До дня народження земляка

 1 лютого 1897 року у нашому селищі(тогочасне містечко Архангород Херсонської губернії), над річкою Синюхою народився Євген Маланюк, письменник, публіцист, культуролог, літературний критик.

«Є. Маланюк із найвидатнішого поета української еміграції
перетворився на класика української літератури ХХ ст., його
поезія – не лише крик зболеного серця, а ще і гарт, очисний
вогонь, через який проходить наш народ на нелегкому шляху
до своєї державності й духовності»
М. Ільницький

Ім'я Євгена Маланюка стало широко відомим лише на початку 90-х років минулого століття, через три десятиліття після його смерті. Довгий час творчий доробок цього самобутнього і талановитого поета був під забороною радянської пропаганди, яка причепила йому «ярлик» яскравого представника «українського націоналізму». Насправді ж він лише палко любив свою Батьківщину, за межами якої змушений був прожити більшу частину життя, і «сумно» жартував, що зазнав трьох еміграцій і двох інтернувань. Любов до рідної землі додавала наснаги творити, виливаючи її у динамічних поетичних рядках і публіцистичному слові.

Мій ярий крик, мій біль тужавий,
випалюючи ржу і гріх
Ввійде у складники держави,
Як криця й камінь слів моїх...

Ці рядки стосуються не лише всієї художньої спадщини Є. Маланюка, а й усього неспокійного життя цієї людини. Основні теми творчості – боротьба за національне і соціальне відродження України, за її державність; біль з приводу втрачених політичних здобутків 1917–1920 рр.
Народився Євген Маланюк 1 лютого (20 січня за старим стилем) 1897 року в селищі Архангород, яке розташувалося над річкою Синюхою Херсонської губернії (тепер смт Новоархангельськ Кіровоградської області). Батько Євгена, Филимон Васильович був із багатодітної сім’ї (у діда Василя і баби Євдокії було 22 дітей, з яких залишився лише один син Филимон), працював учителем, а згодом повіреним у містечковому суді, захоплювався просвітницькою діяльністю, був режисером аматорських театральних вистав, співав у церковному хорі, друкувався в часописах, виступав ініціатором відкриття гімназії. Євгенова мати Гликерія Яківна була донькою військового Стоянова, чорногорця з роду поселенців на землях Нової Сербії, заснованої ще за часів цариці Катерини ІІ. «В лінії батька, – згадував пізніше поет,– були чумаки, осілі запорожці, хоч засновники роду, найбільш правдоподібно, прийшли з Покуття...».Пізніше в «Уривку з поеми» поет писатиме:  

Внук кремезного чумака,
   Січовика блідий правнук, –
   Я закохавсь в гучних віках,
      Я волю полюбив державну...

У подальшому таке «інтернаціональне коріння» дало змогу поету тонко відчувати душі інших слов'янських народів, віднаходити однодумців по всьому світу: у Польщі, Чехії, Німеччині, Америці.
Навчався Є. Маланюк в Архангородській початковій школі. Як і його молодші брати, Онисим та Сергій, він відзначався блискучими знаннями. Але лише найстарший із синів – Євген – продовжив здобувати освіту в Єлисаветградському земському реальному училищі. Навчання в підготовчому класі хлопець завершив із відмінними результатами і згодом був звільнений від оплати, що полегшило життя малозабезпеченої сім’ї. Здібний учень стає стипендіатом Єлисаветградського земства. Восьмирічне перебування у стінах закладу (1906–1914), з яким у різні часи пов’язали свої долі відомі єлисаветградці Євген Чикаленко, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Юрій Яновський, Гнат Юра та інші відомі краяни, значно розширило світогляд Маланюка, пробудило в ньому творчі здібності, любов до літератури, живопису, театру.Хлопець непогано малював, а вірші почав писати уже в 11-13 років – спочатку російською, потім українською мовами. З дитинства зачитувався «Словом о полку Ігоревім», віршами Тараса Шевченка, прозою Едмондо де Амічіса та Марка Твена. Молодий поет мріяв про інженерну освіту, що привело його у стіни Петербурзького політехнічного інституту. Здавалося, мрія вже мала здійснитися, однак, як грім з неба, вдарила Перша світова війна. І довелося юнаку вступити до Київської військової школи, яку закінчив 1916 року.

Протягом кількох місяців служить у чині прапорщика в 39-му піхотному запасному батальйоні на території Володимирської губернії (Росія), а з серпня 1916 року у званні молодшого офіцера перебуває в 4-ій роті 2-го Туркестанського стрілецького полку на Південно-західному фронті, потім потрапляє до 2-ої кулеметної роти.

Всеволод Нестайко – «добрий янгол української літератури»

  30 січня -91 рік від дня народження Всеволода Зіновійовича Нестайка

Всеволод Зіновійович Нестайко – найвідоміший сучасний український письменник і казкар, лауреат літературної премії ім. Лесі Українки (за повість-казку “Незвичайні пригоди в лісовій школі”), премії ім. Миколи Трублаїні (за повість-казку “Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків”), премії ім. Олександра Копиленка (за казку “Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя”). А 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури його знамениту трилогію “Тореадори з Васюківки” було внесено до особливого Почесного списку Г.Х. Андерсена як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.Його світ – тонкий візерунок дитячої казки, сплетений із тисячі чарівних образів і найдивовижніших створінь. Його світ – ніби золотаве мереживо сяйва кожного з нових поколінь. Здається, він говорить тими самими словами і малює тими самими пензлями, що й сотні інших письменників і казкарів, але чомусь його творів не можна випустити з рук, не дочитавши до кінця.Переказувати твори Всеволода Зіновійовича — справа абсолютно невдячна, бо в переказі неможливо передати іскристий гумор та захоплюючі пригоди персонажів. Його книги про справжню дружбу і взаємодопомогу, вірність і самовідданість, про уміння знаходити вихід зі складних ситуацій,невтрачаючи при цьому почуття гумору й оптимізму.
Учні нашої школи можуть стати мандрівниками літературного диліжансу “Пригоди в країні книжок Всеволода Нестайка”.У фонді шкільнї бібліотеки представлені книги Нестайка різних видавництв і різних років видання.

      «Тореадори з Васюківки»

Важко знайти в нашій літературі щось настільки веселе, талановите й дотепне, як ця неперевершена книга Всеволода Нестайка. Недаремно «Тореадори з Васюківки» перекладено двадцятьма .
Головними героями повісті є звичайні школяри з села Васюківка — Павлуша Завгородній і Ява Рень. Розбишаку Яву та спокійного домашнього хлопчика Павлушу об'єднує спільне бажання — бути відомими на весь світ. Перші дві частини трилогії розповідає Павлуша, останню Ява Рень. Тут вони стають тореодорами, ловлять іноземних шпигунів, підкорюють Київ, відвідують безлюдний острів поблизу Васюківки разом з Робінзоном Кукурузо. Книга розкриває всі аспекти дружби, взаємодопомоги та довіри один до одного.

      «Дивовижні пригоди в Лісовій школі»

У Лісовій школі з'явився новий учень - скромний розумник Вася Кицин. Новачок намагається влитися в колектив, що дається йому непросто - хулігани дражнять ябедою, хлопці недолюблюють, через те що подобається дівчатам, а тут ще й дивна крадіжка сталася - хтось поцупив коліщатко від шкільного годинника, тож уроки довелося скасовувати. По сліду злочинця йде досвідчений детектив Бровко Барбосович. Та й, зрештою сам Вася Кицин виявляється не тим,ким здається. Таким є сюжет першої оповідки - "Секрет Васі Кицина" "Енелолик, Уфа і Жахоб`як" - знайомить нас з іншопланетними мавпочками Енелоликом та Уфою, що зазнали аварії в чарівному лісі та допомагають відважним друзям Косі Вуханю та Кольку Колючці шукати зниклих однокласників. А ще тут буде Жахоб'як - самотній сором'язливий динозаврик, якому бракує друзів та дитячих забав. Історії Всеволода Нестайка добрі та веселі, вони вчать дружбі та взаєморозумінню, а також боротьбі з власними страхами та непростими ситуаціями на прикладі пригод двох не найбільших чи найвідважніших учнів Лісової школи - їжачка та зайчика, які, проте, завдяки сміливості та розуму, завжди виходять переможцями з небезпечних пригод.

«Найновіші пригоди їжачка Колька Колючки та зайчика Косі Вуханя»

Найновіші пригоди їжачка Колька Колючки та сором'язливого зайчика Косі Вуханя, батько якого є співробітником Науково-дослідного інституту капусти, найвеселіші історії про улюблених героїв казок - все це чекає вашої дитини на сторінках книги. Барвисте видання цікаво також тим, що вперше книгу для дітей ілюстрували ... діти! Прекрасні картинки про їжачка і зайчика намалювали юні художники віком від 6 до 11 років, які брали участь в конкурсі від видавництва.

 

 

«Одиниця з обманом»  

Історія розпочалася з того, що в лісі відкрилася спеціалізована школа з ведмежою мовою викладання і всі батьки пішли записувати в школу своїх дітей. Записали також Косю Вуханя (зайчика) та Колька Колючку(їжачка), які стали справжніми друзями. Спочатку головні герої були боягузами та не впевненими в собі, але потім вони побороли свої страхи й врятували друзів від небезпеки. Адже тільки сміливість і впевненість у своїх силах, допомагає людині подолати всі труднощі та перешкоди. Колько та Вухань в різних життєвих ситуаціях, мужньо знаходили правильне рішення. Дуже добре мати справжніх друзів. Вчителі в лісовій школі дуже хороші і учні ходять на уроки із задоволенням. Адже від вчителя залежить буде його урок подобатися учням чи ні? Якщо вам цікаво в які пригоди потрапляли Кося та його однокласники? Я раджу вам прочитати цю добру і повчальну книгу.

Детальніше: https://www.yakaboo.ua/ua/divovizhni-prigodi-u-lisovij-shkoli-sonce-sered-nochi-prigodi-v-pavutinii.html#tab-reviews

  У цікавих, сповнених гумору повістях та оповіданнях, зібраних у книзі, розповідається про життя учнів молодших та середніх класів. Юні читачі з неослабним інтересом стежитимуть за веселими пригодами часом неслухняних, галасливих, щирих та чуйних дружних хлопчиків та дівчаток. 

 

  

«В Країні Сонячних Зайчиків»

Одного сонячного ранку перед пробудженням Всеволоду Нестайку наснилося, що на його носі сидить живий сонячний зайчик і золотим пензликом малює на його щоках ластовиння. Письменник прокинувся і відчув якусь незвичайну радість і йому страшенно закортіло відразу ж сісти за письмовий стіл і розпочати писати про тих лоскотливих сонячних зайчиків.

 

 

«Супер "Б" з "фрикадельками»

До збірки увійшли повісті "Одиниця з обманом" і "П’ятірка з хвостиком" у новій авторській редакції, а також повість "Супер "Б" з "фрикадельками". У цих творах вирує шкільне життя з його радощами і прикрощами, веселими і сумними подіями. Письменник з великою любов’ю ставиться до своїх героїв, яким притаманні найкращі людські якості: щирість і відданість, здатність до співчуття і самопожертви, готовність прийти на допомогу і вміння дружити.

«Загадка старого клоуна»

Цей пригодницький роман Всеволода Нестайка, який побачив світ 1982 року, перевидається вперше. Автор розповідає про київське шкільне життя вчорашнього сільського хлопчика Стьопи Наливайка, про його друзів із 6-Б та про його фантастичні мандри в минуле і майбутнє за допомогою старшого друга Чака, старого клоуна і чаклуна. Завдяки Стьопі та невгамовному духові козацьких пращурів, що живе в його душі, читач має змогу побачити Київ і киян у різні історичні епохи, починаючи від часів Ярослава Мудрого і закінчуючи ХХ століття

 

 

«Олексій, Велесик і жарт-птиця»

 Це захоплююча розповідь про пригоди маленького хлопчика Олексія та його друзів. Перед героями цієї історії стоїть непросте завдання — перетворити неслухняного капризулю Олексія-Плаксія на гарного малюка Лесика-Веселесика. Досягти мети допоможуть лише дружба, добро і наполегливість. Добрі і яскраві ілюстрації до цієї книги зробила талановита художниця Наталія Бендус-Петровська.

«Пригода в кукурудзі»

 

Прекрасний збірник оповідань визнаного майстра української дитячої літератури Всеволода Нестайка.
Тут і кумедні випадки, і повчальні моменти, й захопливі пригоди.
Як відрізнити правду від брехні?
Як не втрачати здорового глузду у ризикованих ситуаціях?
Як знайти справжньго друга й самому навчитися дружити?
Все це, та ще багато цікавого, юний читач знайде у чудових, веселих оповіданнях Всеволода Нестайка.

Легка, життєрадісна, сповнена доброго гумору книга розповідає про веселі, дотепні пригоди зайчика, їжачка та їхніх однокласників, учнів спеціалізованої музичної лісової школи з ведмежою мовою викладання. Для дітей молодшого та середнього шкільного віку.

Детальніше: https://www.yakaboo.ua/ua/divovizhni-prigodi-u-lisovij-shkoli-sonce-sered-nochi-prigodi-v-pavutinii.html

Бій під Крутами – як це було (відео)

Історична драма Олексія Шапарєва «КРУТИ 1918» 

В основі сюжету стрічки – реальна історія бою на залізничній станції Крути взимку 1918 року, коли чотири сотні українських студентів і гімназистів стали проти багатотисячної російської Червоної гвардії.

Крути. 100 років битви 

Документальний. Троє молодих хлопців, які не тримали зброї в руках, вирушають на вирішальний для країни бій, який закінчиться по-різному для кожного з них. Через 100 років випливають досі не відомі факти про подвиг під Крутами та відповідь на головне питання – що змусило юнаків з усіх усюд і зовсім різних прошарків йти добровольцями воювати за Україну?

Крути: як відрізнити історичну правду від міфу

| Крути – зрада чи перемога? Антивоєнна риторика українського уряду і інформаційна війна більшовицької Росії. Відомі й невідомі сторінки української історії.

100-річний ювілей бою під Крутами. Як склалася доля тих, хто вижив

Від часу бою під Крутами минуло 103 років. Ця битва встигла стати легендою із великою кількістю міфів. Про цю подію зняли документальні фільми, реконструкції, нині у роботі художній фільм. Та історію творять люди. З числа крутян вижило чимало молодих хлопців — Юрій Вороний та Ігор Лоський, зокрема. Ми відшукали їхніх онуків. І на сторічний ювілей спогади про дідів оживають. Історія двох родин — один сюжет.  

Крути | Пишемо Історію

Бій під Крутами. Окрема сторінка української історії, виведена кривавим чорнилом. 

 Крути: бій за незалежність

 

Крути. 100 років битви

Бій під Крутами

У п'ятницю, 29 січня, Україна вшановує пам'ять Героїв битви під Крутами.

Крути – одна з трагічних і водночас легендарних сторінок в історії українських визвольних змагань 1917-1921 років.

Завдяки звитязі та сміливості українських воїнів більшовицький наступ на Київ було зупинено на чотири дні, що дало змогу укласти Брестський мир між Українською Народною Республікою і державами Четверного союзу. Цим документом Україна визнавалась самостійною державою з західним кордоном, що існував між Австро-Угорщиною й Росією до 1914 року. Холмщина і Підляшшя відходили до України. Водночас Договір передбачав встановлення дипломатичних відносин між деякими країнами, повернення військовополонених, обмін цивільних інтернованих, відмову від будь-яких анексій і контрибуцій, негайне відновлення економічних контактів і взаємного обміну товарами.

На виставці «Памʼятай про Крути», організованій в читальному залі гімназії, представлено книги до яких увійшли найрізноманітніші матеріали. Тут є свідчення, спогади учасників бою, статті, виступи видатних особистостей доби Української революції 1917 -1921рр., художні твори, публіцистика різних часів. В представлених документах, в роздумах сучасників осмислюється героїка подвигу юнаків України в ім’я своєї Вітчизни. 

Як відомо, наприкінці грудня 1917 року уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Більшовиків надзвичайно дратувало проголошення Україною самостійності. Спочатку Москва створила окремий «український червоний уряд» зі столицею у Харкові, який фактично оголосив війну незалежній частині держави, а потім направила в УНР і війська – балтійських матросів, червоноармійців-головорізів з Москви, Пітера, Пскова, Смоленська тощо. Подавалося це як «громадянська війна».

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року між Ніжином і Бахмачем на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва під час наступу на Київ військ більшовицької Росії під проводом полковника Михайла Муравйова. З кінця грудня 1917 року загін Першої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького під командою сотника Гончаренка обороняв станцію Бахмач, важливий залізничний вузол на кордоні УНР і РСФРР. 27 січня 1918 до них надійшло підкріплення з Києва – 1-ша сотня новоствореного студентського куреня, складена з добровольців – студентів Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Шевченка), гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком.

Українські війська зайняли оборону біля станції Крути. Вранці 29 січня 1918 розпочався наступ на українські позиції 4-тисячного більшовицького загону петроградських і московських червоногвардійців. Українське військо, якому судилося вступити в сутичку, налічувало близько 300 бійців Студентського куреня, 250 – Першої української військової школи та майже 40 гайдамаків – оце й усе.

Бій тривав до вечора. Завдяки вигідній позиції і героїзму бійців українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім під тиском ворога більшість підрозділів організовано відступили до ешелонів на станції неподалік і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 юнаків, заблукавши у темряві, повернулася до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Наймолодшим полеглим було по 16 років.

На сьогодні вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Загалом у бою під Крутами загинуло з української сторони, за різними оцінками, 70–100 осіб. Втрати бiльшовицьких вiйськ сягали 300 чоловік.

Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі.

В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.

Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність.

На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут».

 

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

 Сьогодні в Україні і світі відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.

Цей День проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни.

 

Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році (Постанова ВРУ від 5 липня 2011), хоч і була однією з шести країн-ініціаторів прийняття оонівського документа. 

Дата 27 січня обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенціма. 

Голокост з давньогрецької перекладається як «всеспалення» й означає систематичне переслідування і знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років. У ширшому розумінні, голокост – систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих. 

Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйони на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Як відомо, одразу після окупації України нацисти розгорнули широку мережу гетто (найбільшим було Львівське), а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення. Одними з найбільших і найвідоміших були розстріли у Бабиному Яру в Києві, але знищення євреїв України було систематичними і повсюдними. 

Світова спільнота цього дня не тільки згадує жертв людиноненависницької політики, але й засвідчує прагнення до боротьби з антисемітизмом, расизмом та всіма іншими формами нетерпимості, які можуть призвести до цілеспрямованого насилля стосовно окремої групи людей.

 Що таке Голокост? 

(за матеріалами посольство Ізраїлю в Україні)

 

Публічне обговорення електронних версій підручників

Цьогоріч Інститут модернізації та змісту освіти Міністерства освіти і науки України започатковує обговорення електронних версій фрагментів підручників з метою покращення якості навчальної літератури.

З 18 січня по 09 лютого 2021 року в електронній бібліотеці https://lib.imz/ o.gov.uaпедагогічні працівники мають можливість познайомитися з фрагментами електронних версій підручників для 4 класу, з 22 лютого по 17 березня 2021 року – з фрагментами електронних версій підручників для 8 класу.

1.«Українська мова та читання» підручник для 4 класу закладів загальної середньої освіти (у 2-х частинах)
2.«Англійська мова» підручник для 4 класу закладів загальної середньої освіти (з аудіосупроводом)
3.«Математика» підручник для 4 класу закладів загальної середньої освіти (у 2-х частинах)
4.«Я досліджую світ» підручник для 4 класу закладів загальної середньої освіти (у 2-х частинах)
5.«Інформатика» підручник для 4 класу закладів загальної середньої освіти
6.«Мистецтво» підручник інтегрованого курсу для 4 класу закладів загальної середньої освіти

 

 

23 cічня-130 років від дня народження Павла Тичини

 

Тичина Павло

Український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.

Народився 23 січня 1891 р. в с. Піски на Чернігівщині. Отримав музичне виховання, грав на флейті, гобої, кларнеті, бандурі, піаніно та ін.

Навчався у Чернігівській духовній семінарії, потім – у Київському комерційному університеті, який не закінчив у зв’язку з революцією. Працював в хорі (спочатку солістом, а потім – диригентом). Згодом – у газеті «Нова рада»(1917), у журналі «Літературний вісник»(1918-1919).

З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. 1943— 1948 рр. — міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

Як поет П. Г. Тичина починав у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка. Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р. Подією величезної ваги в новочасній українській літературі став вихід у світ першої збірки віршів «Сонячні кларнети» (1918), пройнятої сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. Ця книга одразу поставила 27-річного поета поруч із першорядними митцями новочасного українського відродження.

Протягом життя П. Г. Тичини існував постійний і надзвичайний тиск на нього, на його творчу активність. Імпресіонізм і особливий композиційний характер його творів, починаючи зі збірок «Плуг» (1920) і «Вітер з України» (1924), дедалі більше пом'якшується і замінюється спершу риторичними, а далі й абстрактними формулюваннями. Переломною у творчості поета вважається збірка «Чернігів» (1931 р.), яка означила його перехід в число «офіціозних» авторів.

Однак творчість Павла Тичини й після цього не вписується у прокрустове ложе простих схем: його приховане протистояння з тоталітаризмом на цьому не припиняється. Це засвідчують окремі поетичні, літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: «Григорій Сковорода» (1939), «Похорон друга» (1942), «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України» (1943) та деякі інші.

Помер 16 вересня 1967 року у Києві.