Найгостріший спосіб або спроба вирішення виникаючих
протиріч у поглядах, інтересах або цілях наших спільних взаємин може
викликати конфлікт. І добре, коли цей конфлікт можна вирішити мирним,
дипломатичним шляхом. Коли це перестає бути можливим, більш того,
ситуація стає вкрай загрозливою для обох сторін, виникає необхідність
силового рішення проблеми. Це на жаль властиво як для простих людських
взаємин, так і для відносин між цілими спільнотами, державами.
Як
і окремо взята людина, устрій держави не відрізняється. У будь-якої
держави є свій напрямок, свій світогляд, свої сили, коло друзів і
критиків, ряд доступних ресурсів, які вона спрямовує на ті чи інші
потреби. У кожної держави є своя армія, яка переважно використовується
для захисту цього суспільства від небажаних загроз, в слідстві яких може
виникнути важка або невиправна шкода державності, або її народу. Але як
бути, коли держава, з тих чи інших причин, обмежена в силах і засобах, а
конфліктна ситуація розпалюється з загрозливою силою? У слав’ян існує
одна мудрість, яка на російський мові звучить так: «не имей 100 рублей, а
имей 100 друзей». Ця мудрість не виникла з вуст поетів чи прозаїків. Це
просте народне спостереження. Багато хто з нас, з нагоди, активно
використовують цю мудрість, так як допомога друзів може виявитися досить
до речі, особливо в тих випадках, коли нам може загрожувати реальна
фізична небезпека. Так і держави між собою іноді вдаються до допомоги
своїх небайдужих сусідів, товаришів або відвертих друзів.
Тих, хто на практиці реалізує цю
допомогу, називають воїнами-інтернаціоналістами. Вони, з честю і
доблестю своїх батьків і дідів, без перебільшення героїчно стають в
самий центр виниклої гарячої точки і гідно намагаються утримати або
погасити конфліктну ситуацію, яку на даний момент вирішити по іншому
немає ніякої можливості. У сучасному світі це звичайна практика.
Так
було і в часи Великого суспільного утворення - Радянського Союзу, в яке
входило 15-ть республік і яке займало 1/6 частину суші. Радянський Союз
брав участь у багатьох військових конфліктах. Один з останніх, був
конфлікт в Афганістані. Останню колону радянських військ з Афганістану
було виведено 15-го лютого 1989-го року. Участь держави в цьому
військовому конфлікті коштувало нам життя більше чотирнадцяти тисяч
наших солдатів і офіцерів, здоров’я десятків тисяч військових. Будь-яка
війна, як жорно ламає життя безлічі людей. Це жорстока правда.
Поділяючи
всю біль з тими, хто втратив на цій війні своїх рідних і близьких,
дітей і чоловіків, віддаючи данину поваги всім учасникам подібних подій,
офіційно на законодавчому рівні в деяких суверенних державах, утворених
після розпаду СРСР, за даними проекту DilovaMova.com, були встановлені
відповідні пам’ятні дні. У Російській Федерації - це «День пам’яті про
росіян, які виконували службовий обов’язок за межами Вітчизни», який
прийнятий на підставі Федерального закону від 29-го листопада 2010-го
року № 320-ФЗ і відзначається 15-го лютого. В Україні - це «День
вшанування учасніків бойових Дій на теріторії інших держав», який
встановлений Указом Президента незалежної України № 180/2004 від 11-го
лютого 2004-го року і також щорічно відзначається 15-го лютого. Разом з
Росією і Україною цей пам’ятний день відзначається і в Білорусії, де
станом на 2010-й рік проживало близько 30-ти тисяч ветеранів-афганців.
Мета Міжнародного дня дарування книг – надихнути людей по всьому світу
подарувати 14 лютого книгу – бібліотеці, другу, членам родини.
Вважається, що у цей день мають об'єднатися і ті, хто дарує книги, і ті,
хто прищеплює любов до читання.
Адже книга – один із
найцінніших винаходів людства, вона сіє правду, добро, любов; вона дасть
нам відповіді на всі запитання і гарну пораду; навчить жити, любити і
працювати заради щастя народу, заради самих себе і своїх рідних.
Сьогодні
без книги ми не можемо уявити своє життя, бо вона – постійний супутник,
найкращий порадник у всіх життєвих ситуаціях: і для малечі, і для
школяра, і для зрілої, досвідченої людини. Недарма в народі кажуть: «Хто
багато читає, той багато знає».
Частіше заглядайте до скарбниці духовності – книг, із яких б'є невичерпне джерело мудрості!
У горному
глибокому озері жила маленька срібляста рибка. По тому самому озеру
плавав великий білий лебідь з довгою шиєю і могутнім дзьобом. Одного
разу зустрів лебідь рибку і хотів її з'їсти. Стала срібляста рибка
проситися:
— Не їж мене, лебедю, красеню білокрилий, велетню чорнодзьобий!
Сказав тоді лебідь:
— Дістань мені черевички, бо лапи мої у воді мерзнуть. Дістанеш, тоді я тебе не їстиму. Не дістанеш — з'їм.
Швидко попливла рибка по озеру шукати черевички. Кругом побувала, на дно спустилася, ніде черевичків для лебедя не знайшла.
Підпливла тоді до берега під очерет і заплакала. Почула той плач зелена жабка-скрекотушка і питає:
— Рибко срібляста, чого ти плачеш?
Розповіла рибка жабці про своє горе.
— Я тобі допоможу, — сказала зелена жабка, — підожди мене тут.
Залишила рибку між очеретами, а сама на берег виплигнула і заквакала: «Ква-ква, ква-ква, ква-ква!»
Почув це горобчик-молодчик, що сидів на високій вербі, і у відповідь зацвірінчав: «Цвірінь-цвірінь, цвірінь-цвірінь!» Розповіла
жабка горобчикові про біду рибки сріблястої і попросила дістати
черевички. Полетів тоді горобчик-молодчик в садок, де гуляла маленька
дівчинка Наталочка. Як довідалась Наталочка, що лебідь рибку хоче
з'їсти, швиденько принесла горобчикові свої старенькі черевички і
наказала: «Лети швидше, швидше, щоб рибку врятувати!»
Горобчик-молодчик полетів і оддав черевички зеленій жабці-скрекотушці.
Жабка плигнула у воду і подала їх рибці сріб-лястій. Зраділа рибка,
зараз же попливла до лебедя. Черевички ті лебедеві дуже сподобалися, і
він пообіцяв тую рибку сріблясту не чіпати.
Переказала свою подяку срібляста рибка жабці-скрекотушці, жабка — горобчикові-молодчикові, а горобчик — Наталочці.
За матеріалами: Микола Трублаїні. "Про дівчинку Наталочку та сріблясту рибку". Казка. Київ, видавництво «Веселка», 1987, 13 с.
Ігор Миронович Калинець народився 9 липня 1939р. в м. Ходорові на Львівщині. Є автором великої кількості творів. У 1956 р. закінчив середню школу й вступив до Львівського університету. 1961р., закінчивши філологічний факультет Львівського університету, почав працювати в обласному архіві. Творчий доробок І. Калинця становить 17 поетичних збірок, що згруповані в двох циклах: «Пробуджена муза» (9 збірок) і «Невольнича муза» (8 збірок). За громадянську непокору в тематиці віршів був репресований радянською владою: отримав 6 років суворих таборів і 3 роки заслання, які відбув на Північному Уралі і в Забайкаллі. В ув'язненні поет працював токарем і кочегаром. Після повернення із заслання, він працював редактором журналу львівського обласного відділу Фонду культури. У 1991 р. у Варшаві вийшов перший том циклу «Пробуджена муза», а в США — другий том «Невольнича муза». У 1977 році Ігор Калинець був нагороджений премією ім. І. Франка в Чікаго, у 1992 році отримав премію імені В. Стуса, а за книжку вибраних поезій «Тринадцять аналогій» був удостоєний Національної премії України ім. Т. Шевченка. Остання книжка «Слово триваюче» вийшла друком у Харкові в 1997 р.
В автобіографії Ігор Калинець пише: «В ув'язненні працював токарем і кочегаром. Мучився, але не каявся — і радий з того, бо чую, що лишився людиною. Поезія допомагала вистояти і в перший, і в другий періоди. Зумів зберегти усе написане, що теж дивовижно...» Справді, у радянські часи залишатися поетом правди було просто неможливо, а Ігор Калинець не зрадив своїх переконань і своєї батьківщини, завдяки цьому й залишився людиною. До речі, у цьому нас переконують світлі й легкі його твори. Ніколи не скажеш, що їх автор — уярмлена свого часу в'язницею й засланням людина: від його поезії та прози віє чистотою, безпосередністю і навіть дитячою наївністю.
Усе це від любові до своєї донечки, про що ми дізнаємося з розповіді самого Ігоря Калинця: «У таборі на Північному Уралі, де я опинився в 1973 році, я знову взявся до писання. І не тільки для себе (для дорослих), але й для дітей. Моя дочка закінчувала саме другу клясу. І мені (з туги також) хотілося щось і від себе вкласти в душу маленької школярки. Хотілося й собі бути причетним до її виховання, до формування і світогляду, і смаків».
Найперше були віршики про явища природи, про все прекрасне, що є навколо нас, хотілося, щоб донька подивилася на світ з подивуванням. Тому і названо було цей перший цикл "Дивосвіт, або Книжечка для Дзвінки", видана в Києві в 1991 році. Дзвінка — це ім'я коханої видатного карпатського ватажка опришків Олекси Довбуша, пам'ять якого й досі вшановують на Західній Україні. Також ім'ям Дзвінка Ігор Калинець назвав свою доньку.
У поезії «Писанки» поет змальовує образ найдорожчої для кожного людини — мами. А в першій книжечці для Дзвінки — «Дивосвіт» автор оживлює образи Стежечки, Блискавки, Веселки, Диму тощо, примушуючи читача замилуватись красою природи і пробудити любов до неї.
ня 2020 року
виповнюється 102 роки з дня героїчного подвигу, здійсненого трьома
сотнями студентів, який увійшов в історію України як Бій під Крутами.
Героїзм молодих українців довгі роки служить прикладом для багатьох
поколінь. Що саме сталося в 1918 році і чому важливо пам'ятати про це
сьогодні, читайте в матеріалі УНІАН.
Що передувало Бою під Крутами
У грудні 1917 року Раднарком СРСР зажадав від Української Центральної
Ради легалізувати військові загони більшовиків в Україні. У разі
невиконання Ленін і Троцький, що підписали лист, пригрозили оголосити
УЦР такою, що веде відкриту війну. Не дочекавшись відповіді, більшовики
зробили це. Бойові дії розпочалися в середині місяця.
29 січня 2020 року виповнюється 102 роки з дня героїчного подвигу, здійсненого трьома сотнями студентів, який увійшов в історію України як Бій під Крутами. Героїзм молодих українців довгі роки служить прикладом для багатьох поколінь.
Що передувало Бою під Крутами
У грудні 1917 року Раднарком СРСР зажадав від Української Центральної Ради легалізувати військові загони більшовиків в Україні. У разі невиконання Ленін і Троцький, що підписали лист, пригрозили оголосити УЦР такою, що веде відкриту війну. Не дочекавшись відповіді, більшовики зробили це. Бойові дії розпочалися в середині місяця.
За різними оцінками, чисельність війська, яке було готове виступити на боці Центральної Ради, скоротилася з 300 до 15 тисяч. Під час наступу радянської армії бійці УНР нерідко переходили на бік більшовиків або ж проголошували нейтралітет. Це зробило значно несумірним розклад сил, що склався на той момент між сторонами. Бій під Крутами: приклад людського героїзму. Безпосередньо сама битва відбулася 29-30 (16-17) січня поблизу невеликої однойменної залізничної станції. Вона розташовується на території сучасної Чернігівської області в 130 км від Києва. У бою трьом сотням київських курсантів і козаків "Вільного козацтва" (їх було близько сотні) протистояли кілька тисяч бійців Червоної армії, очолюваних Михайлом Муравйовим. Більшовики наступали відразу з двох напрямків - харківсько-полтавсько-київського і курсько-бахмацького. День пам'яті Крут Основною метою битви було зупинення стрімкого наступу більшовиків. Бій українських вояків проти більшовицької армії на станції Крути
затримав ворога на чотири дні. Таким чином добровольці утримали столицю
на час, необхідний для укладання Брест-Литовського миру, який de-facto
означав міжнародне визнання української незалежності.
Втрати сторін
За різними оцінками, втрати української армії на той момент становили до сотні загиблих. Число загиблих з іншої сторони оцінюють приблизно в 300 людей, що викликано, насамперед, чисельною перевагою більшовиків. Імена всіх загиблих з українського боку за більш ніж 100 років встановити не вдалося. Відомі імена близько десятка молодих людей, які віддали свої життя за майбутнє української землі. Пам'ять про Героїв Крут
Незабаром після знаменитого бою Центральна Рада ухвалила перепоховати загиблих у бою під Крутами. Студентів-героїв поховали в Києві на Аскольдовій Могилі. Траурну церемонію тоді відвідав голова Центральної Ради Михайло Грушевський.
Відомий український поет Павло Тичина написав у пам'ять про загиблих героїв вірш, який назвав"Пам'яті тридцяти".
На Аскольдовій Могилі Поховали їх — Тридцять мучнів українців, Славних молодих...
На Аскольдовій Могилі Український цвіт — По кривавій по дорозі Нам іти у світ.
На кого посміла знятись Зрадника рука? Квітне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка...
На кого завзявся Каїн Боже, покарай! — Понад все вони любили Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті З славою святих. — На Аскольдовій Могилі Поховали їх.
КРУТИ 1918 (2019) HD офіційний трейлер фільму
Герої Крут і Незалежна Україна
У 2006 році недалеко від місця бою було відкрито великий пам'ятник. У 2007 році тодішній президент Віктор Ющенко підписав указ про вшанування пам'яті Героїв Крут. Відтоді 29 січня отримало офіційний статус. А у 2012 році на Аскольдовій могилі встановили пам'ятник.Сьогодні в низці міст встановлено пам'ятники і меморіальні дошки на честь Героїв Крут. В пам'ять про Героїв називають вулиці і сквери, а в Києві та Львові - навіть навчальні заклади. Зокрема, ім'я Героїв Крут носять столичний Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації й Львівський державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Щороку 29 січня в Україні проводять пам'ятні заходи на честь подвигу юних героїв.
Найгостріший спосіб або спроба вирішення виникаючих
протиріч у поглядах, інтересах або цілях наших спільних взаємин може
викликати конфлікт. І добре, коли цей конфлікт можна вирішити мирним,
дипломатичним шляхом. Коли це перестає бути можливим, більш того,
ситуація стає вкрай загрозливою для обох сторін, виникає необхідність
силового рішення проблеми. Це на жаль властиво як для простих людських
взаємин, так і для відносин між цілими спільнотами, державами.
Найгостріший спосіб або спроба вирішення виникаючих
протиріч у поглядах, інтересах або цілях наших спільних взаємин може
викликати конфлікт. І добре, коли цей конфлікт можна вирішити мирним,
дипломатичним шляхом. Коли це перестає бути можливим, більш того,
ситуація стає вкрай загрозливою для обох сторін, виникає необхідність
силового рішення проблеми. Це на жаль властиво як для простих людських
взаємин, так і для відносин між цілими спільнотами, державами.
Адже книга – один із
найцінніших винаходів людства, вона сіє правду, добро, любов; вона дасть
нам відповіді на всі запитання і гарну пораду; навчить жити, любити і
працювати заради щастя народу, заради самих себе і своїх рідних.
Шановні читачі!
Розповіла
жабка горобчикові про біду рибки сріблястої і попросила дістати
черевички. Полетів тоді горобчик-молодчик в садок, де гуляла маленька
дівчинка Наталочка. Як довідалась Наталочка, що лебідь рибку хоче
з'їсти, швиденько принесла горобчикові свої старенькі черевички і
наказала: «Лети швидше, швидше, щоб рибку врятувати!»
Безпосередньо сама битва відбулася 29-30 (16-17) січня поблизу невеликої однойменної залізничної станції. Вона розташовується на території сучасної Чернігівської області в 130 км від Києва. У бою трьом сотням київських курсантів і козаків "Вільного козацтва" (їх було близько сотні) протистояли кілька тисяч бійців Червоної армії, очолюваних Михайлом Муравйовим. Більшовики наступали відразу з двох напрямків - харківсько-полтавсько-київського і курсько-бахмацького. День пам'яті Крут 