В рамках місячника шкільних бібліотек та з метою виховання в учнів цікавості до читання, бережливого ставлення до книги для учнів 1-Б класу ліцею "Лідер" було проведено екскурсію до бібліотеки "Подорож до казкового Читай-міста". Під час заняття говорили про бібліотеку, переглянули відео про створення книги, повторили правила поводження з книгою.
Організаторами акції виступили Українська студентська спілка, яку тоді очолював Олесь Доній, та Студентське братство Львова (голова — Маркіян Іващишин). Третім співголовою акції, від студентства сходу України, був Олег Барков, керівник УСС Дніпродзержинська. Комендантом наметового містечка обрали студента IV курсу Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка Тараса Корпала.
2 жовтня 1990 року в Києві, на Майдані, який тоді мав назву Площа Жовтневої революції, з’явилися намети. Група студентів, переважно з київських та львівських вишів, оголосила голодування і висунула політичні вимоги:
– дострокове припинення повноваження Верховної Ради України та призначення нових виборів на багатопартійній основі восени 1991 року;
– відставка голови Ради Міністрів України Віталія Масола;
– прийняття закону про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ;
– недопущення підписання нового Союзного договору;
– повернення в Україну солдатів, які проходять строкову службу за межами держави, і забезпечення проходження служби на території республіки юнакам подальших призовів.
Ідея такого громадянського спротиву народилася ще на святкуванні п’ятсотої річниці Запорозької Січі влітку 1990 року, активно обговорювалася вона і у Львові. Голодування як форма протесту була «запозичена» в болгарських студентів, які в 1989 році оголосили голодування проти президента. Та й сама акція була на часі: у 1989 роках країнами Східної Європи прокотилися хвилі «оксамитових революцій», а в березні 1990 року вперше у Верховну Раду пройшло 115 представників національно-демократичних сил, на чию підтримку розраховували студенти.
Спочатку акція планувалася під стінами Верховної Ради, але там їх зустріли посилені загони міліції. Тому інша частина, яка опинилася на тодішній площі Жовтневої революції перед монументом Леніну, прийняла рішення зайняти позиції й розгорнути наметове містечко просто там. Все було зроблене за лічені хвилини, тож, коли правоохоронці отримали сигнал, позиції були зайняті і хлопці стали в кордон, щоб захистити їх. Міліція так і не наважилась розігнати демонстрантів, а згодом Київська міська рада дала дозвіл на проведення масових акцій в центрі міста.
Наметове містечко мало чітку організацію. Крім самих голодувальників, які вдягнули білі пов’язки, тут була організована група допомоги та охорона наметового містечка (такі люди мали чорні пов’язки), окремо були намети для прес-групи та медиків. Кожного дня голодувальники проходили медичне обстеження, студентам у критичному стані рекомендували виходити з голодування. Але на їхнє місце приходили нові. Загалом в акції взяли участь біля півтори сотні студентів.
Голодування тривало 16 днів, які кардинально змінили обличчя тодішньої, багато в чому ще радянської, України. Центр столиці на два тижні став епіцентром політичних мітингів та дискусій. До студентів приходили політики і вчорашні дисиденти, частими гостями табору стали барди – лауреати першого фестивалю «Червона рута» Едуард Драч, Марія Бурмака. До голодувальників приєдналася народна артистка України Ніла Крюкова, приходила Ліна Костенко. Кілька народних депутатів на підтримку студентів також оголосили голодування просто в сесійній залі. Олесь Гончар після того, як комуністична частина Верховної Ради відмовилася підтримати студентів, демонстративно поклав свій партійний квиток.
Переломним стало 15 жовтня, коли в Києві було оголошено загальний студентський страйк і студенти почали захоплювати приміщення вишів, а на Майдані зібралося близько ста тисяч робітників, студентів, простих людей. Того ж дня студенти прорвали міліцейський кордон біля Верховної Ради та організували на площі перед нею ще одне наметове містечко.
До Верховної Ради були запрошені лідери акції. Позицію студентів з трибуни парламенту озвучив Олесь Доній. Після численних дискусій 17 жовтня Верховна Рада 314 голосами «за» (лише 38 були «проти») прийняла рішення частково задовольнити вимоги студентів. Віталія Масола відправили у відставку, інші вимоги пообіцяли виконати по змозі.
На жаль, головне питання – про розпуск Верховної Ради – так і не було втілене в життя. Хоча навіть Леонід Кравчук, тодішній голова Верховної Ради, пізніше зізнавався, що, якби восени 1991 року відбулися перевибори, Україна пішла б зовсім іншим шляхом.За матеріалами Українського інституту національної пам'яті
День захисників і захисниць України – державне свято, яке до цього року відзначали 14 жовтня. Створене, щоб вшанувати пам'ять захисників нашої держави та подякувати тим, хто сьогодні боронить її від ворога.
Після здобуття незалежності захисників Батьківщини за радянським звичаєм вшановували 23 лютого. Вперше День захисників в Україні почали відзначати у 2014 році за указом президента Петра Порошенка. Його святкують щорічно разом із церковним святом Покрови Пресвятої Богородиці, яку дуже шанували запорізькі козаки.
1 жовтня Україна вперше відзначить у нову дату День своїх захисників і захисниць. І цієї неділі вперше,вся Україна на хвилину зупиниться, щоб мовчанням вшанувати подвиг наших людей, які загинули, захищаючи нашу державу. Це станеться о 9 ранку.
1 жовтня Україна вперше відзначить у нову дату День своїх захисників і захисниць. І цієї неділі вперше вся наша держава на хвилину зупиниться.
Джерело:
Володимир Зеленський1 жовтня Україна вперше відзначить у нову дату День своїх захисників і захисниць. І цієї неділі вперше вся наша держава на хвилину зупиниться.
Джерело:
Володимир ЗеленськийВідео :Олена Олександрівна
День Українського козацтва – свято України, що відзначається щорічно 1 жовтня в день Покрови Пресвятої Богородиці згідно з Указом Президента України від 1999 року.
У XVI-XVII ст. в ході боротьби з іноземними завойовниками українська народність істотно консолідувалася. Найважливішу роль зіграло при цьому виникнення особливих військових формувань – козацтва (XV століття), яке створило державу (XVI століття) зі своєрідним республіканським ладом – Запорізьку Січ, яка стала політичним оплотом українців.
Покрова Пресвятої Богородиці – велике християнське і народне свято, пов'язане з переказами про чудесне явлення Діви Марії жителям Константинополя. З цього року, у зв'язку з переходом Православної церкви України на новоюліанський календар, Покрову відзначають 1 жовтня.
Відзначення свята Покрови має дуже глибоку історію в Україні. Хоча свято було впроваджене ще з часів хрещення Русі, особливе шанування Покрови Богородиці починається з 12 століття.
Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно 18 століття, вціліли до нашого часу. Перлиною української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 р., у стилі мішаного козацько-московського бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, що зведена у 1766 році видатним Григоровичем-Барським.
Бабин Яр – місце
пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і
військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них –
євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації
українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, «саботажники»,
порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні
імені Павлова.
Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста.
Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.
Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші «бабині яри» – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв.
Виконавцем розстрілів кінця вересня – початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру була зондеркоманда 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах.
Голокост – важка незагоєна рана в історії України в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту.
“Найбільшим щастям, розкішшю, насолодою для дитини, особливо для підлітка, юнака повинно бути спілкування з гарною книгою, читання, мислення”- вважав педагог.
У ці теплі осінні погожі дні юні гості шкільної бібліотеки здійснювали захоплюючі подорожі сторінками книг Василя Олександровича.Учні 1-Б,2-Б,3-В та 4-В кл. познайомилися із книжковою виставкою ”Учитель добра і краси” ,ознайомилися із творами відомого земляка,переконалися,що вони вчать добру,чуйності,любові,підтримці,доброзичливості і засуджують зло,нечесність,черствість,заздрість.
Діти задумалися,що для них означає “бути щасливим”, “залишити слід на Землі”. Всім дуже сподобалася зустріч із казковими героями.Учні зацікавилися казками,які виховуютьлюдяність та доброту,вчать сильніше любити і поважати свою родину,ще глибше пізнавати свою Україну. Адже твори Василя Сухомлинського– це книги ніжності й мудрості великого Учителя і Поета. “Поета, - як писав Віктор Терен, - не тільки тому, що він писав вірші, а тому, що все, до чого доторкалися руки вчителя, його серце, звучало поезією. “
У творах В. О. Сухомлинського не все просто і ясно дається дітям на тарілочці, а в нього і багато логічних питань, фраз, що змушує дитину невимушено шукати відповіді на них. Чому це так? Бо цікаво, доступно і написано з любов’ю.
Учитель, герой і поет
З серцем палаючим Данко
Справжній палкий гуманіст
Щастя творив до останку.
Григорій Орел
Людяність за В.О. Сухомлинським немислима без доброти. Читаючи твори В. О. Сухомлинського, можна із впевненістю сказати, що вони зможуть якнайкраще допомогти виховувати у малят ці риси характеру.
В. О. Сухомлинський увійшов в історію української педагогіки як педагог-гуманіст, творець педагогічної системи, в центрі якої перебуває дитина як унікальна особистість.
Різноплановий та багатоаспектний творчий доробок В. О. Сухомлинського налічує 48 книг, 500 наукових статей, більше як 1500 оповідань і казок для дітей. На початок ХХІ століття вийшло 65 його творів тиражем близько 15 млн примірників. Вони перекладені на 59 мов народів світу. Найбільш відомі книги В. О. Сухомлинського: «Серце віддаю дітям» (видана на 32 мовах світу, має 55 видань); «Народження громадянина»; «Павлиська середня школа»; «Як виховати справжню людину»; «Сто порад учителеві»; «Розмова з молодим директором»; «Книга про любов» та інші.
Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського глибоко вивчається в Україні та багатьох країнах світу. У листопаді 1990 року засновано Українську асоціацію Василя Сухомлинського, цього ж року в Німеччині (м. Марбург) було створене Міжнародне товариство послідовників Сухомлинського, з 1998 року спадщину педагога популяризує Всекитайське товариство прихильників В. Сухомлинського.
– Виховуй
у собі Людину — ось що найголовніше,
інженером можна стати за п’ять років,
учитись на людину треба все життя.
–
Виховуючи свою дитину, ти виховуєш
себе
– Без будь-кого з нас Батьківщина
може обійтися, але будь-хто з нас без
Батьківщини — ніщо.
– Нікчемність
— рідна сестра підлості.
– Розніжені
й розбещені індивідууми формуються
тоді, коли в їхньому житті домінує єдина
радість — радість споживання.
–
Справжня любов народжується тільки в
серці, що пережило турботи про долю
іншої людини.
– Той, хто не знає меж
своїм бажанням, ніколи не стане гарним
громадянином.
– Дитина — дзеркало
родини; як у краплі води відбивається
сонце, так у дітях відбивається моральна
чистота матері і батька.
– Людина
народжується на світ не для того, щоб
зникнути безвісною пилинкою. Людина
народжується, щоб лишити по собі слід
вічний.
– Любов — це насамперед
відповідальність, а потім уже насолода,
радість.
– Совість — це емоційний
страж переконань.
– Роки дитинства
— це насамперед виховання серця.
–
Людина лише тоді по-справжньому дорожить
життям, коли в неї є щось несумірно
дорожче за власне життя.
– Там, де є
суворість і вимогливість жінки, дівчини,
юнак стає справжнім чоловіком.
–
Той, хто по-справжньому любить Батьківщину,
— з усякого погляду справжня людина.
–
Людина така, яке її уявлення про щастя.
–
Егоїзм — першопричина раку душі.
–
Для того щоб виховати справжніх
чоловіків, потрібно виховувати справжніх
жінок.
– Там, де в жінок не розвинуте
почуття честі й гідності, процвітає
моральне невігластво чоловіків.
–
Якщо люди говорять погане про твоїх
дітей — вони говорять погане про тебе.
–
Багато лих мають своїми коренями саме
те, що людину з дитинства не вчать
керувати своїми бажаннями.
– Музика
— це мова почуттів.
– Любов шляхетна
тільки тоді, коли вона сором’язлива.
–
Закоханий у себе не може бути здатний
на справжню любов.
– Перш ніж полюбити
в дівчині жінку, полюби в ній людину.
–
Людина звелася над світом усього живого
насамперед тому, що горе інших стало
її особистим горем.
– Сім’я — це
джерело, водами якого живиться повновода
річка нашої держави.
– Слово —
найтонший дотик до серця; воно може
стати і ніжною запашною квіткою, і живою
водою, що повертає віру в добро, і гострим
ножем, і розпеченим залізом, і брудом…
Мудре і добре слово дає радість, нерозумне
і зле, необдумане і нетактовне —
приносить біду. Словом можна вбити й
оживити, поранити і вилікувати, посіяти
тривогу й безнадію і одухотворити,
розсіяти сумнів і засмутити, викликати
посмішку і сльози, породити віру в
людину і посіяти зневіру, надихнути на
працю і скувати сили душі…
1. Не можна ледарювати, коли всі працюють; ганебно байдикувати, розважатися, коли – ти добре знаєш про це – старші працюють і не можуть дозволити собі відпочинку.
2. Не можна сміятися над старістю і старими людьми це величезне блюзнірство; про старість треба говорити тільки з повагою; у світі є три речі, з яких ніколи не можна сміятися, патріотизм, справжня любов до жінки і старість.
3. Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо зі стариками; не гідно людської мудрості й розсудливості поспішно висловлювати сумнів щодо істинності того, що радять старші; якщо в тебе просяться на язик якісь сумніви, придер ж їх у голові, подумай, розміркуй, а потім спитай у старшого ще раз – спитай так, щоб не образити.
4. Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі… У товариша твого є, а про тебе батьки не подбали: від своїх батьків ти не маєш права вимагати нічого.
5. Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі, – кращий шматочок на столі, смачнішу цукерку, кращий одяг. Умій відмовитися від подарунка, якщо ти знаєш, що в цій речі мати відмовила собі; думка про право на якусь винятковість – це отрута твоєї душі; велике щастя відчувати нетерпимість до цієї отрути.
6. Не можна робити того, що осуджують старші, – ні на очах у них, ні десь на стороні; кожний свій вчинок розглядай з погляду старших: що подумають вони; особливо неприпустимі настирливість, намагання без потреби нагадувати про себе, виставляти напоказ свої домагання: мати і батько ніколи не забувають про тебе; якщо ти не на очах у них, вони думають про тебе більше, ніж тоді, коли ти крутишся поруч; пам’ятай, що в матері і батька є свій духовний світ, вони іноді хочуть залишитися наодинці з собою.
7. Не можна залишати старішу рідну людину одинокою, особливо матір, якщо в неї нема нікого, крім тебе; в радісні свята ніколи не залишай її саму; ти сам – твоє слово, твоя усмішка, твоя присутність – єдина її радість; чим ближчий кінець людського життя, тим гостріше переживає людина горе своєї самотності; залишати одиноким дідуся, старого батька, навіть тоді, коли ти сам уже став старим, – нелюдяно, дико; пам’ятай, що в житті людини настає такий перюд,коли ніякої іншої радості, крім радості людського спілкування в неї вже не може бути.
8. Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради в старших, особливо в діда, не попрощавши ся з ними, не дочекавшись від них побажання щасливої дороги і не побажавши їм щасливо залишатися.
9. Не можна сидіти, коли поруч стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка; не чекай, поки з тобою привітається старший, ти повинне першим привітати його, зустрівшись, а прощаючись, побажати доброго здоров’я; у цих правилах етикету закладено глибоку внутрішню суть – повагу до людської гідності; не вміючи поважати її, ти уподібнюєшся невігласу, який плює у прекрасні хвилі моря; море величезне у своїй величі і красі, і цим ти його не зневажиш, не принизиш, а тільки зганьбиш себе.
10. Не можна сідати до столу, не запросивши старшого; тільки моральний невіглас уподібнюється тварині, що вгамовує свою жадобу сама і боїться, щоб її родич, присутній при цьому, не урвав шматка собі; людська трапеза – це не вгамовування голоду, не фізіологічний акт у ланцюгу обміну речовин; люди придумали стіл не тільки для того, щоб ставити під нього ноги, а на стіл спиратися; за столом відбувається цікаве духовне спілкування людей; якщо ти запросив старшого розділити з тобою трапезу, ти зробив йому велику приємність.
