Історичний екскурс присвячений Дню захисників та захисниць, Дню українського козацтва та створення УПА

​Сьогодні, у день, коли переплітаються величні свята — День захисників і захисниць України, День українського козацтва та День Покрови Пресвятої Богородиці, у нашій бібліотеці відбулася особлива та дуже важлива зустріч.

​Учитель історії Коваленко Оксана Юріївна разом з бібліотекарем провели для учнів історичний екскурс «Шляхом мужності: від козацької доби до сьогодення», присвячений історії формування української армії та боротьбі нашої нації за власну незалежність.

 

​Історія українського війська — це не лише події сьогодення. Вона має глибоку, багатовікову передісторію. Незалежність ніколи не давалася нам задарма: це безперервна, безмежна боротьба багатьох поколінь за рідну землю, за свободу, за право бути господарями у своєму домі та мати суверенну державу.

Все має свій початок.Має свою передісторію і українська армія.Про це матеріали підготували учні 9 та 11 класів. 

Про історію козацького війська розповіли Горячківська Вікторія та Горбатко Кіра

Презентація "УПА.Люди,які обрали надію"підготувала Надія Радіонова

Ліподат Саша підготувала презентацію "Свято мужності й незламності"

​Дякуємо кожному захиснику та захисниці, які тримають небо над нами сьогодні! Пам'ятаємо історію, шануємо своїх героїв та гартуємо патріотичний дух нашого юного покоління.

1 жовтня в Україні відзначають День захисників і захисниць. Це свято — нагода вшанувати мужність тих, хто виборює незалежність і територіальну цілісність нашої держави, та подякувати сучасним воїнам за захист.

В українській традиції це свято тісно пов'язане з Днем Покрови Пресвятої Богородиці. Саме тому у 2023 році День захисників і захисниць перенесли з 14 на 1 жовтня — у зв'язку з переходом Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на новоюліанський календар.

Ідея заступництва Божої Матері як захисниці від ворогів має глибоке коріння — ще від Хрещення Руси 988 року та зведення Ярославом Мудрим церкви на Золотих воротах у Києві. Особливо Покрову шанували козаки: на свято обирали гетьманів, писали ікони "Козацька Покрова" та називали на честь неї десятки поселень.

У добу Української революції 1917-1921 років ця спадщина лягла в основу розбудови армій УНР та ЗУНР — від назв підрозділів, кораблів і бронепотягів до військових рангів (сотник, курінний) та одностроїв із кашкетами-"мазепинками".

Традицію підхопила й УПА, символічним днем створення якої у 1942 році також стала Покрова, об'єднавши боротьбу за відновлення державності проти нацистського та комуністичного режимів.

Козацькі традиції бережуть і розвивають сучасні українські воїни

День захисників і захисниць — це передусім свято тих, завдяки кому ми зберігаємо державність і маємо змогу жити повсякденним життям: працювати, творити та виховувати дітей. У цей день ми вшановуємо як сучасних героїв, так і борців за свободу України різних епох.

Це свято — ще одна можливість висловити щиру вдячність Силам оборони. Наша подяка не є чимось абстрактним, адже в кожного з нас є рідні, друзі чи колеги, які зі зброєю в руках боронять країну. Завдання цивільних — забезпечувати армії міцний тил із максимальною самовіддачею, посилюючи оборонців і наближаючи перемогу.

Сучасне українське військо береже та примножує багатовікові військові традиції — від воїнів Руси-України й козацтва до січових стрільців, вояків Армії УНР, УПА та українців у складі антигітлерівської коаліції. Тяглість поколінь відображена і в елементах однострою: головному уборі "мазепинка" та нарукавному тризубі. А гасло "Слава Україні! — Героям слава!" стало офіційним вітанням українського війська.

Своєю звитягою, винахідливістю та самовідданістю нинішні захисники й захисниці вибороли найвищий рівень довіри у суспільстві та повагу всього світу.

Пам'ятаємо кожного, хто віддав життя за Україну, і віримо в нашу неодмінну перемогу!

 

 

29.09.2026 р. - 85 роковини Бабиного яру

                                                               «…Великий боже, ми з твоєї згоди

Проходимо дорогу в Бабин Яр,

Де смертно ти поєднуєш народи,

Щоб зберегти життя й свободи дар…»

Дмитро Павличко

Пам’ять Бабиного Яру увійшла до світової історії як один із символів масових злодіянь нацистів проти людства під час Другої світової війни.

За три роки німецької окупації Києва Бабин Яр став колосальною за масштабами братською могилою понад ста тисяч людей.

29 вересня у читальному залі шкільної бібліотеки учні ліцею стали учасниками уроку пам’яті трагедії Бабиного Яру та «бабиних ярів» України»(85 роковини) Цей захід проводився з метою розкрити  суть трагедії Бабиного Яру, пояснити її вплив на долю людства; сформувати усвідомлення того, що мир та злагода між людьми – найвищі на землі цінності.

"Бабин Яр – це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр – це наша спільна трагедія, трагедія всього єврейського і українського народу"
 Іван Дзюба, український письменник і дисидент, 29 вересня 1966 року

                                     

Дмитро Павличко

БАБИН ЯР. РЕКВІЄМ

V.

Похилений вітром осіннім,

Над Бабиним Яром стою.

Отця сивобрового бачу,

І брата, і матір свою.

Не тут вони тяжко вмирали,

Не тут вони зморені сплять.

Та їхні молитви й благання

В деревах десь тут шелестять.

Тут Київ та рід мій козацький,

Тут наша свобода в крові.

Над братнім усопшим народом

Ми молимось, мертві й живі.

Я бачу – то мамині сльози

Блискочуть на хвилях Дніпра,

Я знаю – моя Україна

Воскресне на поклик добра!

 

Літописець української історії. Михайло Грушевський

 

   «Колосальна праця, яку рік за роком

викладає проф. Грушевський перед українську публіку, 

варта того, щоб прийняти її з належною увагою, 

тим більше, що вона на таких міцних і широких основах,

 яким не страшна ніяка критика»  

І. Франко

Цього року 29 вересня виповнюється 160 років від дня народження видатного історика України, політичного та державного діяча, голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського.

Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934) – історик, науковець, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, громадський та політичний діяч.
Народився Михайло Грушевський в м. Холм (нині м. Хелм, Польща). З часом його родина переїхала на Кавказ, де Михайло навчався у 1-й Тифліській класичній гімназії. У 1890 р. він закінчив історичне відділення історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. В університеті М. Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. За успіхи в науковій роботі його залишили на кафедрі для подальшої наукової та педагогічної роботи як професорського стипендіата. У травні 1894 р. він захистив магістерську дисертацію і отримав ступінь магістра. Того ж року за рекомендацією
В. Антоновича М. Грушевського призначили на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії Львівського університету.
Саме у Львові М. Грушевський розпочав активну науково-організаторську діяльність. Своєю діяльністю М. Грушевський сприяв переходові української науки в Східній Галичині від поодиноких індивідуальних історичних пошуків до організованого, колективного й систематичного вивчення історії України. Крім того, М. Грушевський був першим, хто звернув увагу на проблему підготовки наукових кадрів. Він створив власну наукову школу, до складу якої входили історики І. Крип’якевич, В. Герасимчук, С. Томашівський, І. Джиджора,
М. Кордуба, І. Кревецький, О. Терлецький.
Працюючи у Львові, М. Грушевський написав численні наукові праці та видав томи документів з історії України. Це дало йому підстави опублікувати у 1904 р. в Санкт-Петербурзі статтю «Звичайна схема руської історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства», де він виклав концепцію самостійного історичного розвитку українського народу, окремішного від своїх сусідів як походженням, так і політичним, економічним та культурним життям. Реалізовані ці ідеї були в багатотомному виданні «Історія України-Руси» - найбільшій науковій праці вченого.
Окрім наукової діяльності М. Грушевський активно займався громадсько-політичними справами. Він був одним із засновників Української національно-демократичної партії (1899). Підтримував ідею автономії українських земель у складі Австро-Угорщини.
Після революції 1905-1907 рр. М. Грушевський переніс свою діяльність до Києва. Тут ним було створено Українське наукове товариство (УНТ) і розпочалася праця над «Записками Українського наукового товариства в Києві». У вересні
1907 р. М. Грушевський увійшов до складу позапартійного українського громадського об’єднання – Товариства українських поступовців, яке стало єдиною до 1917 р. українською організацією ліберального спрямування.
В ніч з 3 на 4 березня 1917 р. під тиском революційних подій в Росії в Києві утворилася Українська Центральна Рада (УЦР). Період існування та діяльності Центральної Ради став періодом найвищого злету політичної, громадської та державної діяльності М. Грушевського. Він став головним ідеологом української революції, творцем її концепції й разом з УЦР пройшов шлях від вимог обмеженої національно-територіальної автономії до становлення самостійної України.
Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Згідно з Другим Універсалом Центральна Рада почала розробку закону про автономний устрій України. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 р. Четвертим Універсалом — повну політичну незалежність та суверенітет української держави. Під керівництвом М. Грушевського урядом УНР приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Однак цьому документу не судилося бути втіленим, бо того ж самого дня в Києві стався державний переворот на чолі з П. Скоропадським і М. Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності М. Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, однак від пропозиції П. Скоропадського очолити новостворену академію відмовився.
У лютому 1919 р. М. Грушевський переїхав до м. Кам’янець-Подільського, а потім до м. Станіслава (нині м. Івано-Франківськ). У березні того ж року емігрував до Праги, потім до Відню. В еміграції М. Грушевський продовжував свою публіцистичну та наукову діяльність. Крім того, він долучився до створення міжнародної організації – Комітету незалежної України, яка інформувала світову громадськість про політичні цілі українського народу, а також заснував у Празі Український соціологічний інститут.
У грудні 1923 р. М. Грушевського заочно було обрано академіком кафедри історії українського народу Всеукраїнської Академії наук України (ВУАН), а на початку березня 1924 р. за дозволом ЦК КП(б)У вчений повернувся в Україну, де розгорнув активну діяльність в напрямку розбудови радянської історичної науки. Зокрема, він розробив проект Українського історичного інституту та Інституту для досліду пережитків примітивної культури і народної творчості України (1928); прагнув перевести з Праги до Києва Український соціологічний інститут. В цей час історик продовжував працювати над своїми фундаментальними працями – «Історія України-Руси» та «Історія української літератури».
На жаль, з осені 1929 р. почався погром історичних установ, створених М. Грушевським. Одночасно почалася огульна критика історичних та політичних поглядів вченого. 7 березня 1931 р. М. Грушевський переїхав до Москви, а 23 березня його заарештували та звинуватили у керівництві неіснуючою контрреволюційною організацією «Український національний центр». Він визнав себе винним і невдовзі його звільнили з-під арешту. Однак здоров’я М. Грушевського та його моральні сили були підірвані.
У жовтні 1934 р. він поїхав лікуватися до одного з кісловодських санаторіїв. Несподівано вчений захворів і невдовзі після операції помер. Його тіло було перевезене до Києва та поховане на Байковому цвинтарі.
Михайло Грушевський — це вчений світового рівня, творча спадщина якого близько двох тисяч праць з історії, історіографії, соціології, літератури, етнографії, археології, фольклору. Він показав, що еволюція людства, попри всі складнощі, має тенденцію до встановлення справедливого демократичного ладу. Влада у державі має належати особам, обраним народом на демократичних засадах, працювати для народу, спиратися на волю його більшості. Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Своєю працею М. Грушевський закладав міцні підвалини української державності.

 

21 вересня весь світ відзначає Міжнародний день миру. З цієї нагоди до нашої бібліотеки завітали щирі та енергійні гості — читайлики 2-А класу!

​Разом із дітьми ми провели теплий та натхненний захід, присвячений доброті, дружбі та прагненню до мирного неба.

Діти дізналися про історію свята,згадали, чому символ миру — це білий голуб, і чому важливо берегти злагоду щодня .

​Дякуємо учням 2-А класу за щирі посмішки, допитливі очі та світлу енергію! Нехай у серці кожного палає вогник добра, а над Україною  завжди буде мирне небо!!!

Зі святом!!!

 

Струни Кобзаревого серця

"Встала весна, чорну землю

Сонну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила;

І на полі жайворонок,

Соловейко в гаї

Землю, убрану весною,

Вранці зустрічають"...    

       

Щовесни Україна знову відкриває для себе слово великого Кобзаря

Є імена, що назавжди вписані в історію нашого народу. Є слова, що й через століття звучать сильно, щиро і правдиво. Серед них — слово Великого Кобзаря, геніального поета, художника і пророка українського народу — Тараса Шевченка. Його поезія — це голос України, її біль, надія і незламна віра в майбутнє.

Запрошуємо читачів відвідати книжкову виставку, присвячену Тарасу Шевченку,щоб ще раз доторкнутися до безсмертної Шевченкової спадщини.

На виставці представлені твори Кобзаря, цікаві матеріали про життя і творчість поета, а також видання, що допоможуть по-новому відкрити для себе велич його слова.

Щороку в березні проходять заходи із вивчення і популяризації спадщини великого Кобзаря.В нашій бібліотеці проходить цикл  заходів «У житті, у творчості, у спогадах», зокрема:учні 6-Б класу ознайомилися з життям та творчою спадщиною Тараса Шевченка, переглянули слайд-презентацію про долю відомого поета, слухали і самі читали вірші славетного Кобзаря,  а потім узяли участь у конкурсі «Чи знаю я твори Т.Г. Шевченка?» та вікторині про життєвий шлях поета. З великим задоволенням діти переглянули книги тематичної виставки «Тебе не забули,Тарасе…»

 

Для учнів 4-А та 2-А класів відбувся літературний захід «Струни Кобзаревого серця», присвячений творчості великого українського поета — Тараса Григоровича Шевченка.Учні мали змогу ближче познайомитися з життєвим шляхом Кобзаря, дізнатися цікаві факти з його біографії та поринути у світ його поезії.

Особливо зворушливо звучали вірші Шевченка у виконанні четвертокласників. Маленькі читці передали щирість, глибину та силу поетичного слова, яке і сьогодні надихає любити Україну, рідну мову та свою землю.

Захід пройшов у теплій, щирій атмосфері та залишив у серцях дітей багато світлих вражень.

Нехай слово Кобзаря і надалі звучить у серцях юних читачів!

Результати вибору електронних версій оригінал-макетів підручників для 4,7,9 класів

Після ознайомлення  з підручниками для 4,7 та 9 класів, поданими на конкурсний відбір,в електронному форматі та онлайн-презентацій авторських концепцій підручників учителі нашого ліцею здійснили якісний та усвідомлений вибір підручників для наших учнів.

 

 

 Результати вибору електронних версій оригінал-макетів підручників для 4класу

Результати вибору електронних версій оригінал-макетів підручників для 7класу 

 Результати вибору електронних версій оригінал-макетів підручників для 9 класу

 

Т.Г.Шевченку-212!

                    Не поет- бо це ж до болю мало,

Не трибун — бо це лиш рупор мас,
І вже менш за все — "Кобзар
Тарас"
Він, ким зайнялось і запалало.
Скорше — бунт буйних майбутніх
рас,
Полум'я, на котрім тьма розтала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ.
Лютий зір прозрілого раба,
Гонта, що синів свяченим ріже,
У досвітніх загравах — степа
З дужим хрустом випростали крижі.

А ось поруч — усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.

                                                                                            Євген Маланюк           

Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими. 

Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко. Батько Тараса був хліборобом, до того ж умів читати й писати.
Тарасові було два роки, родина переїхала до села Кирилівка.У 1822 році батько віддав сина в науку до дяка.
1823 року померла мати Тараса. Батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині точилися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми.

Після смерті батька мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у кирилівського дяка-п'яниці Петра Богорського. У 1829 році Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом переїхав з ним до Петербурга. У 1832 році пан віддав Шевченка  до живописних справ цехового майстра Ширяєва ,здібності до малярства виявилися в Тараса дуже рано, а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту. Хлопець чимало малював з натури.
1836 року Т.Г. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим.
1838 року впливові покровителі Шевченка, викуповують молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за немалу на той час суму – 2500 рублів. Щоб її здобути, Карл Брюллов написав портрет Василя Жуковського – вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, у котрій взяла участь царська родина.
Після викупу Шевченко оселився на  4-й лінії Васильєвського острова у будинку № 100. Незабаром він став студентом Петербурзької академії мистецтв, а вже там – улюбленим учнем Брюллова.
Будучи вже неабияким портетистом, упродовж навчання він опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графіка.
23 червня (5 липня) 1838 року за рисунок з гіпсових фігур на місячному екзамені  в Академії мистецтв Шевченкові виставлено номер тринадцятий.
13 (25) травня 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав до України. Відвідав відставного поручника й українського поета Віктора Забілу на його хуторі Кукуріківщина під Борзною.
У червні 1843 побував у Києві, де познайомився з Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем, і на Полтавщині відвідав Євгена Гребінку в його Убіжищі.
У лютому 1844 р. повертається до Петербурга закінчити навчання в Академії мистецтв. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск "Живописной України", до якого увійшли офорти: "У Києві", "Видубецький монастир у Києві", "Старости", "Судня рада", "Дари Богданові і українському народові", "Казка".
У квітні 1845 р. Шевченко приїздить на Україну, щоб постійно тут жити і працювати. За дорученням Київської Археологічної комісії зарисовує історичні пам'ятки. Того ж року пише поезії "Не женися на багатій...", "Не завидуй багатому..." та містерію "Великий льох", поеми "Наймичка", "Кавказ", вступ до поеми "Єретик" та всесвітньо відомий «Заповіт».
У цей же період Тарас Григорович знайомиться з Костомаровим, формуються його політичні погляди. Він вступає в «Кирило-Мефодіївське товариство». За епіграму на імператрицю і революційний настрій віршів збірки «Три літа» в березні 1847 року поета заарештовують і відправляють на заслання до Орської фортеці, де він повинен служити солдатом. Крім того, Микола І своїм указом заборонив Тарасу Шевченку писати і малювати, що для нього було досить гнітюче.
За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у "Більшу книжку" свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: "Неофіти", "Юродивий", триптих "Доля", "Муза", "Слава". Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.
У 1859 році Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли виїхати до Петербурга.
4 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання академіка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря».
26 лютого (10 березня) 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів  (13 березня) його було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.
Після того як п'ятдесят вісім днів прах Т. Г. Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу у квітні того ж року, перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.

Очима Воїна. історія України, яку не розкажуть підручники

Його називали поетом. Насправді він був загрозою для імперії. Цей фільм — про Тараса Шевченка, якого ви не знали.

Біографія справжнього Шевченка. Машина часу

 СРСР – перетворив Шевченка на суворого, страшного, ненависного учням шкіл бронзового ідола. Таким же важким і нудним для шкільного вивчення Шевченко чомусь залишається і сьогодні. У чергову річницю Тараса Машина часу пропонує вам біографію справжнього Шевченка – людини з непростим характером, франта та любителя випити, шанувальника жінок і талановитого оповідача, зокрема анекдотів про, цитуємо: “москалів”.

 

Маленьким діткам про великого Тараса

Шевченкознавці. Вікторина "Чи знаєш ти Шевченка?" 

 

Як Тарас Шевченко став зіркою.

Квіз-вікторина "Тарас Шевченко"

 

Хотіла б я піснею стати…

5 лютого 2026 р. виповнюється 155 роки від дня народження  всесвітньо відомої української поетеси, письменниці, перекладачки, громадської та культурної діячки Лесі Українки (1871 – 1913).

Її твори – це голос нескореного духу, який лунає крізь час, не втрачаючи ні глибини, ні актуальності, ні сили та милозвучності. Її життя – це приклад мужності та гідності, жертовності та відданості. Геніальна літераторка, непересічна  дослідниця, унікальна людина. Вона стала символом жінки-Українки, яка, долаючи всі випробування долі, залишилася незламною та сповненої рішучості. Слово Лесі Українки – це не тільки зброя, що бореться за правду та справедливість, це наша історія і сьогодення, це сповнене переможної любові життя.

У шкільній бібліотеці учні 10-Б класу побували на літературній зустрічі, присвяченій 155-й річниці від дня народження Лесі Українки.Школярі дізналися цікаві факти про життєвий шлях  видатної української поетеси, грані  її таланту й захоплень, перипетій сімейного та особистого життя із використанням візуального ряду,поглянули на письменницю очима членів її родини й друзів, які залишили спогади про неї.
Звучали її твори, серед яких безсмертні рядки: «Я жива! Я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає…»

 Ця зустріч стала для учнів ще одним нагадуванням про силу українського духу та значення Лесиного слова у нашому сьогоденні.

 

Леся, яку варто читати сьогодні!

25 лютого народилася жінка, яку радянська система спробувала перетворити на “хворобливу поетесу”.
Не вийшло.
Бо Леся Українка — це не про страждання.
Це про силу мислення.
Про небезпечну свободу.
Про інтелект, який не вкладається в рамки.

Ось що варто знати про неї насправді.
 Вона не ходила до школи — і стала однією з найосвіченіших жінок Європи
Леся (Лариса Косач) не навчалася в офіційній школі. Не через бідність — через принцип.
Її мати, Олена Пчілка, свідомо не віддала дітей у русифіковану імперську систему. Освіта була домашньою — але на рівні університету.
До дорослого віку Леся володіла: українською,польською,німецькою, французькою,англійською,італійською,болгарською,російською, латинською, давньогрецькою.
Вона перекладала Гомера, Гайне, Байрона.
У 19 років написала для молодших родичів підручник з історії стародавнього світу.
Це була не “хвора поетеса”.
Це була мислителька європейського масштабу.
 Вона була політично небезпечною
Її тексти читала і відстежувала царська цензура.
Леся співпрацювала з українськими соціал-демократичними колами, перекладала Маркса, листувалася з Михайлом Драгомановим, брала участь у культурно-політичному русі.
Її “Бояриня” — це не побутова драма.Це текст про колоніальну залежність і втрату ідентичності.
Її “Оргія” — про митця в умовах імперії.
Її “Кассандра” — про правду, яку суспільство не хоче чути.

Вона писала не “про квіточки”.Вона писала про свободу — і це було небезпечно.
 Вона не була тендітною тінню.Так, у неї був туберкульоз кісток.
Так, вона пережила десятки операцій.Так, біль супроводжував її роками.
Але водночас:
• вона подорожувала Європою;
• жила в Грузії та Єгипті;
• працювала неймовірно продуктивно;
• писала складні філософські драми.
Її інтелект був настільки сильним, що сучасники називали її “єдиним чоловіком серед українських поетів” — комплімент, який тоді означав силу характеру.
 Її любові були живими, не підручниковими
Її перше велике почуття — Михайло Славинський. Нерозділене.
Потім — Сергій Мержинський. Вона доглядала його до смерті. Саме в ніч його агонії написала “Одержиму”.Це була не салонна поезія.
Це був текст, народжений з любові й смерті в одній кімнаті.
Згодом вона вийшла заміж за Климента Квітку — етнографа й музикознавця, який підтримував її до останнього подиху.
Її любов — це не романтика.Це глибина і трагізм.
 Її похорон боялися.1913 рік. Київ.
Царська влада заборонила будь-які промови.
Боялися, що похорон перетвориться на політичну демонстрацію.
Труну несли жінки — акторки, соратниці, подруги.
Це був символ.Присутні співали “Вічная пам’ять”.
Довго.Вперто.
Мовчки протестуючи.

Леся, яку варто читати сьогодні!
Вона не писала про слабкість.
Вона писала про вибір.
“Contra spem spero” — це не красивий латинський вислів.
Це філософія життя людини, яка роками жила з болем — і не дозволила йому визначити себе.
“Я в серці маю те, що не вмирає” — це не пафос.
Це внутрішній стрижень.

Леся Українка — це: інтелект,європейська культура, антиколоніальне мислення, жіноча сила без істерики, політична гострота та  глибока філософія.

Вона не була “бідною хворою поетесою”.
Вона була небезпечною для системи.
І саме тому її так довго спрощували.
Сьогодні варто повернути її справжню.
Не ікону.
Не портрет із класу.
А живу, складну, сильну Лесю.
І перечитати.

Україна у вогні

Російсько-українська війна — це збройна агресія росії проти України, що розпочалася у лютому 2014 року з окупації Криму, переросла у війну на Донбасі, а з 24 лютого 2022 року — у повномасштабне вторгнення

. Станом на лютий 2026 року конфлікт триває, включаючи важкі бої, ракетні атаки та окупацію частин територій, що є найбільшим воєнним конфліктом в Європі з часів Другої світової війни. 

 Рішенням Верховної Ради України, у вівторок, 24 лютого, Національний день Молитви за Україну. За час війни ми побачили, що молитва є секретом стійкості українського народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

День чергової річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну… День, коли кожен із нас згадує, як усе починалося, і знову переживає той біль, тривогу й водночас неймовірну силу, що об’єднала наш народ.

А ще — це День Національної молитви за Україну, коли мільйони українців єднаються у спільному проханні про захист, мир і перемогу.

Саме в цей день учні 8-А класу зібралися в стінах нашої бібліотеки, щоб провести особливий бібліотечний урок про російсько-українську війну.

Це був не просто урок — це була розмова серця з серцем, відкрите й чесне обговорення подій, які торкнулися кожної української родини.

Ми згадували про те, як багато втратила Україна, і водночас — як вистояла. Говорили про подвиги наших захисників, про силу духу українського народу, про дітей, які подорослішали раніше, ніж мали б, і про мрії, які ми всі продовжуємо плекати, попри війну.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сьогодні ми молилися за Україну. За кожного воїна. За кожну дитину. За кожну родину, яка чекає й вірить.Молилися за те, щоб світло перемогло темряву, а мир повернувся в наші домівки.

Ми пам’ятаємо. Ми єднаємось. Ми незламні.

День Героїв Небесної Сотні

20 лютого щорічно відзначається День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні".

20 лютого 2014 року в середмісті столиці України загинула найбільша кількість осіб – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, відстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.

Події того дня стали кульмінацією Революції Гідності. За неповернення до пострадянської моделі відносин між владою та суспільством, відмову від "багатовекторності" у зовнішньополітичному курсі, утвердження розвитку України як демократичної європейської країни заплачено дуже велику ціну – людські життя.
Із метою вшанування пам’яті громадян, які загинули під час Революції Гідності у боротьбі за ідеали демократії, права та свободи людини, європейське майбутнє України, завдяки яким було змінено хід історії нашої держави, встановлено День Героїв Небесної Сотні.

Прем'єр-міністр Бельгії Гі Вергофстадт назвав Євромайдан найбільшою проєвропейською демонстрацією в історії ЄС. Це найтриваліший мітинг останнього часу. Безперервно простояв 92 доби. Для порівняння, 1989 року маніфестації з повалення комуністичного режиму в Чехії та Словаччині тривали 42 дні. В Румунії, які закінчилися самосудом і стратою диктатора, 11 днів.

  Цей Майдан став епіцентром кардинальних змін у країні. А зважаючи на її географічне розташування та зовнішні політичні процеси, можливо, й у регіоні. Він запустив процес не лише трансформації політичної сцени, а й соціальних і культурних перетворень.

Революція Гідності стала трансформаційним, героїчним  і драматичним феноменом для України. Український народ довів свою відданість свободі, свою гідність, заплативши однак за такі цінності найвищу ціну – життям 107 учасників акції протесту, Героїв України, названих Небесною Сотнею.

У день вшанування подвигу Небесної Сотні 20 лютого на місці, де під час Революції Гідності загинула найбільша кількість мирних протестувальників, відбудеться традиційний церемоніал вшанування Героїв, покладання квітів, молебень, лунає Дзвін пам'яті.

Також у цей день проходитиме «Ангели пам’яті» у Києві.Центральна подія всесвітньої тихої акції , започаткованої у 2014 році Анжелікою Рудницькою та присвяченої пам’яті загиблих під час Революції Гідності буде проходити на алеї Героїв Небесної Сотні. Долучитися до заходу і вшанувати пам’ять загиблих може кожен — достатньо виготовити паперового ангела та розмістити його у пам’ятному місці свого міста. 

Виставка присвячена учасникам Євромайдану

 

 "Народні Герої України. Історії справжніх" —

збірка нарисів та інтерв'ю (упорядник В. Кіртока), що розповідає про 45 українських військових, медиків, волонтерів та громадських діячів. Книга фіксує свідчення про мужність і самопожертву сучасних захисників України, багато з яких були активними учасниками Революції Гідності.

 Познайомитися з кожним з них, іноді навіть і посмертно, побачити обличчя цих людей, зазирнути в їхні очі за допомогою неперевершеного портретиста Романа Ніколаєва — важливо для кожного українця. Збірка містить три розділи та 45 історій для 45 людей — військових, волонтерів, медиків, журналістів, громадських діячів. Їхні свідчення в цій книжці доповнюють нову історію нашої країни та не дозволяють її перекручувати.

                           

                                       
 

Соня Кошкіна.

Майдан. Нерозказана історія

Книга , що розкриває закулісся Революції Гідності (2013-2014) через відверті інтерв'ю учасників подій з обох сторін барикад. Видання описує події від початку протестів через відмову від асоціації з ЄС до кривавих розстрілів, показуючи діяльність влади Януковича та опозиції.

Саме Революції Гідності, що тривала понад три місяці, та ідеалам свободи та гідності, за які він постав, присвячено  сайт і заклад Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності

Більше інформації про Революцію Гідності розміщено в інформаційно-методичних матеріалах тут

Про День Героїв Небесної Сотні можна дізнатися тут

 

19 лютого — День Державного Герба України

19 лютого українці вшановують один із ключових державних символів — Тризуб, офіційно затверджений Верховною Радою у 1992 році як Малий Державний Герб. Цей знак став уособленням нашої державності, сили й прагнення до свободи.

Тризуб — символ, що промовляє без слів

Для України Тризуб — це не просто графічний елемент.Це знак нашої гідності, нашої волі та історичної пам’яті.

У його плавних лініях — тисячолітня історія боротьби.

У золотому сяйві — віра у світле майбутнє.

У кожному його штриху — дух народу, який не скорився.Під знаком Тризуба обороняли Українську Народну Республіку, він був на нагородах і листівках Української повстанської армії, на лацканах піджаків учасників багатотисячних мітингів проти комуністичного тоталітарного режиму наприкінці 80-х.

Тризуб об’єднує українських патріотів, які сьогодні захищають наш суверенітет і територіальну цілісність України.У цей день ми вшановуємо всіх, хто відстоював і продовжує відстоювати право України мати свій символ та свою державу.

Походження тризуба

Корені цього знаку сягають глибин ранньої української історії.

Ще у період Київської Русі князі використовували подібні знаки на монетах, печатках та прикрасах. Особливо часто він зустрічається на предметах X–XI століть, що пов’язують із князем Володимиром Великим.

Для Рюриковичів Тризуб був не гербом у сучасному розумінні, а родовим знаком — символом влади, походження та легітимності. Форми його змінювалися у різних князів, але тричленна структура залишалась незмінною.  Тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському, збудованої в другій половині XI ст. Його зображення, як повідомляють зарубіжні українознавці, знайдено також на варязькому мечі, в гербі французької королеви Анни (дочки великого князя Ярослава Мудрого), на нагробнику святого Еріка (Швеція), що породичався з династією Володимира Святославича.
Після смерті Володимира Святославича знаки тризуба ще довгий час зберігалися на монетах великого князя Святополка (1015—1019 pp.), Ярослава Мудрого (1019–1054 pp.) і навіть тмутараканського князя Мстислава Хороброго. Зокрема, на монеті Ярослава Мудрого – зображення святого Георгія (друге, християнське ім'я цього князя), а на зворотній стороні – тризуба й напис «Ярославля серебро».

Від княжого знака — до герба незалежної держави

Після занепаду Київської Русі тризуб надовго зник із державної символіки. Його повернення відбулося лише у XX столітті, коли Україна знову почала боротися за власну державність.

Після Прийняття 22 січня 1918 р. IV Універсалу Центральної ради про проголошення України самостійною її голова М. Грушевський виступив з пропозицією взяти за герб УНР знак князівської влади часів Київської Русі – тризуб. Мотивував він тим, що "Українська народна республіка, ставши наново державою самостійною, незалежною, мусіла вибирати собі й державний герб.., найбільш натуральна річ для неї звернутися до тих старих державних знаків чи гербів, які вживалися нею за старих часів". 

На думку М. Грушевського, найкращий такий знак – тризуб, що вживався на монетах Володимира Святославича та його нащадків. Так і було ухвалено. Проекти герба, підготовлені художником В. Кричевським, були затверджені в березні 1918 р.
Ясна річ, у такому рішенні вирішальну роль відіграла концепція історика М. Грушевського, котрий вважав, що лише Українська Народна Республіка – «єдина спадкоємиця Русі» на право визнання знаку тризуба як «державного герба».
 

В СРСР Тризуб був заборонений. Для комуністичного режиму він лишався ознакою націоналізму. У 1960–1980 роках КГБ неодноразово займалося справами про використання націоналістичної символіки.

Коли Україна відновила незалежність у 1991 році, постало питання державних символів.  Постановою Верховної Ради України «про Державний герб України» від 19 лютого 1992 року N 2137-XII [7] затверджено Тризуб на герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України. Конституція України 28 червня 1996 року закріпила цей символ нашої держави. Питання про великий герб відкладено на майбутнє.

Значення українського тризуба

Існує кілька головних тлумачень цього знаку:
-спадкоємність державності від Київської Русі;
-ідея свободи: у його формах часто вбачають слово «воля»;
-єдність минулого, сучасного та майбутнього;
-образ сокола у стрімкому польоті — символ життя й сили.

Для українців тризуб давно перестав бути лише знаком. Це символ боротьби, який пережив заборони, переслідування і повернувся разом із незалежною державою.

Чому цей день особливо важливий зараз

У час війни державні символи стають ще вагомішими. Сьогодні тризуб — це знак незламності, честі та віри в перемогу.
Він присутній на формі військових, на прапорах, у документах і в серцях людей. Це не просто частина історії — це символ нашого сьогодення і нашого майбутнього.

Детальніше про історію Тризуба у випуску

  відеопроєкту«ІстФакт.Історія Тризуба»