ХТО НЕ ЧИТАЄ - БАГАТО ВТРАЧАЄ!

 Завдяки акції "Подаруй бібліотеці книгу!"  бібліотечний фонд ліцею оновлено літературою вітчизняних та зарубіжних письменників у кількості 43 примірники. Щиро дякуємо всім, хто долучився до акції!Завітавши до бібліотеки, ви можете вибрати книгу на свій смак, вік чи потребу: художню, історичну, науково-популярну, дитячу.

 

 

Імператор залізних строф

2 лютого(20 січня за старим стилем) 1897 року у Новоархангельську народився Євген Маланюк, письменник, публіцист, культуролог, літературний критик. Під час Української революції та українсько-більшовицької війни 1917–1921 років служив у Армії УНР. Лицар Хреста Симона Петлюри.
Як писав у спогадах Євген Маланюк:«Матері я завдячую дві речі: серце і мистецтво. Батькові – життьову свою невдачу… З батька мого був «інтелігент», що, всупереч всім обставинам і спокусам, залишився національним до кінця, не зрадивши ні свого роду, ні своєї раси».

Учасник Першої світової війни,яка для Євгена Маланюка закінчилася восени 1917 року. Маланюк перемінюється з демобілізованого старшини бувшої російської армії у вояка і громадянина україської держави, він до останнього дня розділяв злети й поразки армії УНР, до кінця залишився її вірним воїном. Незначний, мабуть штрих, але в еміграції вже по війні, Євген Филимонович відрекомендувався як старшина Української Армії.

Шлях на еміграцію був неймовірно тяжким. Вояк УНР Леонід Романюк так зафіксував його у своєму спогаді – есе “Рік 1920. Важкий грудень , болючий час...”. Щойно залишило наше військо Україну Наддніпрянську і тут на Українській Галицькій Землі ми, під охороною чужого війська, вичерпані фізично,поранені духовно, чекаємо на переведення за Поліські фронти до таборів інтернованих. Сумно,соромно,прикро,боляче...”

  Після поразки УНР серед інтернованих вояків Армії УНР опинився у Польщі. У таборі інтернованих вояків УНР в Польщі Євген Маланюк поринув з головою в літературну діяльність. Так поезія Євгена Маланюка народжувалась з потреби спілкування з Батьківщиною, і витворилась вона у сповненій гніву і любові, болю і відчаю монолог поета, продовжений на роки та десятиліття.1923-го виїхав до Чехословаччини. У середовищі української еміграції друзями й найближчим оточенням Євгена Маланюка були Леонід Мосендз, Олег Ольжич, Олена Теліга, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська. 1925-го в Подєбрадах виходить перша збірка поезій Євгена «Стилет і стилос».З 1929-го – знов у Польщі. Наприкінці ІІ світової війни – наступна еміграція, спершу до Німеччини, а далі до США.

У своїх творах Євген Маланюк багато розмірковує про причини поразки Української Народної Республіки:«Хтось сказав, що українці не вміють шанувати своїх героїв. А там, де немає пошани до визначних особистостей, не може витворитися традиція, що грає таку велику ролю в вихованні нації, в накресленні її історичних завдань і шляхів… Через усю нашу історію проходить яскрава національна риса індивідуалізму, яка, на жаль, принесла більше шкоди, ніж користи, з огляду на трагічні для нас обставини… Ця риса вдачі і привела нас на чужину».
Ідея утвердження державності України — центральна ідея поезії Євгена Маланюка. Поет звертається до витоків української державницької традиції — князівсько-дружинницької доби, періоду гетьманування Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, в ній прагне відшукати підстави для творення сучасної держави. У творенні свого образу України Євген Маланюк виходить із конкретних історичних та географічних реалій, бо саме Україна — це місце трагічної зустрічі Заходу та Сходу, цією обставиною зумовлене те, що вона довгий час лишалася об'єктом, а не суб'єктом історичного процесу.

Водночас Євген Маланюк — це і ніжний лірик.Він жив болісним почуттям розлуки з рідним краєм, який дедалі частіше поставав перед ним, як спогад дитячих літ та юності. Чужина будила ностальгічний щем, карала самотою. Україна приходила в мріях, зʼявлялась у снах, в його молитовних одкровеннях.

                            Все сняться материнні руки

                            Стара солома рідний стріх

                            Все сниться гук весни і вітер

                            Веселий вітер світлих літ

                            А тут молюсь убогий митар,

                            Шукаю Твій вогненний слід...

                            Ні! Не знайти! Ніхто незнає

                            Ніхто не чув Твоїх плачів

                            Біля всесвітнього Синаю,

                            Як завже: золото й мечі.

Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968-го в Нью-Йорку.Похований поет в Нью-Джерсі.  

Людиною прийшов у цей світ, людиною мусив і відійти. Митцем. Поетом. Князем духу залишився у пам’яті поколінь, що в особі Євгена Маланюка матимуть класика української літератури.

 

 У бібліотеці ліцею  презентована книжкова виставка до дня народження Євгена Маланюка.Випускникам ліцею була запропонована мультимедійна подорож "Імператор залізних строф " . Учні ознайомилися із біографією відомого земляка,переглянули документальний фільм про життя і творчість Євгена Маланюка. Спадщина поета продовжує служити людям, захоплює нас своєю актуальністю, своїм багатством, красою слова, поетичністю.

        А десь Вона —
         не знаю чим! — живе:
         Архангород, Синюха,

         Скалеве,
         Торговиця…
         І над розлогим степом
        Таке ясне херсонське
         наше небо.
         Нема на світі

         інших Батьківщин
         Понад одну, що є наказ і чин.
         Нема землі,
         коханої так палко.
        Як та, що в ній що
         не верста, то — балка.

         А там — байрак.
         А там — горби могил,
         І хмари-велетні,
         і синій небосхил.

 

 

 

 

 

 

 

Відео про Є.Маланюка:

ЄВГЕН МАЛАНЮК д\ф (2020) 

 Євген Маланюк: "Вороги НЕ згинуть, як роса"

Евген Маланюк однозначний проти малоросів | Велич особистості   

Нариси з історії нашої культури: 1/4. Геокультура України. Евген Маланюк. 1953 рік. 
Київська Держава Середньовіччя. Евген Маланюк. (Нариси з історії нашої культури, 2/4).

Цікаві факти про Євгена Маланюка

Сайти, де містяться твори та інформація про Є.Маланюка:

https://nlu.org.ua/vustavki.php?id=543

http://www.pysar.net/poet.php?poet_id=42

http://uk.wikipedia.org/wiki/

Бій під Крутами

          За набої в стінах Софії,
             За криваву скруту Крут,-
                Хай московське серце Росії
                  Половецькі пси роздеруть. 

                              Євген Маланюк                  

29 січня 1918 року на залізничній платформі в Крутах до 520 українських вояків і студентів з 16 кулеметами та однією гарматою стали до бою проти вдесятеро більших за чисельністю російських військ під командуванням генерала Муравйова.

Бій під Крутами тривав близько шести годин, у ньому загинули від 70 до 100 бійців з української сторони. Втрати більшовицьких військ тоді сягнули 300 людей. Бій під Крутами був успішним для оборонців української державності — наказ командування було виконано, стрімкий наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії й мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

 Хронологія

У середині грудня розпочався наступ більшовицьких військ в Україну, який вони вели в основному через Харків. З Харкова на Київ більшовики рухались через Полтаву, а залізнична лінія "Київ-Москва", де і є станція Крути, розглядалась більшовиками, як допоміжна. Там діяли невеликі загони більшовицьких матросів, а основний напрямок був під Полтавою.

Військове керівництво України ухвалило рішення, що основні українські військові сили мають піти також під Полтаву.

Гайдамацький кіш Слобідської України та інші добровольчі загони вели бої там. А на чернігівський напрямок, на Крути, під Бахмач було відправлено допоміжні сили. Це були в основному загони, сформовані з юнаків Київської військової школи імені Богдана Хмельницького. Юнаки – це не молоді хлопці, це слухачі цієї школи. Це люди з військовою освітою, які знайомі зі зброєю, які знають, як стріляти й що таке військова дисципліна. І фактично весь тягар бою, який стався 29 січня, винесли саме вони.

У цьому загоні юнаків був ще і студентський курінь. Туди записалися добровольці, студенти й випускники, активісти молодіжних організацій, в тому числі й декілька гімназистів старших класів з різних навчальних закладів Києва. Саме вони потім стали жертвами розстрілу.

У певний момент більшовики побачили, що на полтавському напрямку їм чинять дуже потужний спротив, і перейшли на колію "Київ-Москва", опинившись в Бахмачі. Там розпочалися сутички й 29 січня стикнулися вже в Крутах.

Під час бою стало відомо, що у місті Ніжин один з українських полків оголошує про свій нейтралітет і про те, що якщо раптом в Ніжин прийдуть більшовики, вони не будуть цьому протидіяти.

Керівник бою Тимченко ухвалює рішення, що треба відступати, бо якщо в Ніжин раніше зайдуть більшовики, вони всі загинуть, оскільки опиняться в оточенні. Чекали довго, поки всіх зберуть, але, очевидно, всіх не дочекалися. Це вже було фактично завершення бою, точного підрахунку, скільки приїхало і скільки має бути, не було, бо є поранені, є зниклі безвісти.

Не дочекалися, мусили виїхати; а 36 осіб, оті недосвідчені студенти, спізнилися і прийшли на станцію Крути тоді, коли там були більшовики. Їх арештували та після того декого з них розстріляли, а декого,щоб показати свою гуманність, відправили в Харків у шпиталь. Тим людям пощастило, вони змогли втекти зі шпиталю. А решту розстріляли прямо там на станції.Це був початок кривавого терору, який на 80 років захопив та катував Україну.За півтора тижні, у лютому 1918, увійшовши в Київ, армія Муравйова керувалася настановами, які той дав напередодні: «…Мешканців не жаліти… Ми їх всіх перестріляємо та переріжемо… нема чого боятися кровопускання. Хто не з нами – той проти нас».

 На похороні 10 березня в Києві біля Аскольдової Могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти». 

Історія завжди циклічна та болюче повторюється, якщо її уроки не вивчати. Злобна та безумна імперія намагалася повторити трагедію 1918 року спочатку у 2014, а потім – у 2022 році. Суть політики росії не змінилася, несприйняття нею існування вільної незалежної України також. Але ми змінилися!
Пам’ятаємо кожного, хто поклав життя в цій боротьбі. Надихаємося їх прикладом, робимо висновки і йдемо вперед, захищаючи свою землю, свободу та незалежність. З нами Бог, з нами правда і з нами буде перемога!

Міфи про бій під Крутами

Події під Крутами відбулися 29 січня

Є такий дослідник, Ковальчук, який вже за допомогою документів, фактів і джерел довів, що насправді це відбулося 30 січня, а не 29 січня. Усе це пов’язано з тим, що в радянській історіографії зазвичай писали, що 29 січня вони вже взяли станцію Крути. Але насправді Муравйов просто не орієнтувався на нашій місцевості. Спочатку вони взяли Бахмач і переплутали його з Крутами. Саме через це і виникла плутанина. Самі бої під Крутами відбувалися з 30 січня по 5-6 лютого.

Під Крутами Київ захищали самі добровольці

Є й інші міфи щодо Крут, наприклад, що це були самі студенти і що добровольці з числа киян захищали місто. Насправді там були й українські січові стрільці, які прийшли на допомогу, і військові армії УНР, і загін зі студентів, їх було близько 120. Як відомо, за наказом Аверкія Гончаренка, цих малонавчених студентів направили не на саму станцію давати відсіч ворогу, вони були допоміжною частиною.

Бій під Крутами – провальна операція української армії

Зруйнуємо і той міф, що Крути – це сумна подія в історії України. Їх часто порівнюють з 300 спартанцями, які не дали ворогу зайти в Київ. Насправді це одна з найвдаліших оборонних операцій української армії, армії УНР. Порівняння з 300 спартанцями відбулося, коли крутянців ховали на Аскольдовій могилі. Один із професорів – а це були його студенти – виголосив промову і вжив цю аналогію. І вона почала "гуляти", і закордонна історіографія також уживала цей штамп.

Крутянці знали, що радянська армія має значну перевагу, і свідомо йшли на подвиг

Люди добровільно, як на Майдані, збиралися, проходили двотижневий вишкіл, щоб вийти на захист рідного міста. Але ніхто з цих людей не знав численність військ армії Муравйова. Не треба казати, що вони зробили цей подвиг свідомо. Ці люди просто йшли захистити своє місто, захистити Київ.

На час подій під Крутами Київ уже був російськомовним

У 1917-1918 роках левова частка Києва була україномовною. Руйнуємо цей радянський міф, що Київ завжди говорив російською. Ми маємо розуміти, що коли армія Муравйова зайшла в Київ у перші дні лютого, проводили тут червоний терор, розстрілювали киян у Жовтневому палаці – кілька тисяч киян були розстріляні лише за те, що вони були україномовні, мали посвідки УНР, працювали на державних підприємствах УНР. Україномовний Київ фактично змінив своє обличчя після цього.

ПРАВДА

Радянська армія вдесятеро переважала армію Української Народної Республіки

Відомо, що в Крутах перебувала чотиритисячна армія Муравйова і близько 400 українців (за даними Інституту національної пам'яті, у Крутах перебувало до 520 українців, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою — ред.). Росіяни вдесятеро переважали наших військових, мали бронепотяг та артилерію. Фактично, сили радянської армії у 10 разів переважали наші сили. З боку радянської армії загинуло понад 300 людей. З нашого боку – близько 80-85 осіб, і всі тіла ми змогли забрати і по-людськи поховати. Це також показує рівень і майстерність проведення цієї операції. Кажуть, що наша армія була погано укомплектована, не вистачало набоїв – але вони змогли успішно її провести, евакуюватися і забрати тіла загиблих.

Учасники бою під Крутами співали "Ще не вмерла Україна"

Ще є такий міф, що наймолодшого крутянця було розстріляно червоноармійцями, і що вони співали гімн України. Цей факт згадується у споминах учасників бою під Крутами: що хлопці, які не змогли вчасно зорієнтуватися, потрапили до ворога, і за наказом червоних командирів їх було розстріляно. Відомо, що один з них, Григорій Піпський, співав "Ще не вмерла Україна". Мені здається, це показує патріотизм, який тоді був у молоді. Адже це були студенти, гімназисти, які фактично з аудиторій потрапили на війну.

Операція під Крутами дозволила УНР проголосити незалежність

Ця операція дозволила нам 22 січня 1918 року проголосити IV Універсал УНР, яким ми закріпили нашу незалежність. Крути стали точкою неповернення, яка дозволила проголосити, що ми не залежні ні від поляків, ні від росіян, відкинути заяви про те, що України не було.

Крути 1918 | Історичний фільм-екшн

 

Д/ф "Герої України. Крути. Перша Незалежність"

Д/ф " Крути"

 

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

                                                     " Голокост - безпрецедентний прояв зла,  

                                                        який не можна просто залишити 

                                                           в минулому і віддати забуттю".

                                                                                                         Кофі Аннан

27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Важко описати щось настільки ж величезне і жахливе, як Голокост. Як і про будь-який інший геноцид, про це варто знати і пам’ятати, аби уявляти, на що здатні люди. Історія — це застереження, про те пекло на землі, яке довелося пережити ні в чому не винним людям у період Другої світової війни. Пам'ять про Голокост повинна жити, ії зберігають книги. Пропонуємо вам зустріч з однією з таких книг.

Джона Бойн написав роман "Хлопчик у смугастій піжамі" за 60 годин і закінчив писати 30 квітня 2004 року в день смерті Адольфа Гітлера. Вперше роман опублікований у 2006 році і одразу був номінований на кілька десятків літературних премій. Книга посіла перше місце у списку бестселерів New York Times. Головна тема роману: зображення дитячої дружби, яка не зважає на нацизм і Голокост.
Головні герої книги: хлопчики Бруно - син коменданта концтабору і Шмуль - знаходиться за колючим дротом. Чи можлива дружба між ними?
Незважаючи на різні умови життя, на всі жахіття Другої світової війни, хлопчики стали справжніми друзями.
Роман закінчується трагічно - Бруно і Шмуль гинуть в газовій камері. Перед страшною смертю Бруно, взявши Шмуля за руку сказав, що він - його найкращий друг.

 Текстову версію твору Джона Бойна "Хлопчик у смугастій піжамі" скорочено шукайте за посиланням: https://www.ukrlib.com.ua/styslo-zl/b..., а повністю читайте тут: https://www.ukrlib.com.ua/world/print...

22 січня - День Соборності України.

 

22 січня 1919 року відбулося проголошення  Акта злуки Української Народної Республіки із Західно-Українською Народною Республікою.

Революційні події у Наддніпрянській Україні, проголошення української державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. В умовах розпаду Австро-Угорщини тамтешні українці отримали можливість реалізувати своє право на самовизначення. 1 листопада 1918 року у Львові відбувся листопадовий чин, після чого відбулося проголошення ЗУНР. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. На зустріч із гетьманом Павлом Скоропадським у Київ вирушила галицька. Гетьман обіцяв оперативно відреагувати на прохання галичан: надати ЗУНР зброю, продовольчу і фінансову допомогу, спрямувати в Галичину загін Січових стрільців Євгена Коновальця, який мав допомогти галичанам у боротьбі з поляками. Утім, в цей час владу в Україні перебрала на себе Директорія і переговори про об’єднання продовжилися вже з її представниками.

Їх наслідком стало підписання 1 грудня 1918 року у Фастові “передвступного” договору  між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу. А вже 3 січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу. Для продовження переговорів з урядом УНР сформували делегацію у складі 65 осіб, яку очолював Лев Бачинський.

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.

За законом “Про форму влади на Україні” від 28 січня 1919 року голова Української національної ради ЗУНР Євген Петрушевич мав увійти до складу Директорії УНР. ЗУНР отримала нову назву Західна область Української Народної Республіки (далі – ЗОУНР). Їй гарантувалася територіальна автономія. Гербом ЗОУНР став тризуб замість лева. Державного секретаря закордонних справ ЗОУНР Лонгина Цегельського призначили першим заступником міністра закордонних справ УНР.

Остаточно врегулювати всі питання, пов’язані зі створенням єдиної української держави повинні були Установчі збори. Утім, завершити цей процес завадила більшовицька окупація українських земель.

21 січня 1990 року відбулася одна з найбільших у Центральній та Східній Європі масових акцій – символічний ланцюг злуки «Українська хвиля» від Києва до Львова як символ єдності східних і західних земель України та знак вшанування проголошення Акта Злуки. Ця акція стала одним із свідчень, що українська нація подолала страх перед комуністичним режимом і готова маніфестувати свою незгоду політиці комуністичної партії.

             «Живий ланцюг»: архівні кадри 1990 року зі Львівщини

Це була одна з перших масових акцій, організованих новоствореним Народним Рухом України за перебудову. Були організовані автобуси для перевезення учасників акції на ділянки маршруту за межами населених пунктів. Багато хто скористався власним транспортом, рейсовими автобусами. На акцію люди прийшли із саморобними плакатами та блакитно-жовтими прапорами.

Офіційно «ланцюг злуки» називався «між Львовом і Києвом», але початком основного «ланцюга» було місто Стрий на Львівщині. Від нього також простягалися ще два «ланцюги» - до Івана-Франківська та на Закарпаття. Доєднати до «ланцюга» Івано-Франківськ було важливо, оскільки саме це місто було столицею ЗУНР в 1919 році. Таким чином «живий ланцюг» простягався практично на 700 км.

Особливо багато охочих долучитися до «ланцюга злуки» виявилося в Києві, Львові та інших великих містах. У столиці від Софіївської площі до Повітрофлотського проспекту люди стояли плече до плеча, а то й у кілька рядів. У багатьох в руках горіли свічки. Дехто з тих, що не помістилися у лінію, брався за руки і влаштовував символічну «ходу злуки» вздовж вишикуваних у шеренгу людей. За різними оцінками, участь в акції взяло від 400 тисяч до 3 мільйонів людей. Завершилася акція велелюдним мітингом на Софіївському майдані.

А ідея такого ланцюга, як, власне, й ідея самого Руху (так само, як і назва) були запозичені з країн Балтії, а конкретніше — з діяльності литовської організації «Саюдіс», що в перекладі й означає «рух». Саме там 23 серпня, у 50-річчя підписання сумнозвісного пакту Ріббентропа-Молотова було утворено живий ланцюг від Таллінна через Ригу до Вільнюса. Ця акція мала назву «Балтійський шлях». На відміну від українського, балтійський ланцюг тривав усього кілька хвилин — люди взялися за руки і вшанували хвилиною мовчання пам’ять жертв радянського режиму.  

«Українська хвиля» трималася більше години і була досить неоднорідною: якщо у великих містах люди не поміщалися в ланцюг, то між деякими містами й селами відстань між учасниками акції була до 50 м. Однак загальне піднесення і в Україні, і в країнах Балтії було неймовірним.

 Цікаві факти про День Соборності України

1. 1 грудня 1918 року УНР і ЗУНР підписали «передвступний » договір про Злуку у Фастові, після якого й прийняли ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу. Проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу відбулося 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка і Наддніпрянська Велика. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали найкращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

2. У роки радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці «контрреволюційні свята» стерли із суспільної свідомості.

3. Акт Злуки був невипадковим явищем, а наслідком і вершиною об’єднавчого руху, що тривав від середини ХІХ ст. на українських землях, що були в складі різних держав.

4. Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в столиці Карпатської України м. Хусті. Це була наймасовіша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців — понад 30 тис. осіб.

5. Головною традицією у День Соборності став живий ланцюг — історія цієї традиції починається з 1990 року, коли патріотично налаштовані українці вирішили так символічно продемонструвати державну єдність.

З 2000 років у Києві щорічно влаштовують живий ланцюг уздовж моста Патона, котрий пролягає між правим та лівим берегами Києва, таким чином символізуючи об’єднання Сходу та Заходу України.

День Соборності України ! Це одне з найважливіших свят нашої країни, яке символізує те, що ми всі — один народ і жодні кордони не зможуть розділити нас. Давайте завжди пам'ятати про ціну, яку доводиться платити за єдність, та аналізувати й враховувати помилки минулого. Сьогодні в Україні триває неоголошена Росією війна, розпочата у 2014 році. Однак ми знову показуємо ворогові та всьому світу свою справжню єдність. Українці знову встали обороняти свою незалежність та територіальну цілісність. Історія повторюється, а втім, на відміну від 1918 — 1921 років, сьогодні Україна має достатньо сили для того, щоб здобути перемогу.

Наша єдність -наша зброя

22 січня - серед найбільш знакових дат в історії України. Цього дня у 1919 році на Софійській площі у Києві “здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України” - був проголошений Акт злуки Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки.

День Соборності України - це одне з найважливіших свят нашої країни, яке символізує те, що ми всі — один народ і жодні кордони не зможуть розділити нас. Давайте завжди пам'ятати про ціну, яку доводиться платити за єдність.

Для нашого народу незалежність та свобода - серед найвищих цінностей.

Нині в умовах російсько-української війни боротьба за нашу територіальну цілісність триває. Плечем до плеча українці стоять на захисті не тільки власних кордонів, а й у збереженні національних цінностей – мови, культури, історії. Героїчно відбиваючи ворожі зазіхання, ми пишемо новітню світову історію.

Цей день про єдність, неподільність та соборність України.  

 

20 січня-День вшанування захисників Донецького аеропорту, також День пам'яті кіборгів — день вшанування пам'яті захисників, які тримали оборону Донецького аеропорту з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року під час війни на сході України.У 2022 році урочистості набули офіційного статусу. Згідно зі спільним Наказом Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України в системі Міністерства оборони України встановлено День вшанування захисників Донецького аеропорту, який щорічно відзначається 20 січня», – йдеться у повідомленні.

Минуло 9 років від апогею запеклих боїв за Донецький аеропорт. 244 дні захисники України тримали оборону летовища. Попри постійні обстріли ворожої артилерії та танків українські бійці до останнього чинили опір, поки не витримав бетон,після повної руйнації старого та нового терміналів.

20 січня 2015 року російські терористи заклали вибухівку у новому терміналі і бетонні перекриття обвалились на захисників ДАП, внаслідок чого загинуло 58 "кіборгів", тож 21 січня було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу, який був повністю зруйнований і не придатний для оборони.Захищаючи Донецький аеропорт, загинули понад 200 українських захисників, поранено понад 500. Багатьох із них відзначено державними нагородами, декого - посмертно.

23 січня 2015 року називають останнім днем оборони Донецького аеропорту, коли вже після руйнування нового терміналу, останніми з позиції «Прожарка» між новим терміналом та диспетчерською вежею вийшла група Максима «Адама» Ридзанича.Про подвиг цієї групи мало відомо, вони в повному оточенні ще 2 доби боронили частинку вільної української землі. Оборона ДАП закінчилась із виходом цієї групи.

У Донецькому аеропорту та селищі Піски протягом цього періоду воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку "Дніпро-1", Добровольчого українського корпусу (ДУК) та інші.
В обороні аеропорту також брали участь волонтери і медики.
За стійкість і незламність українських захисників назвали "кіборгами". Вони стали символом мужності та відданості ідеалам вільної та незалежної України.

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну у лютому 2022 року "кіборги" знову зі зброєю у руках захищають Батьківщину.

За незламний дух, безстрашність, героїзм та стійкість українських воїнів назвали “кіборгами”.
Вони вистояли — не витримав бетон!
Вічна пам'ять та слава Героям!