Бій під Крутами

          За набої в стінах Софії,
             За криваву скруту Крут,-
                Хай московське серце Росії
                  Половецькі пси роздеруть. 

                              Євген Маланюк                  

29 січня 1918 року на залізничній платформі в Крутах до 520 українських вояків і студентів з 16 кулеметами та однією гарматою стали до бою проти вдесятеро більших за чисельністю російських військ під командуванням генерала Муравйова.

Бій під Крутами тривав близько шести годин, у ньому загинули від 70 до 100 бійців з української сторони. Втрати більшовицьких військ тоді сягнули 300 людей. Бій під Крутами був успішним для оборонців української державності — наказ командування було виконано, стрімкий наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії й мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

 Хронологія

У середині грудня розпочався наступ більшовицьких військ в Україну, який вони вели в основному через Харків. З Харкова на Київ більшовики рухались через Полтаву, а залізнична лінія "Київ-Москва", де і є станція Крути, розглядалась більшовиками, як допоміжна. Там діяли невеликі загони більшовицьких матросів, а основний напрямок був під Полтавою.

Військове керівництво України ухвалило рішення, що основні українські військові сили мають піти також під Полтаву.

Гайдамацький кіш Слобідської України та інші добровольчі загони вели бої там. А на чернігівський напрямок, на Крути, під Бахмач було відправлено допоміжні сили. Це були в основному загони, сформовані з юнаків Київської військової школи імені Богдана Хмельницького. Юнаки – це не молоді хлопці, це слухачі цієї школи. Це люди з військовою освітою, які знайомі зі зброєю, які знають, як стріляти й що таке військова дисципліна. І фактично весь тягар бою, який стався 29 січня, винесли саме вони.

У цьому загоні юнаків був ще і студентський курінь. Туди записалися добровольці, студенти й випускники, активісти молодіжних організацій, в тому числі й декілька гімназистів старших класів з різних навчальних закладів Києва. Саме вони потім стали жертвами розстрілу.

У певний момент більшовики побачили, що на полтавському напрямку їм чинять дуже потужний спротив, і перейшли на колію "Київ-Москва", опинившись в Бахмачі. Там розпочалися сутички й 29 січня стикнулися вже в Крутах.

Під час бою стало відомо, що у місті Ніжин один з українських полків оголошує про свій нейтралітет і про те, що якщо раптом в Ніжин прийдуть більшовики, вони не будуть цьому протидіяти.

Керівник бою Тимченко ухвалює рішення, що треба відступати, бо якщо в Ніжин раніше зайдуть більшовики, вони всі загинуть, оскільки опиняться в оточенні. Чекали довго, поки всіх зберуть, але, очевидно, всіх не дочекалися. Це вже було фактично завершення бою, точного підрахунку, скільки приїхало і скільки має бути, не було, бо є поранені, є зниклі безвісти.

Не дочекалися, мусили виїхати; а 36 осіб, оті недосвідчені студенти, спізнилися і прийшли на станцію Крути тоді, коли там були більшовики. Їх арештували та після того декого з них розстріляли, а декого,щоб показати свою гуманність, відправили в Харків у шпиталь. Тим людям пощастило, вони змогли втекти зі шпиталю. А решту розстріляли прямо там на станції.Це був початок кривавого терору, який на 80 років захопив та катував Україну.За півтора тижні, у лютому 1918, увійшовши в Київ, армія Муравйова керувалася настановами, які той дав напередодні: «…Мешканців не жаліти… Ми їх всіх перестріляємо та переріжемо… нема чого боятися кровопускання. Хто не з нами – той проти нас».

 На похороні 10 березня в Києві біля Аскольдової Могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти». 

Історія завжди циклічна та болюче повторюється, якщо її уроки не вивчати. Злобна та безумна імперія намагалася повторити трагедію 1918 року спочатку у 2014, а потім – у 2022 році. Суть політики росії не змінилася, несприйняття нею існування вільної незалежної України також. Але ми змінилися!
Пам’ятаємо кожного, хто поклав життя в цій боротьбі. Надихаємося їх прикладом, робимо висновки і йдемо вперед, захищаючи свою землю, свободу та незалежність. З нами Бог, з нами правда і з нами буде перемога!

Міфи про бій під Крутами

Події під Крутами відбулися 29 січня

Є такий дослідник, Ковальчук, який вже за допомогою документів, фактів і джерел довів, що насправді це відбулося 30 січня, а не 29 січня. Усе це пов’язано з тим, що в радянській історіографії зазвичай писали, що 29 січня вони вже взяли станцію Крути. Але насправді Муравйов просто не орієнтувався на нашій місцевості. Спочатку вони взяли Бахмач і переплутали його з Крутами. Саме через це і виникла плутанина. Самі бої під Крутами відбувалися з 30 січня по 5-6 лютого.

Під Крутами Київ захищали самі добровольці

Є й інші міфи щодо Крут, наприклад, що це були самі студенти і що добровольці з числа киян захищали місто. Насправді там були й українські січові стрільці, які прийшли на допомогу, і військові армії УНР, і загін зі студентів, їх було близько 120. Як відомо, за наказом Аверкія Гончаренка, цих малонавчених студентів направили не на саму станцію давати відсіч ворогу, вони були допоміжною частиною.

Бій під Крутами – провальна операція української армії

Зруйнуємо і той міф, що Крути – це сумна подія в історії України. Їх часто порівнюють з 300 спартанцями, які не дали ворогу зайти в Київ. Насправді це одна з найвдаліших оборонних операцій української армії, армії УНР. Порівняння з 300 спартанцями відбулося, коли крутянців ховали на Аскольдовій могилі. Один із професорів – а це були його студенти – виголосив промову і вжив цю аналогію. І вона почала "гуляти", і закордонна історіографія також уживала цей штамп.

Крутянці знали, що радянська армія має значну перевагу, і свідомо йшли на подвиг

Люди добровільно, як на Майдані, збиралися, проходили двотижневий вишкіл, щоб вийти на захист рідного міста. Але ніхто з цих людей не знав численність військ армії Муравйова. Не треба казати, що вони зробили цей подвиг свідомо. Ці люди просто йшли захистити своє місто, захистити Київ.

На час подій під Крутами Київ уже був російськомовним

У 1917-1918 роках левова частка Києва була україномовною. Руйнуємо цей радянський міф, що Київ завжди говорив російською. Ми маємо розуміти, що коли армія Муравйова зайшла в Київ у перші дні лютого, проводили тут червоний терор, розстрілювали киян у Жовтневому палаці – кілька тисяч киян були розстріляні лише за те, що вони були україномовні, мали посвідки УНР, працювали на державних підприємствах УНР. Україномовний Київ фактично змінив своє обличчя після цього.

ПРАВДА

Радянська армія вдесятеро переважала армію Української Народної Республіки

Відомо, що в Крутах перебувала чотиритисячна армія Муравйова і близько 400 українців (за даними Інституту національної пам'яті, у Крутах перебувало до 520 українців, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою — ред.). Росіяни вдесятеро переважали наших військових, мали бронепотяг та артилерію. Фактично, сили радянської армії у 10 разів переважали наші сили. З боку радянської армії загинуло понад 300 людей. З нашого боку – близько 80-85 осіб, і всі тіла ми змогли забрати і по-людськи поховати. Це також показує рівень і майстерність проведення цієї операції. Кажуть, що наша армія була погано укомплектована, не вистачало набоїв – але вони змогли успішно її провести, евакуюватися і забрати тіла загиблих.

Учасники бою під Крутами співали "Ще не вмерла Україна"

Ще є такий міф, що наймолодшого крутянця було розстріляно червоноармійцями, і що вони співали гімн України. Цей факт згадується у споминах учасників бою під Крутами: що хлопці, які не змогли вчасно зорієнтуватися, потрапили до ворога, і за наказом червоних командирів їх було розстріляно. Відомо, що один з них, Григорій Піпський, співав "Ще не вмерла Україна". Мені здається, це показує патріотизм, який тоді був у молоді. Адже це були студенти, гімназисти, які фактично з аудиторій потрапили на війну.

Операція під Крутами дозволила УНР проголосити незалежність

Ця операція дозволила нам 22 січня 1918 року проголосити IV Універсал УНР, яким ми закріпили нашу незалежність. Крути стали точкою неповернення, яка дозволила проголосити, що ми не залежні ні від поляків, ні від росіян, відкинути заяви про те, що України не було.

Крути 1918 | Історичний фільм-екшн

 

Д/ф "Герої України. Крути. Перша Незалежність"

Д/ф " Крути"

 

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

                                                     " Голокост - безпрецедентний прояв зла,  

                                                        який не можна просто залишити 

                                                           в минулому і віддати забуттю".

                                                                                                         Кофі Аннан

27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Важко описати щось настільки ж величезне і жахливе, як Голокост. Як і про будь-який інший геноцид, про це варто знати і пам’ятати, аби уявляти, на що здатні люди. Історія — це застереження, про те пекло на землі, яке довелося пережити ні в чому не винним людям у період Другої світової війни. Пам'ять про Голокост повинна жити, ії зберігають книги. Пропонуємо вам зустріч з однією з таких книг.

Джона Бойн написав роман "Хлопчик у смугастій піжамі" за 60 годин і закінчив писати 30 квітня 2004 року в день смерті Адольфа Гітлера. Вперше роман опублікований у 2006 році і одразу був номінований на кілька десятків літературних премій. Книга посіла перше місце у списку бестселерів New York Times. Головна тема роману: зображення дитячої дружби, яка не зважає на нацизм і Голокост.
Головні герої книги: хлопчики Бруно - син коменданта концтабору і Шмуль - знаходиться за колючим дротом. Чи можлива дружба між ними?
Незважаючи на різні умови життя, на всі жахіття Другої світової війни, хлопчики стали справжніми друзями.
Роман закінчується трагічно - Бруно і Шмуль гинуть в газовій камері. Перед страшною смертю Бруно, взявши Шмуля за руку сказав, що він - його найкращий друг.

 Текстову версію твору Джона Бойна "Хлопчик у смугастій піжамі" скорочено шукайте за посиланням: https://www.ukrlib.com.ua/styslo-zl/b..., а повністю читайте тут: https://www.ukrlib.com.ua/world/print...

22 січня - День Соборності України.

 

22 січня 1919 року відбулося проголошення  Акта злуки Української Народної Республіки із Західно-Українською Народною Республікою.

Революційні події у Наддніпрянській Україні, проголошення української державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. В умовах розпаду Австро-Угорщини тамтешні українці отримали можливість реалізувати своє право на самовизначення. 1 листопада 1918 року у Львові відбувся листопадовий чин, після чого відбулося проголошення ЗУНР. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. На зустріч із гетьманом Павлом Скоропадським у Київ вирушила галицька. Гетьман обіцяв оперативно відреагувати на прохання галичан: надати ЗУНР зброю, продовольчу і фінансову допомогу, спрямувати в Галичину загін Січових стрільців Євгена Коновальця, який мав допомогти галичанам у боротьбі з поляками. Утім, в цей час владу в Україні перебрала на себе Директорія і переговори про об’єднання продовжилися вже з її представниками.

Їх наслідком стало підписання 1 грудня 1918 року у Фастові “передвступного” договору  між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу. А вже 3 січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу. Для продовження переговорів з урядом УНР сформували делегацію у складі 65 осіб, яку очолював Лев Бачинський.

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.

За законом “Про форму влади на Україні” від 28 січня 1919 року голова Української національної ради ЗУНР Євген Петрушевич мав увійти до складу Директорії УНР. ЗУНР отримала нову назву Західна область Української Народної Республіки (далі – ЗОУНР). Їй гарантувалася територіальна автономія. Гербом ЗОУНР став тризуб замість лева. Державного секретаря закордонних справ ЗОУНР Лонгина Цегельського призначили першим заступником міністра закордонних справ УНР.

Остаточно врегулювати всі питання, пов’язані зі створенням єдиної української держави повинні були Установчі збори. Утім, завершити цей процес завадила більшовицька окупація українських земель.

21 січня 1990 року відбулася одна з найбільших у Центральній та Східній Європі масових акцій – символічний ланцюг злуки «Українська хвиля» від Києва до Львова як символ єдності східних і західних земель України та знак вшанування проголошення Акта Злуки. Ця акція стала одним із свідчень, що українська нація подолала страх перед комуністичним режимом і готова маніфестувати свою незгоду політиці комуністичної партії.

             «Живий ланцюг»: архівні кадри 1990 року зі Львівщини

Це була одна з перших масових акцій, організованих новоствореним Народним Рухом України за перебудову. Були організовані автобуси для перевезення учасників акції на ділянки маршруту за межами населених пунктів. Багато хто скористався власним транспортом, рейсовими автобусами. На акцію люди прийшли із саморобними плакатами та блакитно-жовтими прапорами.

Офіційно «ланцюг злуки» називався «між Львовом і Києвом», але початком основного «ланцюга» було місто Стрий на Львівщині. Від нього також простягалися ще два «ланцюги» - до Івана-Франківська та на Закарпаття. Доєднати до «ланцюга» Івано-Франківськ було важливо, оскільки саме це місто було столицею ЗУНР в 1919 році. Таким чином «живий ланцюг» простягався практично на 700 км.

Особливо багато охочих долучитися до «ланцюга злуки» виявилося в Києві, Львові та інших великих містах. У столиці від Софіївської площі до Повітрофлотського проспекту люди стояли плече до плеча, а то й у кілька рядів. У багатьох в руках горіли свічки. Дехто з тих, що не помістилися у лінію, брався за руки і влаштовував символічну «ходу злуки» вздовж вишикуваних у шеренгу людей. За різними оцінками, участь в акції взяло від 400 тисяч до 3 мільйонів людей. Завершилася акція велелюдним мітингом на Софіївському майдані.

А ідея такого ланцюга, як, власне, й ідея самого Руху (так само, як і назва) були запозичені з країн Балтії, а конкретніше — з діяльності литовської організації «Саюдіс», що в перекладі й означає «рух». Саме там 23 серпня, у 50-річчя підписання сумнозвісного пакту Ріббентропа-Молотова було утворено живий ланцюг від Таллінна через Ригу до Вільнюса. Ця акція мала назву «Балтійський шлях». На відміну від українського, балтійський ланцюг тривав усього кілька хвилин — люди взялися за руки і вшанували хвилиною мовчання пам’ять жертв радянського режиму.  

«Українська хвиля» трималася більше години і була досить неоднорідною: якщо у великих містах люди не поміщалися в ланцюг, то між деякими містами й селами відстань між учасниками акції була до 50 м. Однак загальне піднесення і в Україні, і в країнах Балтії було неймовірним.

 Цікаві факти про День Соборності України

1. 1 грудня 1918 року УНР і ЗУНР підписали «передвступний » договір про Злуку у Фастові, після якого й прийняли ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу. Проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу відбулося 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка і Наддніпрянська Велика. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали найкращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

2. У роки радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці «контрреволюційні свята» стерли із суспільної свідомості.

3. Акт Злуки був невипадковим явищем, а наслідком і вершиною об’єднавчого руху, що тривав від середини ХІХ ст. на українських землях, що були в складі різних держав.

4. Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в столиці Карпатської України м. Хусті. Це була наймасовіша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців — понад 30 тис. осіб.

5. Головною традицією у День Соборності став живий ланцюг — історія цієї традиції починається з 1990 року, коли патріотично налаштовані українці вирішили так символічно продемонструвати державну єдність.

З 2000 років у Києві щорічно влаштовують живий ланцюг уздовж моста Патона, котрий пролягає між правим та лівим берегами Києва, таким чином символізуючи об’єднання Сходу та Заходу України.

День Соборності України ! Це одне з найважливіших свят нашої країни, яке символізує те, що ми всі — один народ і жодні кордони не зможуть розділити нас. Давайте завжди пам'ятати про ціну, яку доводиться платити за єдність, та аналізувати й враховувати помилки минулого. Сьогодні в Україні триває неоголошена Росією війна, розпочата у 2014 році. Однак ми знову показуємо ворогові та всьому світу свою справжню єдність. Українці знову встали обороняти свою незалежність та територіальну цілісність. Історія повторюється, а втім, на відміну від 1918 — 1921 років, сьогодні Україна має достатньо сили для того, щоб здобути перемогу.

Наша єдність -наша зброя

22 січня - серед найбільш знакових дат в історії України. Цього дня у 1919 році на Софійській площі у Києві “здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України” - був проголошений Акт злуки Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки.

День Соборності України - це одне з найважливіших свят нашої країни, яке символізує те, що ми всі — один народ і жодні кордони не зможуть розділити нас. Давайте завжди пам'ятати про ціну, яку доводиться платити за єдність.

Для нашого народу незалежність та свобода - серед найвищих цінностей.

Нині в умовах російсько-української війни боротьба за нашу територіальну цілісність триває. Плечем до плеча українці стоять на захисті не тільки власних кордонів, а й у збереженні національних цінностей – мови, культури, історії. Героїчно відбиваючи ворожі зазіхання, ми пишемо новітню світову історію.

Цей день про єдність, неподільність та соборність України.  

 

20 січня-День вшанування захисників Донецького аеропорту, також День пам'яті кіборгів — день вшанування пам'яті захисників, які тримали оборону Донецького аеропорту з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року під час війни на сході України.У 2022 році урочистості набули офіційного статусу. Згідно зі спільним Наказом Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України в системі Міністерства оборони України встановлено День вшанування захисників Донецького аеропорту, який щорічно відзначається 20 січня», – йдеться у повідомленні.

Минуло 9 років від апогею запеклих боїв за Донецький аеропорт. 244 дні захисники України тримали оборону летовища. Попри постійні обстріли ворожої артилерії та танків українські бійці до останнього чинили опір, поки не витримав бетон,після повної руйнації старого та нового терміналів.

20 січня 2015 року російські терористи заклали вибухівку у новому терміналі і бетонні перекриття обвалились на захисників ДАП, внаслідок чого загинуло 58 "кіборгів", тож 21 січня було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу, який був повністю зруйнований і не придатний для оборони.Захищаючи Донецький аеропорт, загинули понад 200 українських захисників, поранено понад 500. Багатьох із них відзначено державними нагородами, декого - посмертно.

23 січня 2015 року називають останнім днем оборони Донецького аеропорту, коли вже після руйнування нового терміналу, останніми з позиції «Прожарка» між новим терміналом та диспетчерською вежею вийшла група Максима «Адама» Ридзанича.Про подвиг цієї групи мало відомо, вони в повному оточенні ще 2 доби боронили частинку вільної української землі. Оборона ДАП закінчилась із виходом цієї групи.

У Донецькому аеропорту та селищі Піски протягом цього періоду воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку "Дніпро-1", Добровольчого українського корпусу (ДУК) та інші.
В обороні аеропорту також брали участь волонтери і медики.
За стійкість і незламність українських захисників назвали "кіборгами". Вони стали символом мужності та відданості ідеалам вільної та незалежної України.

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну у лютому 2022 року "кіборги" знову зі зброєю у руках захищають Батьківщину.

За незламний дух, безстрашність, героїзм та стійкість українських воїнів назвали “кіборгами”.
Вони вистояли — не витримав бетон!
Вічна пам'ять та слава Героям!

Йдуть зимові свята

  Грудень – щедрий місяць на свята.  Ці дні з особливим нетерпінням чекають діти, бо свята пов’язані з подарунками, гарним настроєм, веселощами.

Вашій увазі пропоную підбірку дитячих віршиків про Новий рік, про зиму, ялинки, Діда Мороза, про сніговиків.

 
НОВИЙ РІК
Новий рік іде горами
У червоних чобітках.
Сяють ясними вогнями
Скрізь ялинки по хатах.
І. Блажкевич

НОВИЙ РІК
Прийшов Січень-Новорічень,
Приніс торбу мальовану:
—  З Новим роком, малята!
Виглянув з торби Горішок:
—   Будьте міцні й здорові!
Виглянув Калач-посівач,
Сипонув пашниці,
—   Щастя і добра вам,
Як води з криниці!
А дід Старий Рік
Закотився бубликом
У сніг.
Д. Чередниченко

НІЧКА-НОВОРІЧКА
Гарна нічка-новорічка!
Найчудовіша взимі!
Новорічка-чарівничка...
Поміркуйте-но самі:
На ялинках ця чаклунка
Скрізь запалює зірки
І найкращі подарунки
Нам кладе під подушки.
О дванадцятій годині
Похитнеться стрілка — скік!
Ї ми всі за мить єдину
Підростем на цілий рік.
В. Моруга

НА РІЗДВО ГОРИТЬ ЯЛИНКА
На Різдво горить ялинка,
Свічечки блищать...
Дітки бігають круг неї,
Ніжки тупотять.
Дід Мороз прийшов у хату
І поклав мішок,
А в мішку всього багато
Для малих діток.
Стали діти розбирати,
Рвуть мішок із рук...
Зацікавивсь і спустився
Над мішком павук.
О. Олесь

ПІСНЯ ПРО ЯЛИНКУ
У лісі, в лісі темному,
Де ходить хитрий лис,
Росла собі ялинонька
І зайчик з нею ріс.

Ой, снігу, снігу білого
Насипала зима!
Прибіг сховатись заїнько,
Ялиноньки — нема.

Ішов тим лісом Дід Мороз,
Червоний в нього ніс.
Він зайчика-стрибайчика
У торбі нам приніс.

Маленький сірий заїнько,
Іди, іди до нас!
Дивись, твоя ялинонька
Горить на весь палац!
І.Нехода

НОВОРІЧНА ЯЛИНКА
Ой весела в нас зима,
Веселішої нема:
Грає срібними зірками,
В’ється синіми димками,
Снігом землю обійма.

Ой струнка ялинка в нас!
Скільки сяє тут прикрас!
Ми зібралися юрбою —
Разом з піснею новою
Рік Новий стрічать.
М.Рильський

НОВОРІЧНА НЕСКІНЧЕННА
Білий снігу, сніженьку,
Простели доріженьку
Від хати до хати —
Новий Рік стрічати.

Ми зустріть зуміємо
Танцями і співами,
Бо живем щасливо,
Всій землі на диво.

Круг ялинки станемо,
На ялинку глянемо,
Руки всі сплетемо,
Знову заведемо:

Білий снігу, сніженьку,
Простели доріженьку...
М. Рильський

НОВИЙ РІК
Новий Рік, Новий Рік іде землею
В чистім полі без доріг, без доріг,
Світять зорі понад нею,
Розсіває срібний сніг.

Новий Рік, Новий Рік іде горами
У червоних чобітках, чобітках.
Сяють ясними вогнями
Скрізь ялинки по хатах.
І. Блажкевич

ЗАПРОСИНИ ДІДА МОРОЗА
Ой, дідусю, наш Морозе,
Ти прийди до нас з морозом,
Швидше стукай у вікно,
В гості ждем тебе давно.

Розкажи, як у діброві
Сяють зіроньки зимою,
Як там білочки малі
Сплять у теплому дуплі.

Ой, дідусю бородатий,
Ти прийди до нас на свято
І дарунками в цей час
Почастуй, Дідусю, нас.
М. Сингаївський

НОВОРІЧНА
З Новим роком
Друзів ми вітаєм,
Новорічну пісню починаєм.

Станьмо дружно
В коло, всі малята,
Круг ялинки
Будем танцювати.

Вся ялинка
Вогниками сяє,
А гостинці
Дід Мороз тримає.
Г. Бойко

ДІД МОРОЗ ДО НАС ПРИЙШОВ
Через гори, через ліс
Дід Мороз гостинці ніс,
До дітей ішов на свято,
Зміряв він доріг багато.

Натомився, сів на пні:
— Відпочити слід мені.
Тут сьогодні заночую,
Завтра — далі помандрую.

Відпочив, набрався сил
І пішов до міст і сіл,
Де горять вогні ялинки,
Де Оксанки і Даринки,

І Ганнусі, й Петрусі,
Де його чекають всі.
Йдуть в танок дорослі й діти
Вміє Дід розвеселити.
В. Кленц

НОВОРІЧНЕ СВЯТО
В Рік Новий – чудесне свято –
Буде радості багато.
Вся родина без спочинку
Прикрашатиме ялинку

Гірляндами святковими
Вогнями ялинковими,

Щоб у дивну ніч казкову,
Чарівну ніч, загадкову

Пахло в домі глицею,
Святом, таємницею!
Т. Корольова

Довго думав носоріг,
Що вдягнуть на Новий рік?
Буде маскарадний бал
Там казковий карнавал.
«Мабуть, я вдягнусь на свято
У костюмчик зайчиняти».
Та чомусь на карнавалі
Носорога впізнавали.
Т. Корольова

ДІД МОРОЗ
У палатах з кришталю,
Що в льодяному краю,
Добрий сивий дід сидить,
Тихо-тихо ворожить.
Все він бачить і все знає:
Хто з нас мамі помагає,
Хто слухняний і сумлінний,
І в навчанні хто відмінний…
Чемний хлопцям і дівчатам
Дід везе дари на свято:
Під ялинку підкладає,
З Новим Роком всіх вітає!

ВЕСЕЛИЙ   НОВИЙ   РІК
Новий  рік, Новий  рік
Вже ступає  на поріг.
Бути  танцям  круг ялинки,
Бути   пісні, бути   грі.

— Новий  рік, Новий  рік,
Ти  з яких прийшов доріг?
Розкажи   нам, що ти  бачив
Що у пам'яті  зберіг?

— Я  веселий  Новий  рік,
З дальніх я  прийшов доріг,
А тепер  в  гостях у вас
В гарний день, у добрий час.

— Новий  рік, Новий  рік,
Подаруй  нам  білий  сніг
На ялинці  угорі
Ясну зірку запали.
В. Малишко

* * *
Ой, Дідусю наш хороший,
Ти до нас прийди з морозом!
Швидше стукай у вікно,
В гості ждем тебе давно.
Ми у коло стали,
Разом погукали:
- Гей, Морозе, йди в кімнату
Новий рік стрічати!

* * *
Дивні кульки на ялині –
і рожеві, й жовті, й сині…
Ти іще не здогадався,
хто між ними заховався?
Дід Мороз ще й Новий рік,
побажать нам щастя встиг!

* * *
Стоїть запашиста ялинка у хаті,
За стіл вже сідають усі,
Ми друзям так раді на нашому святі,
Вітання звучать голосні:
Бажаємо щастя, здоров’я, наснаги,
Багатства, надії, тепла,
Щоб кожну хвилину у вашому серці
Любов нескінченна жила!

* * *
Під зелену, під ялинку
Ставляв Дід Мороз корзинку:
В ній цукерки та пакунки,
В ній солодощі, дарунки,
І для цуцика сюрприз –
Кістку Дід Мороз приніс!

* * *
Пахне смолою ялинка зелена,
Каже бабусі маленька Олена:
“Насіння з ялинки нам стане в нагоді,
Посадимо саме таку на городі,
Бо ця деревина потрібна мені –
Цукерки на ній виростають смачні!”

* * *

Ой хурделиця низько стелиться.
Дні і ночі гоготить –
не спочине ні на мить.
Завиває: – дайте сани,
Я шуміти перестану
Та й поїду, тій поїду
По льодах сріблястих рік,
Привезу Мороза Діда
і веселий Новий рік

 В. Мордань
 

ДІД МОРОЗ

Хто щипає всіх за ніс?
Подарунки хто приніс?
Його малята добре знають,
Завжди радо зустрічають.
Він із півночі прийшов,
Там Cнігуроньку знайшов.
- “Дід Мороз!” – усі гукають,
На Новий Рік його чекають.

 О. Арато

ДІД МОРОЗ

Йшов ти, Діду, довго,
Всі стоптав доріжки.
То ж сідай із нами
Та спочинеш трішки.

Ми тобі, Дідусю,
Будемо співати
Про ялинку нашу,
Про веселе свято!

Ми весело всі грались,
Співали й танцювали.
Дід Мороз, і ти давай –
Затанцюй і поспівай!

ДІД МОРОЗ

Я чарівний дідусь,
у кожуха вдягнусь.
Скрипу-рипу сніжок,
за плечима мішок.
Подарунки до свята
принесу вам, малята,
- ковзани, рукавички
і рум’янець на щічки!

* * *

Новий рік – це гарне свято,
снігу випало багато.
Дід Мороз усівсь на віз,
подарунки нам привіз.

А зеленая ялинка
вся блищить, немов сніжинка.
Ти поглянь на голочки,
там сидять сніговички.

Свято в нас сьогодні , свято
і веселощів багато.
І снігуронька в нас є,
подарунки роздає.

 Т. Чорновіл

ПЕРЕДНОВОРІЧНА ПІСНЯ

Задрімає в хмарах сонце,
Новорічна ніч настане,
і в засніжене віконце
тихо Дід Мороз загляне.
Він розв’яже загадкаво
Чарівну свою торбинку,
Подаруночки чудові
покладе нам під ялинку.

 Т. Шкляренко

* * *
Причепився Морозенко
Та й щипає помаленьку:
Ручки, ніжки вже щемлять,
Щічки з холоду горять.

* * *
Я — Снігуронька маленька,
Сніжна дівчинка гарненька.
З Новим Роком вас вітаю,
Щастя, радощів бажаю!
Я прийшла до вас, малята,
Щоб веселим було свято
Привезла до вас я казку,
Подивіться-но, будь ласка!

ЗАГАДКОВА НІЧ

Тиха ніч святкова
припливла до хати
і біля ялинки
стала чарувати:
засвітила зорі –
ялинкові свічі,
заховала радість
поміж пишні віти,
радість довгожданну,
рідість Новорічну.

ДІД МОРОЗ

Дід Мороз Червоний ніс
Цуценя мені приніс.
Я здивовано дивлюся –
Дід у маминім кожусі!
Очі в нього голубі,
Як у тата весняні.
І сміється так, як тато,
Тільки в бороду із вати.
Звісно, тато. Я вдаю,
Що його не впізнаю –
Хай порозважається,
Може, сам признається.

 О. Бересньов

ПОДАРУНКИ ВІД ЗАЙЧИКА

Через поле, через ліс,
З пагорба в долину
Подарунки зайчик віз
Діткам на ялинку.
Дід Мороз раненько встав,
Снігу торбу назбирав
І побіг чимдуж до річки
Заморозити водичку.

 А. Музичук

ЯЛИНКОВІ ІГРАШКИ

Іграшки так хвилювались:
- “Ми на ялинку зачекались.
Її так хочем прикрашати
І з Новим Роком всіх вітати”.
Чути гомін, радість, сміх,
Ось нарешті випав сніг.
Білим хутром земля вкрилась,
І ялинка тут з’явилась.

ЯЛИНКА

Вона зелена і пухнаста,
Весела, радісна й срібляста,

Ялинка вогниками грає,
З Новим Роком всіх вітає.
З лісу вона довго йшла,
Подарунки всім несла.
Їй раді пташки і звірята,
Дорослі раді і малята.

ЯЛИНКА

Хто це у вікно стукоче,
увійти до хати хоче?
От так гостя!
Вся в сніжинках
завітала в дім ялинка.
Усміхається зелена,
простяга гілки до мене.
І запахло на всю хату
лісом, хвоєю і святом!

 В. Багірова

НОВОРІЧНА ЯЛИНКА

Ой, весела в нас зима,
веселішої нема
- грає срібними зірками,
в’ється синіми димками,
снігом землю обійма.
Ой струнка ялинка в нас!
Скільки грає тут прикрас!
Ми зібралися юрбою,
разом з піснею новою
рік новий зустріти час!

 М. Рильський

ДІД МОРОЗ

У палатах з кришталю,
Що в льодяному краю,
Добрий сивий дід сидить,
Тихо-тихо ворожить.
Все він бачить і все знає:
Хто з нас мамі помагає,
Хто слухняний і сумлінний,
І в навчанні хто відмінний…
Чемний хлопцям і дівчатам
Дід везе дари на свято:
Під ялинку підкладає,
З Новим Роком всіх вітає!

КАЗКА ПРО ДІДА МОРОЗА ТА БАБУ ЗАВІРЮХУ

У пралісі, у лісі –
Палац чудовий, чистий:
Одні кришталі в стрісі,
А зруб – увесь льодистий.
Поміст як сонце сяє,
А постіль – білі пухи.
Такий-то дім прекрасний
У Баби Завірюхи!
А Баба Завірюха
Мороза Діда має;
Та баби дід не слуха,
Усе один гуляє.
На села ходить в нічку,
Як згасне промінь сонця, –
То міст кладе на річку,
То квіти на віконця.
А баба все сердита,
Що дід один гуляє,
В метелицю сповита,
Шляхи всі замітає.
Холодним вітром дмуха,
Кладе замети всюди,
Щоб дід бабусю слухав
І не ходив нікуди.

 М. Підгірянка

У ЛІСІ, ЛІСІ ТЕМНОМУ

У лісі, лісі темному,
Де ходить хитрий лис,
Росла собі ялиночка
І зайчик з нею ріс.
Ой, снігу, снігу білого
Насипала зима.
Прибіг сховатись заїнько -
Ялиноньки нема!

Їшов тим лісом Дід Мороз,
Червоний в нього ніс,
Він зайчика-стрибайчика
У торбі нам приніс.
Маленький сірий заїнько,
Іди-іди до нас!
Дивись – твоя ялиночка
Сія на весь палац!

ДІД МОРОЗ

Є чарівне місце на землі,
Де сніжок не тане взагалі,
Завірюхи віють навкруги,
Срібні розсипаючи сніги.

Там палац із кришталю стоїть
І ялинка у вогнях горить,
Над палацом сяйво золоте,
А в палаці Дід Мороз живе.

В Дідуся є палка чарівна,
Яка творить непрості дива,
Стукнув палкою у льодовик,
Вмить з`явивсь гуляка-сніговик,
З ним Дідусь готує дітворі
Подаруночки на Новий рік,
А як свято в дзвони задзвенить,
Дід Мороз до всіх дітей спішить.

Ось і казка – зорі-зірочки
Падають всім дітям на дахи
На ялинках, що є у вікні
Теж з`явились вогники-вогні,
Щоби Дід Мороз не заблукав
І хатинок довго не шукав,
Бо в цю нічку дітвора уся
З подарунками чекає Дідуся!

 А. Стасюк

ДІД МОРОЗ

Ходить Мороз надворі
По широкій оборі,
Ще й по горах-дібровах –
У чоботях пухових.

Старий він, сивий він,
З бородою до колін.
Ходить-бродить у шубі,
Біла шапка на чубі.

Ходить лютий, сердитий,
Когось хоче вкусити.
Старий він, сивий він,
З бородою до колін.

Як діток де зустріне –
Сніг у вічі їм кине,
Ще й зубами заблисне
І за пальчик потисне.

Старий він, сивий він,
З бородою до колін.
Дітям смішки – гуляють,
Сани з гірки спускають –

Скоро, скоро, скоренько
Аж червоне личенько.
Не злякає їх він –
З бородою до колін.

А за Дідом Морозом
Дмуха вітер з погрозом,
Дмуха вітер сердитий,
В сніговицю сповитий.

Свище люто, гуляє,
Пісню грізну співає.
Як в селі він ночує –
Всі дороги задує,
Гори снігу натрусить,
Діток в школу не пустить.

Свище люто, гуляє,
Пісню грізну співає.
Дітям смішки – гуляють,
Сніг з дороги згрібають:

Через пагорби й доли
Вчасно прийдуть до школи!
Дарма вітер гуляє,
Пісню грізну співає.

 М. Підгірянка

ЧИ ПРИЙДЕ НОВИЙ РІК?

Чи приходить Новий рік,
Як не випадає сніг
Адже дід Мороз не в змозі
По асфальтовій дорозі
На санчатах приїздити –
Сумувати будуть діти!

Тож, як сніг не випадає,
І ялинка не засяє?
Подарунків теж не буде?
Новий рік повинен всюди
І до всіх завжди встигати –
На погоду не звертати!

Не хвилюйтесь! Що нам сніг!
Вчасно прийде Новий рік!
Дід Мороз сучасний нині –
Він приїде на машині!

 Н. Козленко

МОЯ ЯЛИНОЧКА

Ялиночко зеленая,
Ялиночко моя!
Яка ж бо ти гарнесенька,
Яка ж бо ти мала!
Тебе я навіть ручками
Навколо обійму
І з гілочки Снігуроньку
Погратися візьму.
Не гнівайся, ялиночко!
Я тільки лиш на мить!
Я хочу ту Снігуроньку
Колядки научить!

 К. Перелісна

НОВОРІЧНА ПІСЕНЬКА

Через гори, через ліс
Дід Мороз ялинку ніс.
Намагався не трусити,
Щоб голки не розгубити.
І яка ж вона чудова —
Уся сяє та блищить!
У гірляндах кольорових
Серед залу в нас стоїть!
Хай же рік новий приносить
Все, що бажане всіма,
Те, що кожен з нас попросить,
Те, чого іще й нема!
І Снігуронька маленька
Закружляла серед всіх —
Щастям сповниться серденько,
Залунає срібний сміх!

 С. Гордієнко

ЛІСОМ ДІД МОРОЗ ІДЕ

Лісом Дід Мороз іде
Місяць шлях його веде.
Серед дубів, беріз, ялинок
Пролягла його стежина.
Наряджає бусами

Сосни та ялинки,
Роздає деревам
Блискучі намистинки.
Є у дідуся мішок –
Величезний клунок.
Хто про мрію розповів –
Отримає в дарунок!
В новорічну ніч малята
Під вікном будуть чекати.
А дідусь тихо прийде
Під ялинку покладе!

 Н. Мовчан

НОВОРІЧНЕ ВІТАННЯ

Серед неба й зірочок
Поспішає літачок.
За штурвалом Новий рік
Починає часу лік.
Ми старий рік проводжаєм,
Пам’ятати нас бажаєм.
Закінчив він свій політ —
Облетів усенький світ!
Новий рік приніс сніги,
Все прикрасив навкруги.
З ним підемо крок за кроком
Всіх вітати з Новим роком!

 С. Гордієнко

ВЕСЕЛИЙ НОВИЙ РІК

Новий рік, новий рік
Вже ступає на поріг.
Бути танцям круг ялинки,
Бути пісні, бути грі,
Новий рік, новий рік,
Ти з яких прийшов доріг?

Розкажи нам, що ти бачив,
Що у пам’яті зберіг?

- Я веселий новий рік ,
З дальніх я прийшов доріг,
А тепер в гостях у вас
В гарний день у добрий час.

Новий рік, новий рік,
Подаруй нам білий сніг,
На ялинці у горі
Ясну зірку запали.

НІЧКА-НОВОРІЧКА

Гарна нічка-новорічка!
Найчудовіша в зимі!
Новорічка-чарівничка…

Поміркуйте-но самі:
На ялинках ця чаклунка
скрізь запалює зірки
і найкращі подарунки
нам кладе під подушки.

О дванадцятій годині
похитнеться стрілка – скік!
І ми всі зі мить єдину
підростем на цілий рік.

 В. Моруга

* * *
Дід Мороз в санках спішить,
З ним Снігуронька сидить.
Мчать удвох по снігах
У сріблястих кожушках.

Сніг на кущах верболозу,
Снігом укриті хати.
Як тепер Діду Морозу
Школу нашу знайти?

Вранці до гаю стежинку
Нам протоптать довелось,
Щоб і до нас на ялинку
Теж завітав Дід Мороз.

* * *
Їде коник: цок та цок!
Підганять не треба!
Ясні очі зірочок
Дивляться із неба.

А дорогу замело.
Саночки стрибають.
Їде коник у село.
Там його чекають.

Скоро буде Новий рік!
Вже ялинка сяє.
І тому цей коник Цок
Дуже поспішає.

Він везе у саночках
Діточкам на втіху
В розфарбованих мішках
Лісові горіхи.

ЯЛИНКА

Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик – плиг!
Став ялинку віднімати.

Я-сюди, а він – туди…
„Не віддам, – кричить, – нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!

Не пущу, і не проси!
І цяцьками можно гратись:
Порубаєте ліси –
Ніде буде і сховатись.
А у лісі срізь вовки,
І ведміді, і лисиці,
І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці”.

Страшно стало… „Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, –
Я не буду більш ніколи!”

Низько, низько я зігнувсь,
І ще нижче скинув шапку…
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку. 

О. Олесь 
 

 ЯЛИНКА

Ой ялинко зелененька,
Ти була колись маленька,
А тепер ти ось така
І висока, і струнка.

Ось така, ось така
І висока, і струнка.
Швидко ти набралась сили:
Сонце, дощ тебе ростили.

Сірий зайчик для забав
Під ялинкою стрибав.
Для забав, для забав
Під ялинкою стрибав.

Біля тебе ми, ялинко,
Заспіваєм пісню дзвінко,
Візьмем руки у бочок,
Затанцюєм гопачок.

У бочок, у бочок,
Затанцюєм гопачок.

 Г. Демченко

* * *
Дід Мороз в санках спішить,
З ним Снігуронька сидить.
Мчать удвох по снігах
У сріблястих кожушках.

Сніг на кущах верболозу,
Снігом укриті хати.
Як тепер Діду Морозу
Школу нашу знайти?

Вранці до гаю стежинку
Нам протоптать довелось,
Щоб і до нас на ялинку
Теж завітав Дід Мороз.

Ой, Дідусю наш хороший,
Ти до нас прийди з морозом!
Швидше стукай у вікно,
В гості ждем тебе давно.

Ми у коло стали,
Разом погукали:
- Гей, Морозе, йди в кімнату
Новий рік стрічати!

ДІД МОРОЗ

Чути ніжний голосок,
Дзвоники дзвенять,
Через гори і поля
Саночки летять.

Нарешті приїхав
Любий наш дідусь,
Посміхається до нас,
Крутить білий вус.

Ми чекали цілий рік
Дід Мороз, тебе,
Подивися, вже зима
Хоровод веде.

Буде дід Мороз тобі
Пісеньку співать,
Тільки ти ж не забувай
Цукерки діставать.

В ГОСТЯХ У ДІДА МОРОЗА

А в Лапландії, дітоньки, гарно!
Я не марно намерзлась, не марно.
Голубі там сніги і заноси,

Круг хатиночки Діда Мороза.

Серед білих снігів таємниче
Палахтіло там сяйво північне,
І світились кристали торосів
По дорозі до Діда Мороза.

Дід Мороз був до мене привітний.
Чай ми пили із липовим цвітом.
Розмовляли про все загадкове,
Про діла новорічні, казкові.

На столі, біля криночки с медом,
Метушився народець кумедний.
Втім, народець той дітям відомий -
То буди звичайнісінькі гноми.

А віконце світилось до ранку.
Тупцювали там лосі під ганком.
Зазирали у вікна, зітхали -
Голубі, з золотими рогами.

А коли я збиралась додому,
Всі кричали: – Не їдь, не пора ще! -
У Лапландії, дітоньки, добре.
Але вдома усе-таки краще!

 І. Жиленко

ПІСЕНЬКА ЗЕЛЕНОЇ ЯЛИНКИ

В ніч новорічну
Падає сніг,
Вдома лунає
Радісний сміх.

В небі кружляють
Зірки золоті,
Наче танцюють
В напівзабутті.

Срібна ялинка
Голками тремтить.
Свята чекає —
Ні хвильки не спить!

Бо о дванадцятій
Гість дорогий
Прийде в оселю —
Рік молодий!

Щастя з собою
Цей гість принесе.
Року новому
Радіє усе!

С. Гордієнко

* * *
Який на колір рік Новий?
Він білий мов сніжинка!

Який на колір рік Новий?
Сріблястий мов льодинка!

Який на колір рік Новий?
Рожевий він мов кулька!

Який на колір рік Новий?
Прозорий мов бурулька!

Який на колір рік Новий?
Мов золота перлинка!

Який на колір рік Новий?
Зелений мов ялинка!

Він жовтий, синій, різних барв
Мов сонце, небо, зорі!

Він щастя колір увібрав,
До ближнього любові!
Він барви миру та добра,
Мов райдуга, тримає
До тих, хто на Землі життя
З людьми своє єднає!

НОВОРІЧНІ ПОДАРУНКИ

За віконцем зимонька
Снігу намітає,
А дитяче серденько
В мріях завмирає.

Бо, либонь, опівночі
Дід Мороз зайде.
Купу подаруночків
Під гілки складе!

Тож в чеканні солодко
Серце завмирає,
Дитинча замріяне
Дивини чекає…

 С. Гордієнко

* * *
Білий снігу, сніженьку,
Простели доріженьку
Від хати до хати —
Новий Рік стрічати.

Ми зустріть зуміємо
Танцями і співами,
Бо живем щасливо,
Всій землі на диво.

Круг ялинки станемо,
На ялинку глянемо,
Руки всі сплетемо,
Знову заведемо:
Білий снігу, сніженьку,
Простели доріженьку…

* * *
Ось ялинка на узліссі,
Новорічне свято в лісі.
Згуртувались звірі в коло,
Прикрашають все навколо:

Заєць вішає морквину,
Їжачок несе калину
Вовк ліхтарики приніс,
Кольорами грає ліс.

Білка вішає для втіхи
Позолочені горіхи.
Ведмежатко – пряники
Та смачні медяники.

А лисиця-витівниця
Тільки ходить та гордиться:
- Святкувати нам вже час,
З Новим Роком, друзі, вас!”

День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

 

Щорічно 14 грудня, згідно з Указом Президента України від 10 листопада 2006 року № 945/2006, в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна аварія в історії людства – відбулись два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС, у результаті яких сумарна радіація ізотопів, викинутих у повітря, становила 50 мільйонів кюрі, що в 30–40 разів більше, ніж під час вибуху бомби в Хіросімі у 1945 році.

Десятки тисяч українців вступили у смертельний поєдинок з невидимим ворогом — радіацією, що потрапила в повітря після вибуху на Чорнобильській атомній станції…

«Це неприйнятне місце для будівництва…»

Рішення про спорудження Чорнобильської атомної електростанції ухвалив Київський обком компартії Української РСР. Офіційно. А неофіційно розмістити її всього в кількох десятках кілометрів від багатомільйонного Києва «порадила» москва. Вища українська партноменклатура розуміла всю небезпеку такого «сусідства», але заперечити «старшим товаришам» ні в кого не вистачило сміливості. Окрім тодішнього президента Академії наук УРСР Бориса Патона. Але й він, попри величезний авторитет як в наукових колах, так і серед кремлівського істеблішменту, не зумів переконати москву у згубності такого рішення.

І в 1972-му році почалося будівництво. Незабаром кдб Української РСР, який контролював це будівництво, почав повідомляти вищому партійному керівництву республіки про «систематичні порушення технології провадження будівельно-монтажних робіт». Наприклад, у січні 1979 року чекісти писали до цк кпу УРСР:

«За оперативними даними, на окремих ділянках будівництва другого блоку Чорнобильської атомної електростанції (АЕС), мають місце факти відходу від проєктів та порушення технологій ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків». Якою була тамтешня реакція — невідомо. Натомість відомо, що таких «сигналів» вище партійне керівництво отримувало десятки. Про це свідчать розсекречені архіви кдб УРСР. Врешті решт наприкінці квітня 1986 року тодішній партійний господар України Володимир Щербицький отримав доповідну записку наступного змісту:

 «26 квітня 1986 року в 01 годині 25 хвилин у приміщенні 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС при підготовці його до планового середнього ремонту стався вибух із наступною пожежею, яку невдовзі ліквідували. Від вибуху завалився шатер перекриття реакторного і дах машинного залів, загорівся дах 3-го енергоблоку, через що останній аварійно зупинили. До 6-ї годині того ж дня пожежу на даху цього енергоблоку також ліквідували. Проводяться роботи із локалізації епіцентру аварії із використанням вертольотів. З цією ж метою залучені війська радіаційної і хімічного захисту.

Станом на 8 годину ранку 28 квітня радіаційна ситуація характеризувалася рівнем радіації гамма-часток: на 3-му і 4-му енергоблоках 1000–2600, на окремих ділянках в межах міста — 30-160 мікрорентгенів на секунду. Здійснюються заходи з недопущення розповсюдження панічних чуток і тенденційної інформації».

Щоб читач краще зрозумів всі наслідки катастрофи, скажу, що рівень радіаційного забруднення, відображений у доповіді, перевищував допустимий у сотні разів!

За радянських часів вважалося, що в усьому винен персонал станції. Але можна навести десятки документальних підтверджень грубих порушень під час спорудження Чорнобильської АЕС, задокументованих кдб під грифом «цілком таємно». Але мова не стільки про процес будівництва, скільки про ліквідацію наслідків катастрофи, людей, які вгамовували атомного джина.

«Навіть дозиметрів на всіх не вистачало…»

Сьогодні мало хто знає, що в ті тривожні весняні дні на Чорнобильській атомній міг статися ще один вибух, який — за висновками закордонних експертів — був би «катастрофічним не лише для України, а й усієї Європи». Річ у тім, що коли в горловину реактора було скинуто тисячі тонн різних матеріалів, виникла ймовірність того, що його бетонна основа, на якій він і тримався, може проломитись. І тоді  обломки блоку могли б потрапити у ємність з водою, що була внизу, спровокувавши новий вибух. Для того, щоб цього не сталося, потрібно було — для зливу води — пробити отвір. З числа цивільних фахівців охочих добровільно взятися за цю роботу не виявилося. Бо всі ж розуміли, чим це загрожує. Тоді підлеглі Володимира Гребенюка капітан П. Зборовський, молодші сержанти П. Авдєєв, Ю. Коршунов, проклавши труби і установивши насосну станцію, понад добу відкачували воду…

Протягом кількох місяців військовики дезактивували близько одного мільйона квадратних метрів внутрішніх приміщень головного корпусу станції, опрацювали спеціальними розчинами сотні тисяч квадратних метрів інших будівель, вивезли майже 30 тисяч кубометрів радіаційного ґрунту, а близько 200 тисяч квадратних метрів території станції покрили залізобетонними плитами.

До виконання робіт, пов’язаних з усуненням самої аварії та її наслідків, були залучені понад 600 тисяч осіб з числа військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості. Приблизно третина із них, а це 165 тисяч – 

отримали інвалідність.

Учасників ліквідації держава не забезпечила як слід навіть елементарними засобами захисту. 

Люди втомлювалися. Скаржалися на нудоту, головні болі і нудоту,непритомніли.Не вистачало протигазів, комплектів спеціального одягу, через що доводилося зменшувати перебування людей поблизу 4-го енергоблоку та інших об’єктів станції, де рівень радіації перевищував допустимий у 30–40 разів. Техніка не витримувала навантажень і виходила з ладу, солдати замінювали її на іншу і продовжували працювати, розгрібаючи завали і дезактивуючи промислову територію станції.

На жаль, з року в рік чисельність учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС зменшується. За інформацією Національної сервісної служби України, станом на 01.07.2022 статус учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС мали 161 347 осіб, з них, категорії 1 (особи з інвалідністю) 49709 осіб, категорії 2 – 88 409 осіб, категорії 3 – 23 229 осіб.

Захист прав і свобод осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, перебуває на постійному контролі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Катастрофа озвалась і через десятиліття. У 2012 році почалася реалізація проєкту «Укриття». Рухома конструкція довжиною 165 метрів і вагою понад 36 тис. тонн накрила четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС. Термін експлуатації укриття – 100 років. Учасники ліквідації наслідків аварії знову продемонстрували як ефективні інженерні рішення, так і виняткову відвагу й жертовність.

 Чорнобиль — не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності десятків тисяч наших земляків, які брали участь у ліквідації її наслідків. Ризикуючи своїм життям і здоров’ям, вони виконали свій обов’язок і захистили людство від згубного впливу й подальшого поширення радіації. Подвиг цих людей навічно залишиться в пам’яті українського народу.