На допомогу п'ятикласникам.Євген Гуцало

Сім'я дикої качки. Гуцало Євген

Добре дихалося зранку в старому дубовому лісі. Повітря пахло зволоженим листям, воно голубіло між стовбурами, і далина над верхівками дерев була кришталево чиста, кришталево дзвінка. Юрко йшов по стежині, що пролягала між заростями кінського щавлю, що світилася білим піском поміж великими, із тремткими краплинами в жолобках, лопухами, і в його душі було так само ранково й прохолодно, як у літньому лісі. Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити. Вудочка, як великий промінь, лежала на його плечі, вудочка обіцяла йому такі радощі, що в передчутті їх Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати.
Він не втримався, щоб не крикнути. "А-а-а!" — легко й сріблисто вирвалося з його грудей, покотилося колесом по стежці й погасло в гущавині попереду. Ліс на хвилю заслухався, а потім зразу і збайдужів. "А-а-а!" — вже лункіше крикнув він, і тепер навколишня тиша немов кинулася стрімголов увсібіч, перелякана і тремтяча. "А-а-а!" — закричав на повні груди хлопець, і голос, неначе вибух, порскнув угору й по боках, а Юрко зостався в пустці, яка все збільшувалась, бо грім одкочувався все далі й далі, поки весь ліс не перетворився на величезну пустку.
В дзеркало ріки дивилось і не могло на себе надивитись небо. Юрко закинув вудочку, і поплавець хитнувся посеред блакиті. На нього зразу ж сів метелик, з жовтими плямами на крильцях, і довго сидів, поки по воді не побіг вітерець і не поніс того метелика геть-геть на середину. Як добре, як щасливо було Юркові!
Гуп-гуп-гуп! — почулося за спиною, і всі його думки розлетілися, як сонячні зайчики. Він озирнувся — й не помилився в своїх передчуттях: Тося таки прийшла слідом за ним, як і обіцяла звечора. Він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови, а вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. Тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що Юрко стріне привітно, а він...
Отак довгенько не розмовляли. Хоч хлопець уже й перестав гніватись, але все ще не обзивався до Тосі. А вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер дедалі почувала себе ніяково й пригнічено. Її засмучувало й те, що Юрко нічого не зловив. Якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились.

День Соборності України

22 січня, у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, відзначається День Соборності України,якому присвячена книжкова виставка , відкрита у читальному залі нашої школи.Відвідувачі бібліотеки мають можливість переглянути підготовлену   виставку з актуальних питань історії України.

 Документ про об'єднання УНР і ЗУНР був проголошений на масовому віче, яке проходило на Софійській площі Києва 22 січня 1919 року за участю представників республік - Лонгіна Цегельського (державний секретар внутрішніх справ уряду ЗУНР) та Володимира Винниченка (глава Директорії УНР).

Це свято офіційно встановлене у 1999 році, враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання УНР і ЗУНР для утворення єдиної (соборної) української держави. У 2011 році День Соборності поєднали з Днем Свободи, що раніше відзначався 22 листопада, під назвою «День Соборності і Свободи України». Однак 2014 року Указом Президента Петра Порошенка свято було відновлено як День Соборності України.

У сучасному українському національному календарі дата 22 січня посідає одне з провідних місць і має глибокий символічний зміст: одвічної мрії українців на вільне життя в самостійній соборній незалежній державі. 22 січня 1918 року Універсалом Центральної Ради було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Роком пізніше, 22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки (об’єднання) українських земель, в єдину Україну, стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу. У тексті Акту Соборності утверджувалось: «Однині на всіх землях України, розділених віками – Галичині, Буковині, Закарпатській Русі і Наддніпрянській Україні – буде одна, велика Україна. Мрії, для яких найкращі сини України жили і вмирали, стали дійсністю. Однині повіки буде одна, самостійна Українська Народна Республіка». Однак об’єднання України відбулось суто символічно: вже через кілька тижнів після проголошення Акту злуки більшовики захопили Київ, пізніше поляки окупували Східну Галичину, а Чехо-Словаччина - Закарпаття.
Перше святкування Соборності відбулось 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час - автономній республіці Чехо-Словаччини. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація місцевого населення, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю згадати події 20-річної давнини.
Яскравим проявом єдності, волі українського народу до свободи, став «живий ланцюг», організований патріотичними силами 21 січня 1990 року з нагоди 71-ї річниці проголошення Акту Злуки. Мільйони тоді ще радянських українців узялись за руки від Києва до Львова, відзначаючи День Соборності. З того часу в Україні «живі ланцюги» створювались неодноразово, символізуючи єдність (соборність) українського народу, а День Соборності наразі відзначається на державному рівні вже щорічно.

День пам’яті захисників Донецького аеропорту

Сьогодні, 16 січня, Україна неофіційно з ініціативи самих кіборгів відзначає День пам’яті захисників Донецького аеропорту – військовослужбовців, добровольців, медиків і волонтерів, які спільними зусиллями 242 дні утримували оборону на території цього об’єкту інфраструктури на північному заході Донецька.

Близько 03:00 ночі 26 травня 2014 року в аеропорт зайшли десятки озброєних бойовиків, які зажадали від військових покинути внутрішній периметр ДАП. Підтримку терористам надавали підрозділи “кадировців”. ЗСУ провели стрімку спецоперацію із зачистки аеропорту із застосуванням снайперів і авіації.

Після цього почалася затяжна й виснажлива оборона рубежів і об’єктів.
Фінальна фаза оборони ДАП стартувала 13 січня 2015 року. До цього часу в результаті постійних масованих танкових і артобстрілів з боку бойовиків звалилася диспетчерська вежа, зображення якої стало символом оборони аеропорту. У період 19-22 січня бойовики, скориставшись перемир’ям для евакуації своїх убитих і поранених, замінували перекриття будівлі і підірвали їх.
За офіційними даними, під час оборони ДАП загинули більше 200 військових. За останні кілька діб оборони ДАП загинули 58 бійців, переважно в результати фінального обвалення плити другого поверху.
Оборона ДАП тривала всього на тиждень менше, ніж оборона Севастополя від фашистських загарбників під час Другої світової війни, і значно довше, ніж оборона Брестської фортеці. У цій гарячій точці в різний час працювали спецпризначенці 3-го окремого полку, десантники 79-ї, 80-ї, 81-ї та 95-ї бригад, “міхи” з 93-ї і 57-ї бригад, військові 90-го аеромобільного і 74-го розвідувального батальйонів, бійці батальйону Дніпро-1, добровольці Правого сектора і багато інших.

ДАП і околиці як і раніше знаходяться в зоні ефективного вогневого контролю ЗСУ.

На допомогу 6-класникам

Ігор Калинець, "Хлопчик-Фiгурка, який задоволений собою" (казка)

 

Ганнуся поверталася додому трамваєм. Була пізня осіння пора, вікна запотіли, і на них можна було пальчиком намалювати що завгодно. То й дівчинка не втрималася:
Крапка, крапка,
дужок пара:
очі це
без окулярів.
Риска вниз –
то є ніс,
а під ним
риска – рот:
риска груба
чи тонка –
приховала
язика.
От.
Потім коло
і два вуха –
голова без капелюха.
А від кола
аж додолу
роздвоїлась
довга тичка:
ноги це без черевичків.
Трохи вище
із боків
палки дві –
руки це
без рукавів.

Акція «16 днів проти насильства»

Соціальна акція «16 днів активності проти гендерного насильства» – щорічна міжнародна кампанія, яка починається 25 листопада, у Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок, і триває до 10 грудня – Дня прав людини.

Міжнародна спільнота щорічно підтримує акцію „16 днів проти насильства”. Тисячі громадян та сотні державних і громадських організацій з більш ніж 100 країн світу активізують з 25 листопада по 10 грудня свої зусилля заради об’єднуючої мети: збільшити розуміння та обізнаність про всі форми насильства у співвітчизників, створити в конкретному регіоні соціальний простір, вільний від насильства.
Офіційно цей день був оголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 1999 році, але відзначатися він почав з 1981 року в пам’ять про трагічну загибель трьох сестер Мірабаль, які були жорстоко вбиті під час диктатури домініканського правителя Рафаеля Трухільо у 1960 році.
Щорічна акція „16 днів проти насильства” ініційована Першим всесвітнім інститутом жіночого лідерства 1991 року. Власне тоді визначився зв’язок між насильством стосовно жінок та правами людей. Дати акції символічно наголошують на цьому зв’язку:25 листопада – Міжнародний день проти насильства щодо жінок, 10 грудня – Міжнародний день прав людини.
У цей шістнадцятиденний період входять й інші важливі для демократичної спільноти дати: 1 грудня – Міжнародний день боротьби зі СНІДом, 2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством, 3 грудня – Міжнародний день інвалідів, 5 грудня – Міжнародний день волонтера, 6 грудня – річниця інциденту в Монреалі.
Таким чином, майже кожний день від 25 листопада до 10 грудня означений фактами та аргументами стосовно того, що будь-які форми насильства (у громадській чи приватній сферах) є порушенням прав людини.
Україна приєдналася до акції “16 днів проти насильства” 2001 року. Через рік заходи та ініціативи акції, проголошеної другим Всеукраїнським конгресом жінок, пройшли вже у 20 регіонах України, об’єднали 75 всеукраїнських громадських організацій та широке коло представників державних структур.
Цього року Міністерство соціальної політики у співпраці з UNFPA Україна у рамках програми „Комплексний підхід до вирішення проблеми насильства щодо жінок та дівчат в Україні”, яка реалізується за підтримки урядів Великої Британії, Канади та Естонії, розпочинає нову хвилю кампанії „Розірви коло”. Ціль кампанії: підвищити нетерпимість суспільства до домашнього та гендерно зумовленого насильства.

В рамках інформаційної кампанії у новому відеоролику „Розірви коло” демонструється, як із покоління в покоління герої передають один одному сувій, що символізує усталені виправдання насильства у формі українських прислів’їв та приказок. Такий зв’язок крізь час поколінь підкреслює вкоріненість проблеми.

Інформаційна кампанія „Розірви коло” закликає усе суспільство до активних дій і нульової толерантності до насильства, яке немає виправдань при будь-яких обставинах. Правда завжди одна: якщо він любить, то ніколи не вдарить; зробити боляче - це не прояв симпатії; твоя "хата не скраю" - ти можеш допомогти.

Блукало лихо по землі...

1932–1933 роки. Україна. Радянський Союз здійснює масштабний злочин геноциду українців. Більше 7 мільйонів жертв. Вимерлі від голоду села та колективна психологічна травма тих, хто вижив. Роки замовчування та брехні.

Сьогодні Україна — суверенна та незалежна держава, а ми, її народ, обираємо шлях, яким наша країна йтиме в майбутнє. Та лише знаючи історію, досліджуючи та аналізуючи її, ми зможемо протистояти ненависті, обстоювати права людини та запобігати будь-яким проявам нетерпимості.

Національний музей Голодомору-геноциду — центр вшанування пам’яті жертв Голодомору та єдиний національний музей історії геноциду українців підготував освітні, виставкові, наукові проекти до 86-их роковин цього злочину.
 Історична правда про Голодомор:
 http://www.istpravda.com.ua/themes/holodomor/

https://holodomormuseum.org.ua/osvitnije/golodomor-zernyata-nadii/

Про загиблих від Голодомору українських дітей нагадує відео інформаційної кампанії Українського інституту національної пам’яті «Пам’ять, що рятує: голоси правди».
Тендітна дівчинка серед хлібного поля. Тулить до грудей колоски.
«Тобі не холодно?», — питає хлопчик-ровесник із сьогодення.
«Ні. Бо ти прийшов. Ти приніс мені яблуко? Люди завжди приносять мені яблука», — довірливо відповідає дівчинка.
А за кілька секунд це яблуко посеред вогників свічок лягає до ніг бронзової дівчинки з колосками – пам’ятника усім дітям, які загинули в роки Голодомору.

1933: Жорна голоду - фільм про Голодомор
"...Як Вітя помирав, я гарно пам’ятаю. Мама варила картоплю в чугунку, вже весна була. Така маленька картопля, тільки зав’язалась, мов голубине яйце. І вона вже майже закипіла, пінкою вже взялась. Вітя лежав і весь час казав: "Мамо, їсти хочу, мамо їсти хочу…"Вона йому:" Вітюша, зараз закипить, я принесу. Ще хвилинку..." Принесла, а він вже помер.. Мати все життя потім повторювала, як щоб я на дві хвилини раніше принесла, Вітя б жив..." Документальний фільм "Жорна" присвячений подіям 1932-33 років у Харківській області. У стрічці говорять тільки старики – діти тих часів. Жодного голосу за кадром. Жодних коментарів, висновків. Жодної політики. Тільки спогади свідків та цитати з архівних документів.
 

Режисер і автор сценарію Анна Гін:

"Коротко: коли відкрили вільний доступ до архівів, я, як журналіст, полізла читати. Документи вразили. Накази, рознарядки, описи. Харківська область. Тут, навколо. Поруч. Сотні свідчень про злочини. Тисячі людських життів. 

Далі було усе логічно і очевидно. Треба їхати. Шукати, знімати, записувати. Навіть якщо це 1925-й рік народження – можуть щось пам’ятати, розповісти... І ми поїхали".
Знімальна група проїхала три з половиною тисячі кілометрів, об’їхала усі 30 районів Харківської області, відзняла 17 годин відео. Слово "Голодомор" у фільмі не звучить жодного разу.
Фільм вийшов у 2008 році на харківському каналі ОТБ.

 На початку 30-х у містах Радянської України базувалися консульства країн Заходу. Дипломати чи не щотижня надсилали офіційні депеші з тривожними повідомленнями про голод у більшовицькій Україні. А іноземні інженери, які працювали у Харкові, навіть зафіксували результати голоду на фотоплівку. Однак, із європейських столиць жодної офіційної заяви на підтримку українців у 30-ті так і не пролунало. Світлини ж із жертвами масового голоду в західній пресі надрукували вже після Другої Світової війни. Чому світ не помічав масштабної трагедії посеред Європи і що про це сьогодні говорять західні історики? Як селянину з Донбасу вдалося сфотографувати злочини співробітників «НКВД»? Та чому українцям не варто розвивати комплекс жертви? Про все це у документальному проекті Радіо Свобода.

 «Зернятко надії» —  збірка віршів та оповідань про Голодомор для наймолодших, яка побачила світ у 2011 році у видавництві «Свічадо». Її упорядкувала активіст Спілки української молоді, редактор дитячого журналу «Крилаті» і мама чотирьох дітей Людмила Юрченко. Більшість творів, зібраних тут, побудовані на принципах казкотерапії, вчать допомагати тим, хто потребує, співпереживати, любити. Видання схвалило Міністерство освіти і науки для використання у школах, однак досі мало хто з учителів знає про існування такої збірки.

Проте цю книжку варто читати не лише в школі, але і всією родиною. Так само, як і не боятися відверто обговорювати з дітьми найгостріші питання. Замовчування лише поглиблює психологічні комплекси — і на рівні особистості, і на рівні нації, кажуть психологи. «Тема Голодомору є дуже складною не тільки для дітей, а й для дорослих. Вона тяжка і болюча, але водночас є дуже важливою у віднаходженні власної національної ідентичності українця. Якщо її замовчувати, то активізованим є лише колективне несвідоме (генетично переданий історичний та релігійний досвід народу), що посилює найпотаємніші страхи як окремого індивіда, так і нації в цілому. Осмислення ж цього досвіду дозволяє послабити неусвідомлені невротичні реакції і спрямувати розвиток нових поколінь у конструктивному руслі», — пише Людмила Гридковець у післямові до «Зернятка надії».

День української писемності та мови

Цього року День української писемності та мови на офіційному рівні святкують 22-й раз. Ще у 1997-ому він був встановлений Президентом України Леонідом Кучмою.
Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – день вшанування преподобного Нестора-літописця. Адже дослідники вважають, що саме з його праці починається писемна українська мова. Колись навіть дітей віддавали до школи саме у цей день, після служби у церкві, де молились та просили у Нестора-літописця аби благословив майбутніх учнів. Це й не дивно, адже преподобний здобув всесвітню славу. Принесла її праця всього життя Нестора-літописця, котрий взяв участь у літописанні Київської Русі і залишив світу неоціненний скарб – «Повість минулих літ».
Нестор-літописець був священнослужителем Києво-Печерської лаври та літописцем. Його мощі досі знаходяться у Києві, в печерах лаври.
Цікавий факт про літописця: у 80-х роках судмедексперти провели дослідження мощів святого і склали його ймовірний портрет, звідти ми і дізнались, як він насправді виглядав.
Щорічно, у цей день, 9 листопада, відбувається урочисте покладання квітів до пам’ятника Нестора-літописця. Також з 2000 року існує надзвичайно цікава традиція всеукраїнського масштабу – радіодиктант. По Українському радіо у цей день проводять диктант, у якому можуть взяти учать всі бажаючі.
Не обійшлось і без змагань: у цей день щорічно стартує конкурс Петра Яцика, в якому за першість змагаються знавці української мови з усього світу, а кількість учасників вимірюється у мільйонах.

20 цікавих фактів про українську мову:

1. Двоїна – втрачена ознака української мови, про яку сьогодні мало хто знає. Наприклад, казали не «два слова», а «дві слові». Двоїну примусово вилучили у 1933 році, задля знищення рис української мови, які відрізняли її від російської.
2. В українській мові існує три форми майбутнього часу: проста, складна і складена.
3. У 1918—1920 роках українська мова була офіційною мовою Кубанської Народної Республіки. Так, значно ширшими були межі поширення української мови раніше. Слід лише поглянути на мовну карту 1871 року, де солов’їна розлітається «Від Сяну до Дону».
4. Українська мова тісно пов’язана зі старослов’янською — спільною мовою предків всіх сучасних слов’ян. І так, слов’яни – це мовна група, тобто країни, які об’єднує перш за все мова.
5. За доведеними результатами дослідження вченого В.Кобилюха, наша мова сформувалась ще Х-IV тисячоліттях до нашої ери. Тож походження багатьох слів слід шукати в санскриті, а не в російській, німецькій, турецькій, грецькій та інших мовах. Адже вони виникли значно пізніше за українську
6. Надавати усім словам зменшувально пестливу форму – це мабуть не тільки особливість мови, а й особливість нашого народу. Навіть державний гімн містить пестливі слова типу «сторонці». Та що там, навіть «воріженьки» у нас звучить надзвичайно лагідно.
7. Попри пестливе звернення до воріженьків, українці все ж сильний народ, який вміє за себе постояти. Про це свідчить словник синонімів, у якому найбільше синонімів, аж 45, має слово «бити».
8. Найбільша кількість слів в українській мові починається з літери «П». Найменш уживаною виявилась літера «Ф». У більшості випадків, слова які починаються з цієї літери, запозичені з інших мов. А ви ніколи не помічали, як старенькі люди вимовляють замість «Ф» – «ХВ»? (фіртка – хвіртка, фанера – хванера, Федір – Хведір).
9. 7 відмінків іменника, до яких ми звикли, вирізняють українську мову серед східнослов’янських. Сьомий, кличний відмінок, існує лише в граматиці древніх мов: латині, грецькій та санскритській граматиці.
10. В українській мові дві букви «г». Раніше, одна із них, яка позначається як «ґ», була вилучена з уживання, але в 90-ті роки знову увійшла в українську мову.
11. Назви всіх дитинчат тварин в українській мові відносяться до середнього роду.
12. Починаючи з вісімнадцятого і до дев’ятнадцятого століття в українській мові використовувалося до п’ятдесяти різних систем письма! Тому за кількістю орфографії українська мова перевершує навіть найскладнішу – монгольську.
13. В кінці шістнадцятого — на початку дев’ятнадцятого століть в Україні використовувалася система письма під назвою «козацький скоропис», у якій написання деяких букв відрізнялися від прийнятих у кирилиці.
14. Українська мова має напівофіційний статус в США (округ Кук штату Іллінойс). До округу входить Чикаго разом з передмістями. А українська мова була обрана як одна з найбільш вживаних мов у даній місцевості.
15. В українській мові й донині збереглися назви місяців з давньослов’янського календаря. Частково вони присутні й у інших слов’янських мовах, чого не скажеш про російську.
16. Найдовше слово в українській мові – «дихлордифенілтрихлорметилметан». Назва хімікату для боротьби з шкідниками складається аж з 30 літер!
17. Сучасна українська мова налічує близько 256 тисяч слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються до сьогодні.
18. Івана Котляревського не дарма вважають основоположником нової української мови.Офіційно вважається, що саме після видання його «Енеїди», наша мова була прирівняна до літературної.
19. Значна кількість вживаних до сьогодні українських слів та мовних коренів прийшли до нас ще з часів трипільської культури, про що свідчать топографічні назви, народні пісні дохристиянських часів та значний слід у древньоіндійській мові — ведичному санскриті, джерела якого дійшли до нас з давнини у 5 тисяч років.
А ще, українську мову за останні 4 століття намагались вбити аж 134 рази! Не вірите? Детальніше про безсмертну солов’їну можете прочитати за посиланням: http://vsviti.com.ua/interesting/society/70620

20 влучних цитат про мову:

1. Мова росте елементарно, разом з душею народу. (І.Франко)
2. Мова – це наша національна ознака, в мові – наша культура, сутність нашої свідомості. (І.Огієнко)
3. Поки жива мова в устах народу, до того часу живий i народ. I нема насильства нестерпнiшого, як те, що хоче вiдiрвати в народу спадщину, створену незчисленними поколiннями його вiджилих предкiв. (К.Ушинський)
4. Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку 
ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу. (Л.Костенко)
5. Скільки української мовної території, стільки й української державності. (І.Заєць)
6. Мова – це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров – умре нація. (Ю. Дзерович)
7. Доля української мови – то є водночас й доля української держави й нації. (І.Лосєв.)
8. Мова народу, народності чи діаспори — то генетичний код національної культури, запорука самобутності та самозбереження. (В. Овсянико-Куликовський)
9. Мова – втiлення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любiмоïï, вивчаймо ïï, розвиваймо ïï! Борiмося за красу мови, за правильнiсть мови, за приступнiсть мови, за багатство мови… (М.Рильський)
10. Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів.(В. Голобородько)
11. Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш. (Народна мудрість)
12. Рідна мова – мати єдності, батько громадянства і сторож держави. (М.Даукша)
13. Птицю пізнати по пір’ю, а людину по мові. (Народна мудрість)
14. Стан державної мови, рівень володіння нею, поширеність у різних сферах життя – усе це показник цивілізованості суспільства. (О.Пономарів)
15. А мова – це душа народу, народ без мови – не народ. (В.Сосюра)
16. Рідна мово, без тебе ніхто я, мов відірваний вітром листок. (П.Перебийніс.)
17. Коли забудеш рідну мову, забудеш душу ти свою. (В.Сосюра)
18. Коли в огонь живої мови чуття святого надаси, ти станеш лицарем краси, і визволення, і любові. (М.Вороний)
19. Щоб мова тобі повністю відкрилася, маєш бути залюбленим в неї. (О. Гончар)
20. Мова – це глибина тисячоліть. (М. Шумило)