Пам’ять Бабиного Яру увійшла до світової
історії як один із символів масових злодіянь нацистів проти людства під
час Другої світової війни.
За три роки німецької окупації Києва Бабин Яр став колосальною за масштабами братською могилою понад ста тисяч людей.
29 вересня у читальному залі шкільної бібліотеки учні ліцею стали
учасниками уроку пам’яті трагедії Бабиного Яру та «бабиних ярів»
України»(85 роковини) Цей захід проводився з метою розкрити суть
трагедії Бабиного
Яру, пояснити її вплив на долю людства; сформувати усвідомлення того, що
мир та злагода між людьми – найвищі на землі цінності.
"Бабин Яр – це трагедія всього людства, але сталася вона на українській
землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і
єврей. Бабин Яр – це наша спільна трагедія, трагедія всього єврейського і
українського народу" Іван Дзюба, український письменник і дисидент, 29 вересня 1966 року
викладає
проф. Грушевський перед українську
публіку,
варта
того, щоб прийняти її з належною увагою,
тим
більше, що вона на таких міцних і широких
основах,
яким
не страшна ніяка критика»
І. Франко
Цього року 29 вересня виповнюється 160 років від дня народження
видатного історика України, політичного та державного діяча, голови
Української Центральної Ради Михайла Грушевського.
Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934) – історик, науковець, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, громадський та політичний діяч.
Народився Михайло Грушевський в м. Холм (нині м. Хелм, Польща). З
часом його родина переїхала на Кавказ, де Михайло навчався у 1-й
Тифліській класичній гімназії. У 1890 р. він закінчив історичне
відділення історико-філологічного факультету Київського університету
Святого Володимира. В університеті М. Грушевський працював під
керівництвом Володимира Антоновича. За успіхи в науковій роботі його
залишили на кафедрі для подальшої наукової та педагогічної роботи як
професорського стипендіата. У травні 1894 р. він захистив магістерську
дисертацію і отримав ступінь магістра. Того ж року за рекомендацією
В. Антоновича М. Грушевського призначили на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії Львівського університету.
Саме у Львові М. Грушевський розпочав активну науково-організаторську
діяльність. Своєю діяльністю М. Грушевський сприяв переходові
української науки в Східній Галичині від поодиноких індивідуальних
історичних пошуків до організованого, колективного й систематичного
вивчення історії України. Крім того, М. Грушевський був першим, хто
звернув увагу на проблему підготовки наукових кадрів. Він створив власну
наукову школу, до складу якої входили історики І. Крип’якевич, В.
Герасимчук, С. Томашівський, І. Джиджора,
М. Кордуба, І. Кревецький, О. Терлецький.
Працюючи у Львові, М. Грушевський написав численні наукові праці та
видав томи документів з історії України. Це дало йому підстави
опублікувати у 1904 р. в Санкт-Петербурзі статтю «Звичайна схема руської
історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства», де
він виклав концепцію самостійного історичного розвитку українського
народу, окремішного від своїх сусідів як походженням, так і політичним,
економічним та культурним життям. Реалізовані ці ідеї були в
багатотомному виданні «Історія України-Руси» - найбільшій науковій праці
вченого.
Окрім наукової діяльності М. Грушевський активно займався
громадсько-політичними справами. Він був одним із засновників
Української національно-демократичної партії (1899). Підтримував ідею
автономії українських земель у складі Австро-Угорщини.
Після революції 1905-1907 рр. М. Грушевський переніс свою діяльність
до Києва. Тут ним було створено Українське наукове товариство (УНТ) і
розпочалася праця над «Записками Українського наукового товариства в
Києві». У вересні
1907 р. М. Грушевський увійшов до складу позапартійного українського
громадського об’єднання – Товариства українських поступовців, яке стало
єдиною до 1917 р. українською організацією ліберального спрямування.
В ніч з 3 на 4 березня 1917 р. під тиском революційних подій в Росії в
Києві утворилася Українська Центральна Рада (УЦР). Період існування та
діяльності Центральної Ради став періодом найвищого злету політичної,
громадської та державної діяльності М. Грушевського. Він став головним
ідеологом української революції, творцем її концепції й разом з УЦР
пройшов шлях від вимог обмеженої національно-територіальної автономії до
становлення самостійної України.
Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було
проголошено автономію України в складі Російської федеративної
республіки. Згідно з Другим Універсалом Центральна Рада почала розробку
закону про автономний устрій України. Третім Універсалом Центральна Рада
проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 р. Четвертим
Універсалом — повну політичну незалежність та суверенітет української
держави. Під керівництвом М. Грушевського урядом УНР приймалися важливі
рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний
процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була
прийнята 29 квітня 1918 року. Однак цьому документу не судилося бути
втіленим, бо того ж самого дня в Києві стався державний переворот на
чолі з П. Скоропадським і М. Грушевському довелося перейти на нелегальне
становище. Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності М.
Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею, брав
участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук,
однак від пропозиції П. Скоропадського очолити новостворену академію
відмовився. У
лютому 1919 р. М. Грушевський переїхав до м. Кам’янець-Подільського, а
потім до м. Станіслава (нині м. Івано-Франківськ). У березні того ж року
емігрував до Праги, потім до Відню. В еміграції М. Грушевський
продовжував свою публіцистичну та наукову діяльність. Крім того, він
долучився до створення міжнародної організації – Комітету незалежної
України, яка інформувала світову громадськість про політичні цілі
українського народу, а також заснував у Празі Український соціологічний
інститут.
У грудні 1923 р. М. Грушевського заочно було обрано академіком
кафедри історії українського народу Всеукраїнської Академії наук України
(ВУАН), а на початку березня 1924 р. за дозволом ЦК КП(б)У вчений
повернувся в Україну, де розгорнув активну діяльність в напрямку
розбудови радянської історичної науки. Зокрема, він розробив проект
Українського історичного інституту та Інституту для досліду пережитків
примітивної культури і народної творчості України (1928); прагнув
перевести з Праги до Києва Український соціологічний інститут. В цей час
історик продовжував працювати над своїми фундаментальними працями –
«Історія України-Руси» та «Історія української літератури».
На жаль, з осені 1929 р. почався погром історичних установ, створених
М. Грушевським. Одночасно почалася огульна критика історичних та
політичних поглядів вченого. 7 березня 1931 р. М. Грушевський переїхав
до Москви, а 23 березня його заарештували та звинуватили у керівництві
неіснуючою контрреволюційною організацією «Український національний
центр». Він визнав себе винним і невдовзі його звільнили з-під арешту.
Однак здоров’я М. Грушевського та його моральні сили були підірвані.
У жовтні 1934 р. він поїхав лікуватися до одного з кісловодських
санаторіїв. Несподівано вчений захворів і невдовзі після операції помер.
Його тіло було перевезене до Києва та поховане на Байковому цвинтарі.
Михайло Грушевський — це вчений світового рівня, творча спадщина
якого близько двох тисяч праць з історії, історіографії, соціології,
літератури, етнографії, археології, фольклору. Він показав, що еволюція
людства, попри всі складнощі, має тенденцію до встановлення
справедливого демократичного ладу. Влада у державі має належати особам,
обраним народом на демократичних засадах, працювати для народу,
спиратися на волю його більшості. Очоливши Центральну Раду, він був
глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на
принципах демократії і закону. Своєю працею М. Грушевський закладав
міцні підвалини української державності.
понеділок, 21 вересня 2026 р.
21 вересня весь світ відзначає Міжнародний день миру. З
цієї нагоди до нашої бібліотеки завітали щирі та енергійні гості —
читайлики 2-А класу!
Разом із дітьми ми провели теплий та натхненний захід, присвячений доброті, дружбі та прагненню до мирного неба.
Діти дізналися про історію свята,згадали, чому символ миру — це білий голуб, і чому важливо берегти злагоду щодня .
Дякуємо
учням 2-А класу за щирі посмішки, допитливі очі та світлу енергію!
Нехай у серці кожного палає вогник добра, а над Україною завжди буде
мирне небо!!!
Щовесни Україна знову відкриває для себе слово великого Кобзаря
Є
імена, що назавжди вписані в історію нашого народу. Є слова, що й через
століття звучать сильно, щиро і правдиво. Серед них — слово Великого
Кобзаря, геніального поета, художника і пророка українського народу —
Тараса Шевченка. Його поезія — це голос України, її біль, надія і
незламна віра в майбутнє.
Запрошуємо читачів
відвідати книжкову виставку, присвячену Тарасу Шевченку,щоб ще раз
доторкнутися до безсмертної Шевченкової спадщини.
На
виставці представлені твори Кобзаря, цікаві матеріали про життя і
творчість поета, а також видання, що допоможуть по-новому відкрити для
себе велич його слова.
Щороку в березні проходять заходи із вивчення і популяризації
спадщини великого Кобзаря.В нашій бібліотеці проходить цикл заходів «У
житті, у творчості, у спогадах», зокрема:учні 6-Б класу ознайомилися з життям та
творчою спадщиною Тараса Шевченка, переглянули
слайд-презентацію про долю відомого поета, слухали і самі читали вірші
славетного Кобзаря, а потім узяли участь у конкурсі «Чи
знаю я твори Т.Г. Шевченка?» та вікторині про життєвий шлях поета. З
великим задоволенням діти переглянули книги тематичної виставки «Тебе
не забули,Тарасе…»
Для учнів 4-А та
2-А класів відбувся літературний захід «Струни Кобзаревого серця»,
присвячений творчості великого українського поета — Тараса Григоровича
Шевченка.Учні мали змогу ближче познайомитися з життєвим шляхом Кобзаря,
дізнатися цікаві факти з його біографії та поринути у світ його поезії.
Особливо
зворушливо звучали вірші Шевченка у виконанні четвертокласників.
Маленькі читці передали щирість, глибину та силу поетичного слова, яке і
сьогодні надихає любити Україну, рідну мову та свою землю.
Захід пройшов у теплій, щирій атмосфері та залишив у серцях дітей багато світлих вражень.
Нехай слово Кобзаря і надалі звучить у серцях юних читачів!
Після ознайомлення з підручниками для 4,7 та 9 класів, поданими на
конкурсний відбір,в електронному форматі та онлайн-презентацій
авторських концепцій підручників учителі нашого ліцею здійснили якісний
та усвідомлений вибір підручників для наших учнів.
Не трибун — бо це лиш рупор мас,
І вже менш за все — "Кобзар
Тарас"
Він, ким зайнялось і запалало.
Скорше — бунт буйних майбутніх
рас,
Полум'я, на котрім тьма розтала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ.
Лютий зір прозрілого раба,
Гонта, що синів свяченим ріже,
У досвітніх загравах — степа
З дужим хрустом випростали крижі.
А ось поруч — усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.
Євген Маланюк
Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург,
художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних
обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені
українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде
незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова,
культура та історія народу, а люди будуть щасливими.
Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 у селі
Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині
Звенигородського району Черкаської області). Був третьою
дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни
Бойко. Батько Тараса був хліборобом, до того ж умів читати й писати.
Тарасові було два роки, родина переїхала до села Кирилівка.У 1822 році батько віддав сина в науку до дяка.
1823 року померла мати Тараса. Батько одружився вдруге з Терещенчихою,
яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині точилися постійні
сварки між батьком і мачухою, між дітьми.
Після смерті батька мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і
Тарас жив у кирилівського дяка-п'яниці Петра Богорського. У 1829 році
Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом переїхав з ним
до Петербурга. У 1832 році пан віддав Шевченка до живописних справ
цехового майстра Ширяєва ,здібності до малярства виявилися в Тараса дуже
рано, а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних
малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту. Хлопець чимало
малював з натури.
1836 року Т.Г. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у
Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв
Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з
Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим.
1838 року впливові покровителі Шевченка, викуповують молодого поета з
кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за немалу на той час
суму – 2500 рублів. Щоб її здобути, Карл Брюллов написав портрет Василя
Жуковського – вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в
лотереї, у котрій взяла участь царська родина.
Після викупу Шевченко оселився на 4-й лінії Васильєвського острова у
будинку № 100. Незабаром він став студентом Петербурзької академії
мистецтв, а вже там – улюбленим учнем Брюллова.
Будучи вже неабияким портетистом, упродовж навчання він опанував також
мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графіка.
23 червня (5 липня) 1838 року за рисунок з гіпсових фігур на місячному
екзамені в Академії мистецтв Шевченкові виставлено номер тринадцятий.
13 (25) травня 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав до України.
Відвідав відставного поручника й українського поета Віктора Забілу на
його хуторі Кукуріківщина під Борзною.
У червні 1843 побував у Києві, де познайомився з Михайлом Максимовичем
та Пантелеймоном Кулішем, і на Полтавщині відвідав Євгена Гребінку в
його Убіжищі.
У лютому 1844 р. повертається до Петербурга закінчити навчання в
Академії мистецтв. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск
"Живописной України", до якого увійшли офорти: "У Києві", "Видубецький
монастир у Києві", "Старости", "Судня рада", "Дари Богданові і
українському народові", "Казка".
У квітні 1845 р. Шевченко приїздить на Україну, щоб постійно тут жити і
працювати. За дорученням Київської Археологічної комісії зарисовує
історичні пам'ятки. Того ж року пише поезії "Не женися на багатій...",
"Не завидуй багатому..." та містерію "Великий льох", поеми "Наймичка",
"Кавказ", вступ до поеми "Єретик" та всесвітньо відомий «Заповіт».
У цей же період Тарас Григорович знайомиться з Костомаровим, формуються
його політичні погляди. Він вступає в «Кирило-Мефодіївське товариство».
За епіграму на імператрицю і революційний настрій віршів збірки «Три
літа» в березні 1847 року поета заарештовують і відправляють на заслання
до Орської фортеці, де він повинен служити солдатом. Крім того, Микола І
своїм указом заборонив Тарасу Шевченку писати і малювати, що для нього
було досить гнітюче.
За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків,
редагував і переписував у "Більшу книжку" свої поезії періоду заслання,
написав нові поетичні твори: "Неофіти", "Юродивий", триптих "Доля",
"Муза", "Слава". Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня
поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він
зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.
У 1859 році Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за
революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли
виїхати до Петербурга.
4 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання
академіка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря».
26 лютого (10 березня) 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів (13
березня) його було поховано спочатку на Смоленському православному
кладовищі в Петербурзі.
Після того як п'ятдесят вісім днів прах Т. Г. Шевченка перебував у
Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла
Лазаревського, після отримання ним дозволу у квітні того ж року,
перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.
Очима Воїна. історія України, яку не розкажуть підручники
Його називали поетом. Насправді він був загрозою для імперії.
Цей фільм — про Тараса Шевченка, якого ви не знали.
Біографія справжнього Шевченка. Машина часу
СРСР – перетворив Шевченка на суворого, страшного, ненависного учням шкіл бронзового ідола. Таким же важким і нудним для шкільного вивчення Шевченко чомусь залишається і сьогодні. У чергову річницю Тараса Машина часу пропонує вам біографію справжнього Шевченка – людини з непростим характером, франта та любителя випити, шанувальника жінок і талановитого оповідача, зокрема анекдотів про, цитуємо: “москалів”.