панського двору у с. Вільшану.

Упродовж майже 2,5 років — з осені 1828 року до початку 1831 р. — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні.

Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.

Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим.

Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва.

Незабаром став студентом Академії мистецтв.

Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар».

25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну.

В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву.

Марина Павленко «Русалонька із 7 - В, або Прокляття роду Кулаківських»

 

Серед творів Мaрини Пaвленко - чимaло кaзок. Їх читaють і нaймолодші, і їхні бaтьки. Тaке вже прaвило в aвторки: спрaвжні кaзки мaють зaхоплювaти не лише дітей, a й дорослих.
Мaринa Пaвленко - неоднорaзовa переможниця літерaтурного конкурсу видaвництвa "Смолоскип"."Русaлонькa із 7-В, aбо Прокляття роду Кулaківських" - це сучaснa кaзкa про неймовірні пригоди семиклaсниці Софійки, якa попри все нaмaгaється розплутaти зловісну тaємницю.
Отож читaй з нaсолодою!
http://www.rulit.me/books/rusalonka-iz-7-v-abo-proklyattya-rodu-kulakivskih-read-303371-1.html

Павленко Марина

Павленко Марина Степанівна народилася 30 березня 1973 року в селі Старичах Яворівського району Львівської області. У дворічному віці переїхала з батьками на Черкащину. Протягом 1991–1996 років здобула вищу педагогічну освіту в Уманському державному педагогічному інституті (нині – університеті) імені Павла Тичини. З 1995 по 2000 роки працювала вчителькою початкових класів Уманської міської гімназії. З 2000 року – викладач кафедри української літератури й українознавства Уманського державного педуніверситету імені Павла Тичини. Кандидат педагогічних наук, доцент, автор багатьох наукових публікацій, методичних рекомендацій «У країні Лісових Дзвіночків» (2002) і монографії «Тичининська формула українського патріотизму» (2002), за яку удостоєна літературної премії «Благовіст». Упорядник спогадів про Павла Тичину «З любов’ю і болем» (2005). Має багато публікацій у періодичній пресі, мистецьких часописах («Березіль», «Кальміюс», «Дзвін», в тім числі у тих, що видаються за кордоном: вірменському – «Гарун», в італійському – «Артекультура», в німецькій «Соборності»), альманахах та колективних збірниках. З 1997 року член Національної Спілки письменників України.

На допомогу 5 - тикласникам. Мензатюк Зірка.Таємниця козацької шаблі

 
http://www.e-reading.club/bookreader.php/1035105/Menzatyuk_-_Taemnicya_kozackoi_shabli.html
Зірка Мензатюк народилася 21 жовтня 1954 року в селі Мамаївцях Кіцманського району Чернівецької області, Україна. Писати почала, коли вчилася у другому класі. Це сталося так: одного разу вчителька задала написати вдома переказ «Ліс восени». Почавши з переказу, Зірка написала про лисячу нору, яку бачила в лісі, про білочку, що збирала ліщинові горіхи, а далі й про те, яким ліс стане взимку, коли його засипле сніг. Замість кількох рядочків переказ розтягнувся на цілих п'ять сторінок. І їй так сподобалося викладати на папері власну розповідь, що письменниця на цьому не зупинилася і написала ще й віршовану «Казку про кицю Мурку і дівчину Ганну», а в наступні дні — чимало віршиків. Однокласники чомусь не повірили, що дівчинка пише вірші сама, і стали говорити, що все те написав її прадід Олекса та й закопав, а вона викопала і видає за свої.
Закінчивши школу, Зірка вступила на факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Вступ, насправді, виявився нелегким, але їй допомогли численні публікації творів у газетах, здобуте перше місце на обласній олімпіаді з української мови і літератури та ще рекомендація Спілки письменників, яку вона дістала як авторка-початківець.

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

Ти велична і проста.
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня, рідна мово!
Мова – пісня колискова.
Мова – матері уста.
І. Багряний

Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.

За весь час свого існування українська мова теж зазнавала злетів і падіння, переслідування і заборони, зневажливого ставлення з боку влади, однак вижила і зберегла свою красу і милозвучність. В землі віки лежала мова І врешті вибилась на світ. О мово, ночі колискова! Прийми мій радісний привіт. (Олександр Олесь.)

Мова – це показник культури людини. Недаремно говорять: “Заговори, щоб я тебе побачив”. Майже сто років тому Михайло Грушевський сказав: “Якщо ми, українці, хочемо, щоб нас поважали інші народи, то треба нарешті почати з поваги до самих себе”. Ці слова залишаються актуальними і сьогодні. Адже у метушні повсякденного життя ми забуваємо про самоповагу.

Тож плекаймо і леліймо рідну мову, зберігаймо її красу і неперевершеність для наступних поколінь, аби не пересохла життєдайна криниця роду українського…. Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів.( В. Захарченко.)

  Минають століття, роки та хвилини, Минає усе, що ми мали колись. І лиш незалежна в віках Україна Сміливою птахою рветься увись. В віршах та піснях або просто в розмовах, В шевченківських творах – ми чуєм одне. Звучить мелодійною хвилею мова, І щоб там не було, вона не мине. Лунає співзвучно від серця до серця, Від гаю до гаю, з сім'ї до сім'ї. Ця мова жива і в тобі відізветься, Якщо патріот ти своєї землі. Здобута народом, омита сльозами, В ній кров українських дочок і синів. Тече вона річкою поряд із нами, - Це є наша мова із тисячі слів.( Ірина Крицька.)

https://uk.wikipedia.org/wiki