Ліна
Костенко. Вірші для дітей
Ліна Костенко - душа українського народу. Дуже багато гіркоти в її творах, багато болю за Україну, немло критики і аналізу. Але багато і краси, любові та світла.Дитячі вірші: веселі, образні, цікаві. Треба читати і вчити їх усі, бо важливо бачити красу світу через призму рідної мови.
УСЕ МОЄ, ВСЕ ЗВЕТЬСЯ УКРАЇНА
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
СПИНЮСЯ Я
Спинюся я
і довго буду слухать,
як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом —
по гарячому сліду...
Розбігайтесь, людоньки, хто кудою...
Розбігайтесь, людоньки, хто кудою!
Горобець із білою бородою
Що за диво дивнеє? На віку
вперше бачу бороду отаку.
Може, він старійшина чи мудрець?
Може, він заслужений горобець?
Ні, несе у дзьобику він пір'їнку.
Пригодиться діточкам на перинку.
Сю ніч зорі чомусь колючі...
Сю ніч зорі чомусь колючі,
Як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала в кручі,
Сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку:
— Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
А сьогодні вже восени!
БУЗИНОВИЙ ЦАР
ТЕЛЕГРАМА-БЛИСКАВКА
Вночі за вовчими ярами
зайці давали телеграми.
І прочитала так сосна:
«Чекайте квітами Весна».
ПОЛЬОВІ ДЗВІНОЧКИ
Піднімає джміль фіранку.
Каже: — Доброго вам ранку!
Як вам, бджілко, почувалось?
Чи дощу не почувалось?
Виглядає бджілка з хатки:
— У дзвіночку добре спатки.
Цей дзвіночок — як намет.
Тільки дощ — як кулемет.
ЧАРОДІЙНЕ СЛОВО
Хлоп'я у полі стежкою прошкує.
Метелик білий в маки залетів.
Чорненький котик в снопиках мишкує,
вони такі під сонцем золоті!
Він ловить шурхіт, шелест, шарудіння,
хапає снопик лапками двома.
А миша знає слово чародійне,
і він її ніколи не спійма.
БАБУСЯ-ЯГУСЯ
Сьогодні ця паличка буде чарівна.
Це жаба не проста, це жаба-царівна.
Он котик-воркотик, он Баба-Яга
між добрих людей на мітлі сновига.
Одне ж бо дівчатко, як біле гуся,
сказало їй раптом: — Бабуся-Ягуся.
А баба як тупне на нього ногою!..
Ото щоб Ягу називало Ягою.
СУНИЧКИ
Пiд маленькими яличками
У смарагдовiй травi
Лiто виросло суничками —
То по однiй, то по двi.
Ой, сестриченько-яличко,
Ти не дряпай моє личко,
Я суничок назбираю
Жменьку мамi i собi!
СОЛОВЕЙКО ЗАСТУДИВСЯ
Дощик, дощик, ти вже злива!
Плаче груша, плаче слива.
Ти періщить заходився,
соловейко застудився.
А тепер лежить під пледом,
п'є гарячий чай із медом.
ГОРОБЕЦЬ IЗ БIЛОЮ БОРОДОЮ
Розбiгайтесь, людоньки, хто кудою!
Горобець iз бiлою бородою!
Що за диво дивнее? На вiку
Вперше бачу бороду отаку.
Може, вiн старiйшина чи мудрець?
Може, вiн заслужений горобець?
Нi, несе у дзьобику вiн пiр'ïнку.
Пригодиться дiточкам на перинку.
ЗДИВОВАНI КВIТИ
Сю нiч зорi чомусь колючi,
Як наляканi ïжачки.
Сю нiч сойка кричала в кручi,
Сю нiч ворон сказав: "Апчхи!"
Сю нiч квiтка питала квiтку:
— Що ж це робиться, поясни?
Тiльки вчора було ще влiтку,
А сьогоднi вже восени!
ВЖЕ БРАМИ ЛІТА ЗАМИКАЄ ОСІНЬ...
Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп.
Цвіркуни й перепілочки припинили концерт.
Чорногуз поклонився лугам і садам.
Відлітаючи в Африку, пакував чемодан.
Де ж ти, літо, поділось, куди подалось?
Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, ось.
Осінь брами твої замикала вночі,
погубила у небі журавлині ключі.
ДІД РЕВИЛО
Вікно. Туман. І гілка горобини.
Із ночі груш нападало в траву.
І дід Рєвило ходить без торбини,
тому що я сьогодні не реву.
Город і поле. Довжик і стернисько.
Кудлатий пес біжить, як сіроман.
Літає голуб, і чомусь так низько.
Мабуть, крило поважчало. Туман.
Візьму я пензель і паперу клапоть
і намалюю всю цю акварель.
Туман і мжичка. І не можна плакать,
бо дід Ревило в торбу забере.
ОСІННІ ХМАРИ, СІРІ, ЯК СЛОНИ
Великі хмари холодом нагусли.
Червоне листя падає в гаю.
Летять у вирій дуже дикі гуси,
а я слонам привіт передаю.
ЛІС НА СВІТАНКУ
Ростуть опеньки у тумані
серед сосонок та беріз.
В жабо й атласному каптані
стоїть грибочок, як маркіз.
І сіє дощ дрібнесенький.
Оце уже грибнесенькии!
БIЛОЧКА ВОСЕНИ
На гiллячках, на тоненьких,
Поки день ще не погас,
Сироïжки та опеньки
Бiлка сушить про запас.
Так нашпилює охайно,
Так ïх тулить на соснi
I мiркує: а нехай-но
Ще побудуть тут менi!
Поки днi iще хорошi,
Поки є iще тепло,
А як випадуть порошi,
Заберу ïх у дупло.
"Буде холодно надворi,
Снiг посиплеться з дубiв,
Буде в мене у коморi
Цiла в'язочка грибiв!
Але бiлочцi не спиться.
Дятел тукає: тук-тук!
Щоб не вкрала ïх лисиця
Або хитрий бурундук."
МУРАШКИ ДУМАЮТЬ ПРО ЗИМУ
Знайшов мурашка гарну бадилину.
Везе-везе... везе-везе...
I так, i сяк, i вгору, i в долину! —
Така важка, нiяк не доповзе.
Прийшла на помiч рiзна комашина,
Ще й коника гукнули стрибунця.
Три днi, три ночi царство мурашине
Рубало бадилинку на дровця.
БЕРЕЗОВИЙ ЛИСТОЧОК
Іще не сніг і навіть ще не іній,
ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць — ліс такий осінній,
куди не ступиш., все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
то пробіжить невидимий їжак...
БАБА ВIХОЛА
Баба Вiхола, сива Вiхола
На метiльнiй мiтлi приïхала.
В дверi стукала, селом вешталась:
— Люди добрiï, дайте решето!
Ой просiю ж я бiле борошно,
Бо в полях iще дуже порожньо.
Синi пальчики — мерзне житечко.
Нема решета, дайте ситечко!
Полем ïхала, в землю дихала
Баба Вiхола, сива Вiхола...
ЗАЯЧИЙ КАРНАВАЛ
Вiтре, вiтре, ти не вий!
У звiряток рiк Новий.
Зорi свiтять на ялинцi.
Дiд Мороз принiс гостинцi.
Прометем собi дорiжки.
Потанцюємо хоч трiшки!
Маски зробим з будякiв.
Налякаємо вовкiв!
ЗИМОВІ ГОРОБЦІ
Ріка заснула в берегах.
Село сотається димками.
Як чорні черги у снігах,
стоять похнюплені паркани.
