Цей день в історії України: 22 вересня – День партизанської слави
22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Другої світової війни, у нашій країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента України № 1020/2001 від 30.10.2001.Свято партизанської слави встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їхньої пам'яті...».
Це - державне визнання внеску народних месників у велику Перемогу над нацизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали. Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.
Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка та Сидора Ковпака.
Як відомо, організація руху опору в Україні проти німецьких окупантів та їх союзників у 1941—1942 роках була пов’язана з величезними труднощами. Офіційна концепція війни «малою кров’ю на ворожій території», що панувала напередодні війни, не передбачала дій партизанських загонів.
До
літа 1942 року на території України продовжувало діяти лише близько
десятої частини створених владою підпільних груп, або лише дві тисячі
осіб. В кінці 1941 року нетривалий час діяв загін в околицях Нікополя й
Кривого Рогу (500 осіб), що мав завдання знищити не пошкоджені шахти,
але окупанти цей загін швидко ліквідували. Така сама доля спіткала й
загін, що діяв взимку 1941—1942 років біля Павлограда і на східній
Дніпропетровщині (близько 400 осіб). Довше діяли партизани в Криму.Партизанський рух в Україні набув масовості з кінця 1942 року. Такий активний спротив окупаційному режиму з боку мирного населення виник внаслідок нещадного терору, масових вбивств, геноциду єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи.
У 1943 році партизани контролювали лісні райони північно-східної України, завдаючи значних втрат тиловим німецьким підрозділам, адміністрації та інфраструктурі цих районів. З наближенням Червоної армії восени 1943 року рух радянських партизанів в Україні пожвавився. Якщо на 1 січня 1943 року в Україні було 13300 партизанів (у 7 з’єднаннях і 155 самостійних загонах), то на 1 грудня 1943 року — вже 43500 партизанів. На початок 1944 року їх число зросло до 47 800 (близько 10% усіх партизанів в СРСР).
У травні-жовтні 1943 року загін Сидора Ковпака здійснив відомий рейд з
Путивля через Волинь у Карпати з завданням «перерізати шляхи відступу
фашистам», коли почалися бої за Дніпро.У 1943 році пройшли також рейди менших загонів радянських партизанів: М. Наумова (на півдні Україні), Н. Мельника та О. Федорова (Правобережжя й Волинь). Партизанським формуванням розвідувального типу був загін Д. Медвєдєва, який діяв на Волині (частково на Львівщині та Грубешівщині) у 1942—1944 роках і виконав ряд терористичних актів проти окупантів, зокрема, убивство розвідником Миколою Кузнецовим у Львові віце-губернатора Бауера.
У Миколаєві підпільна антифашистська група «Миколаївський центр» під керівництвом Віктора Лягіна здійснила ряд великих диверсій, які заподіяли німецьким окупантам великої шкоди в живій силі і техніці (знищила аеродром, нафтобазу, склади, обладнання заводів, морські судна), добувала і передавала в Центр цінну розвідувальну інформацію про супротивника.
Після
визволення України від фашистів та їх союзників партизани вели бої
спільно з радянською армією, а згодом перейшли переважно у Польщу
(частина на Словаччину), де відзначилася партизанська дивізія під
командуванням П. Вершигори. Український партизанський штаб проіснував до
1 червня 1945 року; в кінці війни він керував радянськими партизанами у
Польщі і Словаччині.Окрему групу радянських партизанів в Україні становили невеликі загони та комсомольські підпільні групи, що виникали стихійно: «Молода Гвардія» на Донбасі, підпілля у Вінниці, загін капітана Кудрі у районі Диканьківських лісів та уздовж Ворскли. Майже 30 тисяч учасників руху опору загинуло або потрапило в табори смерті.
Дії партизанських загонів та підпільних організацій у роки Другої світової війни війни нанесли непоправні збитки живій силі, інфраструктурі та техніці противника, здійснили неоціненний внесок у наближення Великої Перемоги над фашистами та їх союзниками.
