пʼятниця, 20 травня 2016 р.

На допомогу 5-тикласникам ! Пауль Маар "Машина для осуществления желаний, или Субботик возвращается в субботу"


Пауль Маар (нім. Paul Maar) (нар. 13 грудня 1937, Швайнфурт) — популярний німецький дитячий письменник, драматург, ілюстратор, автор понад 50 творів. Лауреат Німецької премії дитячої літератури, Австрійської державної премії, премії братів Грімм, премії Е. Т. А. Гофмана, премії Фридриха Рюкерта.

У дитинстві рано втратив матір і жив у діда в м. Терес на півночі Баварії. Вчився у Швайнфуртівській гімназії, згодом в академії мистецтв у Штутгарті, вивчав живопис і мистецтвознавство. Згодом працював оформлювачем сцени і сценічним фотографом у театрі замку Масбах у Франкфурті, відтак упродовж 10 років викладав мистецтвознавство. З 1976 року присвятив себе письменницькій праці. Мешкає у Бамберзі. Перша книжка Пауля Маара «Собака з татуюванням» (1967) — збірка оповідань. У 1973 році світ побачив найвідоміший герой Маара — Суботик, також відомими стали Маленький Кенгуру та пан Белло.
 Суботик — дивне створіння з п'ятачком, рудим волоссям і численними цятками на обличчі. Він з'являється у суботу після певного каламбурного співпадіння назв інших днів тижня із подіями в ці дні. Таке трапилося з сором'язливим паном Пляшкером, якому Суботик став за сина. Пан Пляшкер не відразу може щось вдіяти з його вигадками, однак з'ясовується, що, не реагуючи на вимоги і накази, він відразу виконує будь-яке прохання (бажання), у цьому разі з його обличчя зникає плямка: поки є хоч одна, він може лишитися. Образ Суботика є втіленням природного й дитячого погляду на світ. Усього у серії 9 книжок. Пауль Маар написав вісім сценаріїв до кінофільмів (3) і театральних вистав (5) про Суботика. Останній з них — до фільму «Суботик на вдачу», прем'єра якого відбулася у 2012 р. Кінофільм сподобався глядачам і вже виборов премію «Білого Слона» — найвищу нагороду Мюнхенського кінофестивалю 2012 р. Суботик навіть має свій сайт<http://www.dassams.de/>.

  http://www.lib.ru/TALES/MAAR/subas1.txt
 
Пауль Маар "Машина для осуществления желаний, или Субботик
возвращается в субботу"
В понедельник господин Пепперминт вел себя на службе так беспокойно, что это заметил даже его хозяин – владелец фирмы Тузенпуп.
 – Что с вами, Пепперминт? – спросил он. – Каждые пять минут вы смотрите на часы... Кстати, вы всегда ведете себя так по понедельникам!
 – Да, но всего лишь третью неделю, – уточнил господин Пепперминт. – Просто я жду не дождусь встречи с приятелем.
 – Вы что, уже третью неделю встречаетесь с ним по понедельникам? Или три недели назад условились насчет этого понедельника? Что-то я не пойму, – сказал хозяин.
 – Да и никто этого не поймет! – вздохнул Пепперминт, возвращаясь к своей писанине.
 Когда, наконец, пробило пять часов, он торопливо накинул куртку и выбежал из конторы.
 Пулей домчался он до своего дома, пулей влетел в парадное и еще с лестницы закричал:
 – Госпожа Брюкман! Госпожа Брюкман! Из двери тотчас показалась голова хозяйки.
 – Что случилось? – спросила она. – Кстати, вы забыли вытереть ноги!
 Господин Пепперминт попятился и начал старательно вытирать ноги об решетку.

Посвята в читачі

Традиційно в квітні у школі пройшло свято "Посвята в читачі". Всіх першокласників урочисто прийняли до складу читачів шкільної бібліотеки.


Діти прийшли в бібліотеку з подарунками - новими та майже новими яскравими художніми книжечками , познайомилися з правилами користування книгою, послухали вірші та загадки про книги. Учні прийняли урочисту обіцянку читачів бібліотеки і отримали на формуляр свою першу книжечку, перед ними відкрилися двері у чудовий світ "Книжкового королівства".

 



вівторок, 26 квітня 2016 р.

На допомогу 5-тикласникам !ОЛЕНА ПЧІЛКА. СОСОНКА

Ольга Косач(ОЛЕНА ПЧІЛКА)
СОСОНКА

 /home/librarian/Завантаження/Олена Пчілка. Сосонка (Аудіокнига).mp4

 

Недалеко від лісу стояла хатка. В тій хаті жив чоловік Максим із сім’єю; було в нього четверо дітей, найстаршому хлопчикові Івасеві було десять літ.
Ліс був такий гарний, навіть зимою не здавався смутним, бо проміж чорноліссям було там чимало й сосон, а вони завжди веселять око тим вічнозеленим убранням!
Недалеко від Максимової хати була одна сосонка така-то вже хороша! Була вона не дуже велика, але й немаленька, саме мірненька та така зграбнесенька, круглесенька, зелені глиці аж сяють, а молоді пагонки, як свічечки, стремлять, прості та ясні.
Красує сосонка. Прийшла осінь смутна, прийшла зима люта, а сосонці байдуже! Сусідки її, берези та липки, стоять такі сумні та бідні, листячко з їх геть облетіло, а сосонка мовби ще кращою здається поміж смутних товаришок.
Отож і запишалась вона, каже берізкам та липкам:

вівторок, 22 березня 2016 р.

На допомогу 5-тикласникам ! Євген Гуцало

 

Гуцало Євген Гуцало Євген Пилипович – український кіносценарист, журналіст, а також поет і прозаїк доби течії т. зв. «шістдесятників» у національній літературі.
Дитинство видатного письменника пройшло у с. Старий Животів на Вінниччині у родині сільських інтелігентів. Батьки присвячували достатньо часу для розвитку та навчання хлопця. Тож, після закінчення середньої школи з відзнакою, він подався до столиці здобувати вищу освіту. Однак, мрія стати журналістом здійснилася не одразу: не пройшовши занадто великий конкурс до Київського університету, через рік йому вдалося почати навчання у Ніжині та цілком поринути у вир літературної творчості.
Період активної творчої діяльності припав на т. зв. «хрущовську відлигу», завдяки чому автор міг майже безперешкодно, без суворої радянської цензури минулих років, друкувати збірки оповідань («Яблуко з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку земного», «Запах кропу»). Як молодого перспективного літератора, його запрошують у складі делегації до Франції, а його ім’я стає відомим не тільки на теренах Батьківщини, а й за її межами. Однак, в державі настає період застою, що безперечно відображається і на творчості письменників. І лише за часів «українського відродження» відбувається деякий творчий сплеск.
Останні роки життя Є. Гуцало страждає на тяжку хворобу, що зрештою, призводить до його смерті на початку липня 1995 року.

 

ЄВГЕН ГУЦАЛО
СІМ'Я ДИКОЇ КАЧКИ

Добре дихалося зранку в старому дубовому лісі. Повітря пахло зволоженим листям, воно голубіло між стовбурами, і далина над верхівками дерев була кришталево чиста, криш­талево дзвінка, Юрко йшов по стежині, що пролягала між за­ростями кінського щавлю, що світилася білим піском поміж великими, із тремткими краплинами в жолобках, лопухами, і в його душі було так само ранково й прохолодно, як у літ­ньому лісі. Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити. Вудочка, як великий промінь, лежала на його плечі, вудочка обіцяла йому такі радощі, що в передчутті їх Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати.
Він не втримався, щоб не крикнути, «А-а-а!» — легко й сріблисто вирвалося з його грудей, покотилося колесом по стежці й погасло в гущавині попереду. Ліс на хвилю заслу­хався, а потім зразу і збайдужів. «А-а-а!» — вже лункіше крикнув він, і тепер навколишня тиша немов кинулася стрімголов увсібіч, перелякана і тремтяча. «А-а-а!» — закри­чав на повні груди хлопець, і голос, неначе вибух, порскнув угору й по боках, а Юрко зостався в пустці, яка все збіль­шувалась, бо грім одкочувався все далі й далі, поки весь ліс не перетворився на величезну пустку.