19 лютого відзначається День Державного Герба України. Саме в цей день в 1992 р.
Верховна Рада України затвердила своєю Постановою Державний Герб
незалежної України. Ним став золотий Тризуб на синьому щиті –
національний символ українців часів визвольних змагань XX століття, який
має статус малого герба та є головним елементом майбутнього великого
герба.
Під знаком Тризуба обороняли Українську Народну Республіку, він був на нагородах і листівках Української повстанської армії, на лацканах піджаків учасників багатотисячних мітингів проти комуністичного тоталітарного режиму наприкінці 80-х минулого століття.
Малий
Державний герб – один із державних символів України нарівні з
Конституцією, прапором і гімном. Зображення герба розміщується на
печатках органів державної влади і державного управління, грошових
знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах,
бланках державних установ.
Вже багато століть герб єднає українців
та надає сил. Український тризуб уособлює для нас зв’язок поколінь,
прагнення українського народу до власної державності, соборності та
незалежності. І сьогодні він на наших знаменах і зброї – як символ
незламності і звитяжної боротьби проти окупанта!
19
лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила Тризуб як Малий Герб
України, визначаючи його головним елементом великого Державного Герба
України
У бібліотеці
ліцею розгорнуто книжкову виставку про
Державний Герб України.
Учні 8-Б та
11-В класів ознайомилися з тим ,коли і як
тризуб став символом нашої держави.
Варто пам'ятати:
Тризуб має тисячолітню історію. У давні часи це був знак князівського роду Рюриковичів – правителів Русі.
У часи Української Народної Республіки
Тризуб затверджено державним гербом України, що підкреслює
спадкоємність із попередніми періодами української історії.
У ХХ столітті Тризуб став символом
боротьби українців за незалежність. Радянська тоталітарна система
затаврувала його як “націоналістичний знак”. Використання Тризубу в СРСР
заборонялося, “винуватців” жорстко карали.
Відновивши незалежність у 1991 році та
обравши Тризуб державним гербом, Україна продемонструвала наслідування
традицій Української Народної Республіки.
Російська агресія в Криму і на сході України розпочалася із знищення Тризуба як маркера української ідентичності.
Тризуб об’єднує українських патріотів, які сьогодні захищають наш суверенітет і територіальну цілісність України.
Для українців у всьому світі Тризуб символізує зв’язок із Батьківщиною.
«14 лютого - Міжнародний день книгодарування, що активно
відзначається у всьому світі з 2012 року. Офіційно цей день можна
назвати Днем закоханих у книжки. Мета Міжнародного дня дарування книг – надихнути людей по всьому світу подарувати 14 лютого книгу – бібліотеці, другу, членам родини. Вважається, що у цей день мають об'єднатися і ті, хто дарує книги, і ті, хто прищеплює любов до читання.
Шкільна бібліотека проводить акцію " Подаруй бібліотеці книгу". Просимо вас долучитися до святкування Всесвітнього дня дарування
книг.Якщо у вас є можливість поповнити шкільну бібліотеку цікавими сучасними книжками, що стануть в нагоді учням, не залишайтесь байдужими! Ці книги завжди знайдуть свого вдячного читача.
День закоханих по-українськи: як писали про кохання Франко, Леся Українка та Микола Вінграновський
Час навчитися говорити про кохання українською! І найкращі вчителі тут — наші класики. Колись вони закарбували на папері найромантичніші слова про любов, а нині ці вірші стали популярними піснями. Зібрали 10 співаних поезій для вашого Дня закоханих по-українськи.Послухайте дбайливо підібрані «Освіторією» хіти про кохання.
Ще
один спосіб, як можна висловити своє почуття словами - це
процитувати чуттєві рядки про кохання від відомих та легендарних
людей. Говорити про любов можна гучно й
пристрасно. Адже цим почуттям варто гордитися.
В одній годині кохання – ціле життя (Оноре де Бальзак).
Кохають не за переваги, а всупереч недолікам (Вільям Фолкнер).
Любов – це коли хочеш переживати з кимось всі чотири пори року. Коли хочеш бігти з кимось від весняної грози під всипаний квітами бузок, а влітку збирати ягоди і купатися в річці. Восени разом варити варення і заклеювати вікна від холоду. Взимку – допомагати пережити нежить і довгі вечори… (Рей Бредбері). Любити – це не означає дивитися один на одного, любити — це означає разом дивитися в одному напрямку (Антуан де Сент-Екзюпері). Поцілунок – це коли дві душі зустрічаються між собою кінчиками губ (Гете).
Для кохання не існує вчора, кохання не думає про завтра. Воно жадібно
тягнеться до нинішнього дня, але цей день потрібен йому весь,
необмежений, незатьмарений. (Генріх Гейне)
Хто не знав бідності, любові і війни, той не жив повноцінним життям (О’Генрі). Вибачають, доки кохають (Франсуа де Ларошфуко) Жодна людина не може стати більш чужою, аніж та, яку ти в минулому любив (Еріх Марія Ремарк). Любов ніколи не вимагає, вона завжди дає. Любов завжди страждає, ніколи не виражає протесту, ніколи не мстить за себе (М. Ганді). Кохання надихає на великі справи, і воно ж заважає їх здійснювати (Дюма). Бути коханим – це більше, ніж бути багатим, бо бути коханим – значить бути щасливим. (Тільє) У коханні як на війні – горе переможеному (Саган Француаза). Якщо ти любиш - відпусти. Якщо воно твоє — воно повернеться. (Габрієль Гарсія Маркес)
З
12 до 21 лютого 2024 року проводитимуться онлайн-презентації авторських
концепцій підручників, поданих на конкурсний відбір підручників (крім
електронних) для здобувачів повної загальної середньої освіти та
педагогічних працівників у 2023-2024 роках (7 клас).
Запрошуємо педагогічних працівників, учнів та батьків переглянути презентації авторських концепцій цих підручників.
7 лютогосвітова спільнота книголюбів відзначає
Всесвітній день читаннявголос. Це свято зініціював у 2010 році
Міжнародний освітній проєкт «LitWorld».
Цей день присвячений не просто читанню, а мистецтву та практиці
читання вголос. Історії передавалися з покоління в покоління ще до того,
як була винайдена писемність. Усні форми оповідання були найпершим
способом збереження людських знань, проникливості та творчості.
Всесвітній день читаннявголос допомагає нам повернути цю традицію до читання, одночасно сприяючи
грамотності.Ця подія має за мету заохочення людства,
а найбільше – молодого покоління, до читання книг. Крім того, свято
надихає до спілкування та обговорення прочитаного з родиною та друзями.
Читання вголос розвиває швидкість мовлення, розширює словниковий
запас,допомагає розвивати навички мислення, зміцнює навички слухання і
підвищує грамотність.. Після читання варто обговорювати, ділитися почуттями і робити
прогнози. Процес покращує розуміння й активне слухання. Читання вголос
знижує стрес і робить нас щасливими.
Запам'ятовування є найсильнішим під час безпосереднього
читання вголос, що свідчить про те, що вплив відбувається не тільки від
чуття слів, а й від їхнього вимовляння. Це пояснюється тим, що усне
проголошення слова створює досвід, що запам'ятовується, - явище, яке
дослідники називають "ефектом виробництва".
Учні нашого ліцею також
долучилися до цієї події.У читальній залі бібліотеки 7 лютого відбулась
година голосних читань «Читаємо та обговорюємо».Діти читали вголос рядки
з улюблених дитячих книг, спілкувалися та обговорювали прочитане,брали
участь у вікторині,відгадували загадки.
Завдяки акції "Подаруй бібліотеці книгу!" бібліотечний фонд ліцею оновлено літературою вітчизняних та зарубіжних письменників у кількості 43 примірники. Щиро дякуємо всім, хто долучився до акції!Завітавши до бібліотеки, ви можете вибрати книгу на свій смак, вік чи потребу: художню, історичну, науково-популярну, дитячу.
2 лютого(20 січня за старим стилем) 1897 року у Новоархангельську народився Євген Маланюк, письменник, публіцист, культуролог, літературний критик. Під час Української революції та українсько-більшовицької війни 1917–1921 років служив у Армії УНР. Лицар Хреста Симона Петлюри. Як писав у спогадах Євген Маланюк:«Матері я завдячую дві речі: серце і мистецтво. Батькові – життьову свою невдачу… З батька мого був «інтелігент», що, всупереч всім обставинам і спокусам, залишився національним до кінця, не зрадивши ні свого роду, ні своєї раси».
Учасник Першої світової війни,яка для Євгена Маланюка
закінчилася восени 1917 року. Маланюк
перемінюється з демобілізованого
старшини бувшої російської армії у
вояка і громадянина україської держави,
він до останнього дня розділяв злети й
поразки армії УНР, до кінця залишився
її вірним воїном. Незначний, мабуть
штрих, але в еміграції вже по війні,
Євген Филимонович відрекомендувався
як старшина Української Армії.
Шлях на еміграцію
був неймовірно тяжким. Вояк УНР Леонід
Романюк так зафіксував його у своєму
спогаді – есе “Рік 1920.
Важкий грудень , болючий час...”.
Щойно залишило наше військо Україну
Наддніпрянську і тут на Українській
Галицькій Землі ми, під охороною чужого
війська, вичерпані фізично,поранені
духовно, чекаємо на переведення за
Поліські фронти до таборів інтернованих.
Сумно,соромно,прикро,боляче...”
Після поразки УНР серед інтернованих
вояків Армії УНР опинився у Польщі. У таборі
інтернованих вояків УНР в Польщі Євген
Маланюк поринув з головою в літературну
діяльність. Так поезія Євгена Маланюка
народжувалась з потреби спілкування з
Батьківщиною, і витворилась вона у
сповненій гніву і любові, болю і відчаю
монолог поета, продовжений на роки та
десятиліття.1923-го виїхав до Чехословаччини. У середовищі української еміграції друзями й
найближчим оточенням Євгена Маланюка були Леонід Мосендз, Олег Ольжич,
Олена Теліга, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська. 1925-го в
Подєбрадах виходить перша збірка поезій Євгена «Стилет і стилос».З 1929-го – знов у Польщі. Наприкінці ІІ світової війни – наступна еміграція, спершу до Німеччини, а далі до США.
У своїх творах Євген Маланюк багато розмірковує про причини поразки Української Народної Республіки:«Хтось сказав, що українці не вміють шанувати своїх героїв. А там, де немає пошани до визначних особистостей, не може витворитися традиція, що грає таку велику ролю в вихованні нації, в накресленні її історичних завдань і шляхів… Через усю нашу історію проходить яскрава національна риса індивідуалізму, яка, на жаль, принесла більше шкоди, ніж користи, з огляду на трагічні для нас обставини… Ця риса вдачі і привела нас на чужину». Ідея
утвердження державності України — центральна ідея поезії
Євгена Маланюка. Поет звертається до витоків української державницької
традиції — князівсько-дружинницької доби, періоду гетьманування Богдана
Хмельницького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, в ній прагне відшукати
підстави для творення сучасної держави. У творенні свого образу України Євген Маланюк
виходить із конкретних історичних та географічних реалій, бо саме
Україна — це місце трагічної зустрічі Заходу та Сходу, цією обставиною
зумовлене те, що вона довгий час лишалася об'єктом, а не суб'єктом
історичного процесу.
Водночас
Євген Маланюк — це і ніжний лірик.Він
жив болісним почуттям розлуки з рідним
краєм, який дедалі частіше поставав
перед ним, як спогад дитячих літ та
юності. Чужина будила ностальгічний
щем, карала самотою. Україна приходила
в мріях, зʼявлялась у снах, в його молитовних
одкровеннях.
Все сняться материнні руки
Стара солома рідний стріх
Все сниться гук весни і вітер
Веселий вітер світлих літ
А
тут молюсь убогий митар,
Шукаю Твій вогненний слід...
Ні! Не знайти! Ніхто незнає
Ніхто не чув Твоїх плачів
Біля всесвітнього Синаю,
Як
завже: золото й мечі.
Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968-го в Нью-Йорку.Похований поет в
Нью-Джерсі.
Людиною прийшов у
цей світ, людиною мусив і відійти. Митцем.
Поетом. Князем духу залишився у пам’яті
поколінь, що в особі Євгена Маланюка
матимуть класика української літератури.
У бібліотеці ліцею презентована книжкова виставка до дня народження Євгена Маланюка.Випускникам
ліцею була запропонована
мультимедійна подорож "Імператор залізних строф " . Учні ознайомилися із
біографією відомого земляка,переглянули документальний фільм про життя і
творчість Євгена Маланюка. Спадщина поета продовжує служити людям,
захоплює нас своєю актуальністю, своїм багатством, красою слова, поетичністю.
А
десь Вона —
не знаю чим! — живе:
Архангород, Синюха,
Скалеве,
Торговиця…
І над розлогим степом
Таке ясне херсонське
наше небо.
Нема на світі
інших Батьківщин
Понад одну, що є наказ і чин.
Нема землі,
коханої так палко.
Як та, що в ній що
не верста, то — балка.
А там — байрак. А там — горби могил,
І хмари-велетні,
і синій небосхил.
